Життя під вогнем: що відбувається в Дружківці після ракетного удару окупантів

Цієї ночі уся Дружківка не спала. Російські окупаційні війська за лічені хвилини лишили місто без ще одного дитячого садка, а мешканців, які вже спали у своїх ліжках – власної оселі.

Приблизно після опівночі у місті пролунало два потужних вибухи. На горизонті піднявся стовп чорного диму, який було видно звідусіль. На місце майже відразу виїхали рятувальники, працівники поліції та карети швидкої.

Приїхавши на місце, я побачив жахливу картину: панельний будинок майже весь стояв без вікон, а посередині між першим та другим під'їздом темніла глибока вирва від ракети. 

На вулиці тхнуло газом – напевно пошкоджено газову магістраль. Бетонні панельні блоки луснули та звисають униз. З темних вікон як з пустих очниць черепа ліхтариками світять люди. Вони не можуть самостійно вийти з будинку, бо сходові прольоти звалилися з третього на перший поверх.

Дідусь зверху щось кричить, рятувальники голосно просять його не підходити до краю балкона, бо бетонні плити вщент зруйновані. 

На другий поверх закинули драбину і намагаються врятувати двох жінок. Першою спускають поранену жінку. Їй медичну допомогу надали прямо в зруйнованій оселі, потім рятувальна операція загальмувала – драбиною треба зняти лежачу жінку. Вихід був знайдений – постраждалу обмотали страхуючими мотузками та обережно спустили до низу. Здавалося, пройшла вічність, поки жінку підхопили медики та на ношах віднесли до машини швидкої.

На третьому поверсі з іншого боку будинку горіло світло. Через розбите скло рятувальники спустили спочатку молодого чоловіка, потім його комп'ютер – людина працювала в ай-ті сфері, тому системний блок з усіма даними був для хлопця цінніше за все. 

Далі на мотузці у мішку щось заколихалося. Зверху попередили – обережно – там пес. Дійсно, коли мішок розв'язали, на поверхню висунувся чорний ніс такси.

Підійшов ще один чоловік. Родич програміста.

«Слава Богу, ти живий! Бери собаку пішли до мене, а завтра будемо розбиратися куди вивозити речі, пішли у мене переночуєш, навіть не думай тут лишатися», – тягнув родич постраждалого. 

Хлопець не особо пручався, незабаром вони із врятованою таксою зникли у темряві.

Один за одним рятувальники спускали людей драбинами, наостанок усі сили кинули на літнє подружжя. Чоловік з жінкою ледь рухалися, тому багато часу зайняло їхнє переміщення на висоті між балконами. 

Нарешті всіх було врятовано, обійшлося без загиблих, і це реально можна вважати дивом. Були легкопоранені склом, не без того. 

На ранок комунальники розгорнули прибирання скла та ліквідацію наслідків. За допомогою монтажної вежі розбиті вікна забили плитами OSB, а людям з прилеглих багатоповерхівок за списком видали плівку, щоб закрити оселі від вітру та холоду.

Майже усі мешканці, яких врятували з панельної багатоповерхівки, розповідають одне й теж – вночі, коли вже спали, пролунав гучний вибух, люди на деякий час оглухли, отримавши контузію. Увімкнули світло, вибралися з-під уламків вікон, по битому склу пробирались до дверей на вихід. Деякі встигли зібрати цінні речі та вже на балконі чекали рятувальні команди, присвічуючи ліхтариками.

Вдень постраждалі прийшли до власних квартир, щоб забрати найцінніше та заколотити вирвані двері. У помешканні людям вибуховою хвилею не тільки вибило вікна, а й порозбивало меблі, побутову техніку. Все те, що люди роками наживали, працюючи та іноді купуючи у кредит стало мотлохом.

Єдине, що яскраво запам'яталося цього ранку – жінка, що прийшла вивозити речі, але по кімнатах все валялося поламане та розбите. 

Вона глибоко зітхнула, взяла горщик з квіткою, міцно притиснула до себе та кивнула на двері, що стояли поруч немов кришка домовини: «Забивайте! Тут більше нічого брати…».

Автор: Олександр Качура

***