"Наша задача — вижити та навчати дітей". Як почала навчальний рік школа на Донеччині
Торік фронт був усього за 10 км від селища Райгородок на Донеччині. Наразі лінія оборони відсунута значно далі, але до звуків війни місцеві звикли. Східний Варіант дізнався, як в умовах війни організовують навчання для школярів селища.
У Райгородській школі навчаються діти з усієї громади
«Коли бої наближалися, були постійні «прильоти», багато людей виїжджало. А зараз небезпека, мабуть, усюди. Повертаючись в селищі, розумієш — їдеш на територію ймовірних бойових дій. Тут буває гучно, але ми звикли», – розповідає Ганна Зима, заступниця директора Райгородської школи Краматорського району Донецької області.
Як організувати навчальний процес у часи великої війни, про виклики та надії нового навчального року — Східному Варіанту розповіли Ганна та її колежанка, директорка школи Тетяна Черепня.
У Райгородській школі навчаються діти з усієї громади, в том числі, з найближчих сіл Селезнівка, Карпівка, Донецьке.
Раніше сюди на заняття малечу підвозили шкільні автобуси, але після 24-го лютого автобусів не залишилося (забрали на потреби військово-цивільної адміністрації, припускають освітянки). На вулицях, якими шкільні автобуси курсували до повномасштабного вторгнення, будинки сьогодні зруйновані внаслідок бойових дій.
«Повертаючись у селище з евакуації, люди лагодять вікна, закривають дахи, стирають наслідки війни. Але ця дорога до школи критично страшна», – зауважує Тетяна Черепня.
Через війну навчальний процес у школі був «зім'ятий»
На тлі початку великої війни, розповідають освітянки, навчальний процес у школі був «зім'ятий». Впливала близькість активних бойових дій, «прильоти», відсутність інтернету, світла, загальний стрес...
Родини учнів тікали з рідного селища, куди прийдеться. Не маючи налагодженого побуту, багато хто про навчання взагалі не думав. Ганна евакуювалася з родиною в Рівне, Тетяна — в Київ. Навесні 2022-го адміністрація навчального закладу входила в положення учнів і не вимагала обов'язкової присутності на уроках чи здачі робіт.
«Закінчили той навчальний рік, як кажуть, на колишніх заслугах», – пригадують освітянки.
Наразі в селищі залишається жити десь половина місцевих жителів, якщо порівнювати з чисельністю Райгородки до 24-го, кажуть освітянки. В їхній школі до великого вторгнення було понад 300 учнів, а цей навчальний рік починають з 250 школярами.
В навчальний заклад перевелися кілька школярів ВПО з Лиману, з Куп'янська, 53 дитини з родинами залишаються за кордоном.
«Інші наші учні виїхали на безпечніші території, де школи, можливо, працюватимуть очно», – каже Ганна Зима.
Так, колишні учні Райгородської школи сьогодні навчаються в Києві та Київській області, в Дніпрі ті Дніпровській області.
«Наші діти є в Житомирі, в Хмельницькій області, в Рівному, Львові, по всій Україні. Багато батьків, які забирають у нас документи, кажуть: не від вас йдемо, а хочемо вивезти дитину з чотирьох стін», – додає Тетяна Черепня.
Виклики у часи війни
Певний відтік учнів — один із найбільших викликів перед школою цього року, на думку освітянок. Їхній навчальний заклад вимушений конкурувати зі школами, здатними запропонувати офлайн навчання.
Райгородська школа працюватиме повністю дистанційно, як і всі навчальні заклади на Донеччині. Втім, Галина і Тетяна налаштовані позитивно і зауважують: попри все, цьогоріч мають 14 першачків.
«Звісно, утримати увагу дітей через екран непросто. Треба використовувати нові техніки та методики. Наразі є багато навчальних платформ і сайтів, здатних перемикати увагу дітей, щоб дитині на уроці було цікаво», — каже Зима.
«І якщо спочатку онлайн викликав страх перед невідомим. То тепер, як на мене, хоч і через екран, але спілкування живе», — додає Тетяна.
Звісно, для дистанційки, потрібні гаджети. Батьки першачків, розповідає Тетяна Черепня, вже зверталися до шкільної адміністрації з питаннями щодо можливості забезпечити школярів технікою.
В родинах є телефони, через які діти можуть виходити онлайн, але маленький екран не може забезпечити таку ж якість навчання, як планшет або ноутбук, пояснює Галина.
Торік школі допомогли закрити це питання. Навчальний заклад отримав хромбуки та ноутбуки для вчителів і дітей від обласної військово-цивільної адміністрації. А також – планшети для дітей у межах проєкту RЕducation від громадської спілки «Освіторія».
REducation — це проєкт адресної невідкладної освітньої допомоги. Його мета — вирішення індивідуальних потреб шкільних спільнот для відновлення навчального процесу та зменшення впливу війни на доступ дітей до якісної освіти. Загалом REducation передбачає три формати допомоги: матеріально-технічна (техніка для організації дистанційного навчання, спортивний інвентар тощо), методологічна допомога (організація навчання шкільних команд, допомога в розробці методичних матеріалів), інформаційна (психологічна підтримка, юридичні консультації). Галина дізналася про RУducation із соцмереж і подала заявку.
«Мені сподобалося, що зі мною швидко зв'язалися, надали планшети без зайвої бюрократії», – посміхається заступниця директора.
Оскільки зараз школа знову працюватиме онлайн, зауважує Галина Зима, навчальному закладу ще потрібен генератор, модем для інтернету.
Крім того, освітянки мають ідею організувати консультаційний пункт для очних зустрічей з дітьми. Кажуть, такий запит мають і батьки школярів, і самі учні, особливо, випускники.
«Найголовніше – знайти правильне місце, щоб врахувати безпекове питання», – підкреслює Галина Зима.
Будівля школи з минулого року стоїть законсервована без води, опалення, тепла. Внаслідок торішніх «прильотів» поруч із навчальним закладом, вибуховою хвилею вибило вікна у шкільних коридорах, зруйновані господарські споруди на подвір'ї.
Поки військово-цивільна адміністрація не надала матеріали, щоб закрити вікна, з навчального закладу встигли «винести» техніку з харчоблока (холодильник, мікрохвильовки, чайники), викрали музичну техніку педагога-організатора, пограбували деякі класи НУШ (там зберігались конструктори LEGO, олівці, фарби), м'які меблі.
«Поки не завершаться активні бойові дії, немає сенсу говорити про ремонт, це зрозуміло», – каже Галина.
Але тішить, що більшість кабінетів все-таки не ушкоджені, додає Тетяна: «Зробити генеральне прибирання і можна працювати».
Школа тримається
Директорка навчального закладу взагалі дивиться у майбутнє оптимістично. Школа стоїть. Основна маса педколективу збереглася, і половина навіть повернулася в громаду. Світло та інтернет наразі теж є. Звісно, коли в регіоні трапляється черговий «прильот», здається, що «все погано». Місцеві активно запасаються дровами, щоб перебувати зиму.
«Моральні гойдалки, але до цього звикаєш», – каже Галина, — «А коли виходиш на онлайн-урок і бачиш очі дітей, забуваєш всі негаразди. Всяке буває, але наша задача наразі, попри все — вижити та навчати дітей».
Авторка: Ірина Петренко, комунікаційниця ГС «Освіторія»