"Луганськ — це Україна". Як рок-гурт зі Старобільська допомагає землякам

На Луганщині до повномасштабного вторгнення було не так багато музичних гуртів. Один з них «Конец Июля». Це молоді музиканти-рокери з яскравою проукраїнською позицією та мрією штурмувати велику сцену.

Коли в їхній дім прийшла війна, вони опинилися під окупацією. Виживали як могли й допомагали іншим. 

Розповідаємо як музикантам вдається поновлювати свою музичну творчість, переїхавши у Черкаси, допомагати ЗСУ та своїм землякам з Луганщини.

Прийшов і сказав «граймо музику»

Рок-гурт «Конец Июля» був створений 2017 року в Старобільську. Засновник гурту Роман Міронов вирішив поєднати свою музичну творчість разом із товаришем Денисом Степановим.

«Я прийшов до Дениса і сказав: «нумо грати музику». Потім знайшли барабанщика Мішу — грали втрьох, потім знайшли ще гітариста і так створився гурт», —  розповідає Роман.

На той час, коли гурт поповнювався музикантами, у хлопців вже був напрацьований матеріал і вони відразу записали перший альбом «Репетиция жизни». 2019 року відбулася прем’єра. Через рік вже зробили другий повноформатний альбом «Крок» на 17 пісень. 

Музиканти грають в різних стилях, проте переважає панк з елементами альтернативи. Своїм стилем вважають Roof Rock —  це поєднання музичних смаків учасників команди. 

«Кожному з нас подобаються різні напрямки року. Діапазон розбіжності дуже великий, проте в цьому весь кайф. Разом ми створюємо щось особливе, своє, чого не було до нас», — каже фронтмен гурту Роман.

«Луганськ — це Україна і ніяк інакше»

До війни гурт «Конец Июля» був з концертами на фестивалях в багатьох містах Луганщини та Донеччини. Це, зокрема, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне, Авдіївка. 

А восени 2021 року колектив виступав на фестивалі у Маріуполі, який відбувся біля того самого Драмтеатру.

Більшість записаних пісень гурту українською мовою, одна з яких  «Луганськ — це Україна».   

«У нас взагалі позиція за Україну була завжди — це не обговорювалось ніколи. В якийсь момент я придумав прикольний хук «надія є, хоч і немає дива, Луганськ — це Україна». Так і зародилася пісня. Я не скажу, що ми в якийсь момент прозріли, ні. Звичайно, що Луганськ — це Україна і ніяк інакше», — говорить соліст гурту Роман.

«День в окупації можна рахувати за рік»

День повномасштабного вторгнення для музикантів почався із дзвінків рідних та знайомих. І вже за два дні окупанти були біля Старобільська.

«Я зайшов в нашу групу в телефоні й наші дівчата записали голосове повідомлення, що «хлопці, ми в Харкові,  у нас стріляють». Я не повірив.  І вже коли інше повідомлення прослухав, почув, що в записі дійсно щось гупає. І десь близько 7-ї ранку до нас в місто «прилетіло», — згадує Михайло.

За словами соліста гурту Старобільський військкомат спалили на другий день повномасштабного вторгнення. Хлопець припускає, що це зробив хтось з місцевих, щоб ворогам не дістались бази з інформацією.

Музиканти пригадують, що багато знайомих почали їхати з міста,  але вони не поспішали. «Я в нашій лікарні допомагав балони з киснем вантажити, — згадує Михайло, —  а хлопці наші взагалі на танки голими руками кидались». 

З 26 лютого по 1 березня було не зрозуміло, хто контролює місто. Згодом Старобільськ опинився під окупацією. Хлопці виходили на мітинги проти окупантів.

«День в окупації можна за рік рахувати, але кожен день був по-особливому різний. На підконтрольній Україні території є загроза переважно під час повітряної тривоги, а в окупації —  постійно. Пам'ятаю як сидів вдома, а за вікном по моїй вулиці їхав танк, і я не знаю, чий це танк, куди рухається і з якою метою», — пригадує Роман.

Хлопці зі своїми родинами в окупації були місяць. «Ми, коли вже тривалий час просиділи в місті, — згадує Денис, —  то почали відрізняти по звуку, що саме летить, ракета чи літак».

Згодом вдалося евакуюватися, але гурт скоротився до трьох музикантів. Роману, Денису та Михайлу вдалося виїхати на Черкащину. Один з гітаристів виїхав з родиною за кордон, а другий  — залишився в Старобільську.

«Ми забрали майже всі свої інструменти, комп'ютер. Виїжджали машинами разом з моїми батьками, друзями. Також взяли із собою незнайому жінку з дитиною. Було дві автівки. І ще причеп у мене був —  туди завантажили, що могли», — розповідає Роман.

Дорога була довгою, за 16 годин зі Старобільська вдалося доїхати до Дніпра. Згодом поїхали далі в село Червона Слобода на Черкащині, де вже на той час був орендований будинок.

Через деякий час повернулися на схід

На початку травня музикантам запропонували поїхати в Луганську область, щоб відвезти гуманітарну допомогу місцевим. Хлопці вирушили на схід без зайвих роздумів, оскільки хотіли допомогти та мали можливість поїхати своєю машиною.

«Мій брат виїхав до Закарпаття і разом з активістами зі Старобільська організували хаб для допомоги нашим переселенцям у Сваляві. Вони сказали, що їдуть на схід і запросили нас.  Було складно. Одна машина доїхала тільки до Лисичанська, а ми доїхали аж до Сєвєродонецька», — розповідає Роман.

Хлопців попросили проїхати з гуманітарною допомогою до лікарні на краю Сєвєродонецька, яка знаходилась за 800 м до лінії фронту. Там було бомбосховище, в якому ховалися маломобільні люди. Музикантам вдалося туди доставити їжу і воду.

«Нам сказали, що там в морзі є сховище, ховаються літні люди і якщо зможете, то закиньте хоч якийсь ящик їжі туди. З нами були ще наші знайомі військові», — розповідає Денис. 

Хлопці зазначають, що дорога була досить вдалою, бо вдалося оминути обстріли та не пробити колеса, оскільки вся дорога була засипана шматочками скла та заліза.

Роздавати гуманітарну допомогу довелося дуже швидко, тому не було часу навіть поспілкуватися з місцевими жителями, які були у сховищах. Денис говорить:

«У нас був вантаж з їжею та деякими ліками, тому потрібно було все розвезти максимально швидко. Там були літні люди, діти, але на розмови не було часу. Ми точок п'ять проїхали й мали їхати назад».

У Черкасах до гурту приєдналися нові гітаристи

Перший місяць після евакуації хлопці займалися пошуком житла саме в Черкасах. За їх словами, у квітні-травні було досить дорого винаймати житло в місті. Довелося витратити чимало часу, щоб підібрати вдалий варіант.

«Я два тижні зранку до вечора сидів в оголошеннях по оренді квартири. Ми вже думали до Вінниці поїхати чи ще кудись. Але згодом з'явилася нормальна квартира», — пригадує Роман.

Згодом хлопці потрапили в студію черкаських музикантів і там познайомились з Павлом Гульчуком, а через деякий час —  з Костянтином Поздняковим. «Так почали грати, — розповідає соліст, —  досить швидко наздогнали втрачене».

«Гурт я раніше не знав, але бачив в афіші фестивалю Рок Булава. Від знайомої дізнався, що хлопці шукають гітариста. Написав, сказали приходь — прийшов. Мені відразу сподобалась енергетика пісень. Та й колектив, і як люди, і як музиканти» — розповідає Костянтин.

Павло також раніше не знав хлопців зі Старобільського гурту, але після знайомства вирішив приєднатися до цього музичного колективу як бас-гітарист. Павло розповідає:

«В травні друзі-музиканти покликали мене на репетиційну базу поджемити, сказали, що ще буде гурт з Луганська. Виявилось, що бас-гітариста у них немає. Тож, пограли, поспілкувалися і досі граємо разом».

Перший концерт, на якому музиканти зіграли новим складом в Черкасах, був благодійним на підтримку ЗСУ. Виступали три колективи. Вдалося зібрати близько 8 тисяч гривень, хоча глядацької публіки було досить не багато.

Зараз музиканти  намагаються по два рази на тиждень  проводити репетиції, щоб «прогресувати й не забувати». В кожного з хлопців свій графік і досить складно зібратися разом в один час, оскільки крім музики мають основну роботу.

«Раніше в мене вдома була студія і ми могли займатися, коли нам зручно і коли у всіх виходить, а тут ще й зі студією треба домовлятись. Але хлопці хороші, все вирішується добре», — ділиться Роман.

Нові пісні створюються спільними зусиллями,  кожен з музикантів придумує свою партію.  Соліст гурту розповідає:

«Наприклад, Костя починає грати якусь мелодію, придумали ритм, Міша придумав партію на барабанах. Хлопці поки джемлять, я придумую якісь вірші, слова. І раніше, ще коли були в Старобільську ми так і вигадували пісні. Такого, щоб хтось приніс все на репетицію і сказав «граємо»  в нас ніколи не було».

В планах переформатованого гурту записати новий альбом. Хлопці вже мають пісні, на які можна знімати кліпи. Також музиканти хочуть продовжувати робити заходи та збирати кошти на підтримку ЗСУ. Вони вже планують концерти, зокрема хочуть поїхати до Києва, Закарпаття, Івано-Франківська, можливо, до Вінниці. 

Послухати пісні та подивитись кліпи гурту можна тут.

***