"Відчуваю, що син живий". Як матері полонених на Донбасі роками шукають своїх дітей

Що це означає та як матері борються за синів — читайте у матеріалі “Східного варіанту”. 

Залишалося служити 8 днів

Невисока немолода жінка притискає до себе фото сина. Під світлом камер починає відповідати на питання журналістів фразою, яку вимовляла вже сотні разів. Але яка не стала для неї від цього менш страшною: “Я Корcун Ніна Василівна, мама  військовополоненого Корсун Паші”.

Її син потрапив у полон 22 травня 2019 року на Донеччині. Бійця 53-ї бригади окупанти захопили разом з його побратимами, усього 8 людей. 6 вже звільнили. 

“Товариші його, які вийшли по обміну, казали, що він у 32-й колонії у Макіївці. Йому передавали посилку з Червоного Хреста. Ми всюди зверталися, навіть до Офісу президента. Нам прийшли відповіді, що він серед перших у списках на обмін. Але та сторона не підтверджує. Не знаю, чого так, інші вже повернулися до своїх дітей, матерів. Мій син навіть не бачив, куди вони їхали, в будці був...”, — розповідає мама полоненого. 

Це інтерв’ю, як і багато інших, завершується сльозами. 

“Йому залишалося 8 днів, у нього контракт закінчувався 30 травня. Він вже мав повернутися додому. Він мені мало розповідав, беріг мене, щоб я не переживала. В нас батько потрапив до лікарні з інсультом, тож Пашу у лютому-березні відпускали у відпустку. Тоді я його бачила востаннє. Батько ледве ходить в нас, але щодня молиться, щоб сина побачити ще. Бо вже сумнівається”, — каже пані Ніна. 

Донька “перестрибнула” дитинство

Олена Сугак свого сина Руслана чекає вже понад 6 років. Боєць 40-го батальйону “Кривбас” потрапив у полон 1 вересня 2014 року після виходу з Іловайського котла. 

“Залишалося 5 годин, щоб вийти на рідну землю. Але так сталося, що він зачепив “розтяжку” і був поранений. Його побратим не міг довго нести його на собі, вже чули, як за ними їде машина. Руслан попросив його залишити, щоб той сам вибирався і передав мені, що мій син потрапив у полон”, — згадує Олена.

Потім їй казали, що син у лікарні в Донецьку. Згодом з’явилася інформація, що Руслана вивезли до Росії. Ще за рік — що його бачили вже на Луганщині. Живим.

“Ми з мамами ходили по всіх інстанціях. Спершу було так, що, якщо тебе немає в “списку Рубана”, в тебе навіть заяву не приймали в СБУ. Ми цілий рік стояли на Банковій. Як нам іноді казали деякі депутати: це куплені мами стоять, за дві пляшки горілки. Це ж не їх діти пішли захищати державу… Наших дітей не подавали в списки на обмін, казали, що вони зникли безвісти. Але є ж документальні докази, відео. У 2020 році під тиском, коли ми лежали біля Офісу президента, Денісова все ж подала наших дітей в списки на обмін”, — обурена мати бійця.  

Окупанти так і не визнають, що її син у них. Але Олена відчуває, що Руслан живий: 

“Що там з ним, я не знаю. Але коли у нього більш-менш спокійно, я сплю спокійно. Коли я знаю, що він захворів, мій сон закінчується. Я з 3-ї години ночі починаю по хаті маршировать, відчуваю, що в нього біда”.

Без Руслана підростають двоє дітей. Старша, 13-річна Настя, дуже сумує за батьком. Рідні порадили їй записувати свої переживання до щоденника. Та з рештою вирішили звернутися й до психолога.

“Коли за годину вона вийшла від психолога, психолог сама була у сльозах. Сказала, що Настя дуже подорослішала, вона розмірковує, як доросла жінка. Вона “перестрибнула” своє дитинство. Так війна краде дитинство у дітей”, — розповідає Олена. 

Без встановленого місця знаходження

Історії Ніни та Олени — невелика частина виставки “Ми вас шукаємо. Ми вас чекаємо. Не забуваємо”. З 23 березня цілий місяць побачити світлини полонених та їх родичів можна у Міському палаці культури у Сєвєродонецьку. Організатори хочуть нагадати про своїх дорослих та вже так давно не бачених дітей. Та мають надію, що хтось впізнає на знімках знайомі обличчя та зможе розповісти рідним хоч якусь інформацію. 

Бо ці хлопці — здебільшого військові та волонтери — вважаються зниклими безвісти або полоненими без встановленого місця перебування. Таких в Україні наразі близько 60, каже голова громадської організації “Берегиня” Алла Макух. Вона й сама дочекалася сина з полону, тепер допомагає іншим матерям. Головна проблема — терористи не визнають, що полонені у них. 

“До них не пускають представників ОБСЄ, Червоний хрест. Вони там присутні, але їм не дозволяють проходити в камери. Були такі випадки, коли хлопці там сиділи, приходили представники Червоного хреста, у дверях камери постояли: “Ну як ви себе почуваєте? Добре?”. І все. Навіть по прізвищах не розпитували. Вони не мають права заходити в камери з представниками ТОТ”, — розповідає керівниця організації.

Пояснює, полонених окупанти засуджують за якимись фейковими статтями на кшталт “державної зради”. Але, коли Україна подає їх у списки на обмін, цих людей терористи “гублять”. І у родичів немає повноцінної інформації про них. Іноді розповідають щось ті, кому пощастило все ж потрапити у списки та повернутися додому.

“Є свідчення, фото, що навіть після Дебальцевого та Іловайська хлопці потрапили в полон. Але дізнатися, де вони саме, неможливо. Усе залежить від волі окупантів. Бо доступу немає. У 2016 ми виходили на представників тієї території, спілкувалися з мамами тих, хто був тут у нас. Ми передавали гуманітарну допомогу. Але після того, як звільнили їх рідних, цей контакт обірвався”, — каже Алла Макух.

Колись вона написала ці рядки: 

Мамина молитва — долетить до Бога.

Мамина молитва — сильний оберіг.

Де б ти не був, сину, у лиху годину

Мамина молитва захищає всіх.

Довго так немає вісточки від сина,

Мамина молитва полетить у світ.

Через гори й море долетить до нього,

Захистить від болю і розтопить лід.

Читаючи їх на відкритті виставки у Сєвєродонецьку, дівчина-ведуча розплакалася. У схожих відчуттях розходяться і відвідувачі. Символічні пряники-незабудки, які для гостей підготували організатори, залишаються на тарілці. 

Куди звертатися родичам полонених?

Алла Макух розповіла, що за ці роки зверталися до багатьох державних установ та громадських організацій. Ось основні:

Центр звільнення заручників при Службі безпеки України

Уповноважена Верховної Ради з прав людини

Міністерство у справах ветеранів 

Група “Патріот”

ГО “Берегиня”

ГО “Блакитний птах”