Палац культури для міста хіміків: архітектурна історія Сєвєродонецька

Проте ця будівля мала виглядати не так, як зараз. Що цьому завадило — у матеріалі Східного варіанта. 

Палац замість сільського клубу

До 1958 року Сєвєродонецьк мав статус селища міського типу, розповідає краєзнавець Сергій Каленюк. До цього 20 років він вважався селищем.

"У травні 1958 року Пленум ЦК КПРС взяв курс на розвиток хімічної промисловості та  особливо на виробництво синтетичних матеріалів. Лисичанський хімкомбінат активно розвивався, будувалися нові виробництва та нове житло для хіміків. Встало питання про будівництво й палацу культури Хіміків.

До цього були два селищні клуби або будинки культури: будівельників та працівників склохімічної промисловості. Але це були зовсім не палаци, в сьогоднішньому нашому розумінні. Тоді, в 1956, році почали будувати Палац культури хіміків. За проєктом його площа була 3100 квадратних метрів, об'єм будівлі — понад 47 тисяч кубометрів. Глядацька зала більше тисячі місць, а на сцені десяти метровий круг, що обертається. Вартість, за офіційним кошторисом, складала 9 млн 617 тис. рублів", — пояснює краєзнавець.

Застій у будівництві та його відновлення

Але згодом будівництво тимчасово зупинити, продовжує Каленюк. 

Сєвєродончанам, на думку тодішньої влади, треба було багато дешевого житла, куди й направили всі гроші. На палаци їх вже не вистачало. 

"Тоді всі гроші направили на будівництво житла. Всю решту призупинили. І будівництво палацу культури Хіміків теж призупинили, аж допоки Хрущов був при владі. Це все вважали "зайвим". Тобто будували лише житло і заводи", — пояснив він.

Після зміни влади будівництво відновили, але з деякими змінами. Прибрали з проєкту купол, колони та скульптури. Останні, за легендою, досі закопані десь під площею Миру. 

"Здали вже готовий об'єкт у 1967 році. Будували палац культури близько 30 організацій. Це вже потім їх об'єднували в трести, а ці трести — в один великий трест. Та у кожної організації був свій фронт робіт. Хтось займався стінами, хтось вікнами та дверима, хтось ще чимось, і так далі. Цікаво, багато є свідків того, що балкон на другому поверсі заливали безперервно декілька днів. Хоча за проєктом його взагалі не мало бути", — каже Каленюк. 

Проєкт палацу був типовий. Схожі споруди зараз є в Бійську, Нижньому Тагілі та Челябінську. Його готували у міністерстві металургійної промисловості, продовжує краєзнавець.

"Це була якась архітектурна організація, яка працювала на міністерство. А наші цей проєкт десь побачили. Скоріше за все, хтось у відрядженні у Москві побачив цей проєкт, і він йому сподобався. Його взяли, але в нас завжди робили по-своєму. А коли взагалі заборонили використовувати "зайві" елементи, проєкт довелося доволі сильно переробляти. Наприклад, балкон. Його вже доробили. За першим проєктом вхід у зал мав бути з другого поверху", — Каленюк. 

Палац у роки незалежності

Для хімічної промисловості 80-ті та 90-ті роки стали випробуванням, розповідає Сергій Каленюк. 

"Величезні заводи стали нікому не потрібні. Ті товари, які виробляв "Сєвєродонецький Азот" йшли здебільшого на оборонну промисловість Радянського союзу. Після розпаду СРСР люди не отримували зарплату по пів року. Звісно про якісь реконструкції палаців культури не йшлося мови",  — пояснює краєзнавець.

Проте на хвилі отримання незалежності України деякі зміни в інтер'єрі палацу все ж відбулися. 

"Над входом до великої зали висіла картина відомого радянського художника-монументаліста Олександра Дайнеки. Й хоча це був витвір мистецтва, зображуючий побут людей, а не портрет якогось "вождя", його вважали "радянщиною" та зняли. На мій погляд, це неправильно, але в 90-х закони майже не працювали, тому маємо те, що маємо", — роздумує Каленюк. 

Початок 2000-х та ще найближчі 10 років були таким собі розквітом хімічної промисловості у Сєвєродонецьку. В палаці хіміків зробили ремонт як зсередини, так і зовні. Замінили оббивку на кріслах великої зали, зробили косметичний ремонт холів та коридорів, пофарбували фасад. 

Наразі керівництво "Сєвєродонецького Азоту", якому належить ПК "Хіміків", неодноразово заявляли про необхідність капітально відремонтувати палац культури. 

1533

Александр Волков

Поділитись: