Освітні проєкти, змагання та соціальне підприємство: як Робоклуб з Вугледара працює в умовах повномасштабної війни

Сергій та Анна разом навчалися у Донецькому національному технічному університеті. Після його закінчення дівчина зробила карʼєру у сфері освіти, була доценткою кафедри автоматизації та телекомунікацій у рідному виші, а Сергій займався власним підприємством. Та після початку російської агресії та окупації Донецька подружжя виїхало до іншого міста Донеччини. Обрали невеличке, але комфортне для життя місто Вугледар. 

Для відкриття Робоклубу багато вчились

Подружжя розповідає, що до відкриття Робоклубу не мали потрібних для нього професійних навичок. Тому довелось вчити багато нового та цікавого. 

“Робототехніка та програмування були новими для нас. Щоб якісно підготувати викладачів і готувати команди, треба було самостійно багато вчитися. Це, напевно, як і в будь-якій сфері: якщо ти хочеш хороших результатів, треба постійно вчитися новим навичкам та отримувати нові знання”, – розповідає Сергій Теличко.

Робоклуб родина створила не одразу після переїзду. Спочатку відкрили Освітній центр у Вугледарі, де для дітей викладали англійську мову, художні навички, проводили майстер-класи та підготовку до школи. Анна каже, головною метою було запропонувати дітям маленьких міст Донеччини якісні та цікаві знання. 

“У нас двоє дітей, і з цього почались роздуми про те, що корисного ми можемо запропонувати для освіти. Ми думали, які навички можемо дати дітям, щоб це було й цікаво. Так згодом зупинилися на робототехніці та програмуванні. Це один з найсучасніших напрямків, який буде корисним для дітей у майбутньому. Це розвиток навичок конструювання, програмування роботів, а також командна робота, вміння працювати у стресових ситуаціях, вирішувати складні задачі, вмикати критичне мислення”, – каже Анна Теличко.

Про початок роботи та перші  успіхи Робоклубу 

Робоклуб почав свою діяльність у кінці 2017-го року. Сергій каже, що перед відкриттям аналізували, як подібні клуби працюють в інших містах України. 

“Вони працювали у великих містах – Київ, Одеса, Миколаїв. Тому для Вугледара цей досвід був зовсім новим. Та ми з початку думали розвивати цей напрямок саме у маленьких містах Донеччини, щоб діти звідси мали ті ж освітні можливості, як і діти великих міст. Стояло цінове питання, бо у великих містах такі курси були занадто дорогі. Ми розуміли, що у Вугледарі не усі зможуть собі це дозволити. Тому працювали й працюємо зараз як соціальне підприємство”, – розповідає Сергій.

До повномасштабного вторгнення заняття у Робоклубі коштували приблизно 320 гривень на місяць. Виторгу не вистачало для покриття усіх потреб клубу, тому власники користувались грантовими можливостями для Донецької області. 

“Ми шукали грантову підтримку, яка допомагала б нам запуститися і  працювати на різних стадіях розвитку нашого проєкту. Після 2014 року для Донецької та Луганської області було багато грантових можливостей, які допомогли нам закупити обладнання. До того ж ці кошти допомагати знизити вартість занять для батьків”, – каже Анна.

Не зважаючи те, що новий освітній напрямок раніше був майже незнайомим для дітей Вугледару, справи пішли вгору. Залучати вихованців у маленькому місті було нескладно через оголошення та майстер-класи у школах. Сергій та Анна хотіли показати, що це цікавий напрямок, у якому можна працювати постійно.

Пізніше завдяки проєкту «Економічна підтримка Східної України» та за сприяння USAID діяльність Робоклубу продовжили й в інших містах області. 

“На початку 2021 року ми відкрилися у Курахове та у Волновасі. У кінці того року відкрили ще й у Новотроїцькому за власний кошт, це поруч з Волновахою. Для цього спеціально навчали викладачів, які могли б там викладати. Це були саме Центри роботехніки й програмування”, – каже Сергій.

Станом на початок 2022 року у Центрах області займалось приблизно 300 дітей, майже 100 з них – у Вугледарі. За словами Анни, діти були задоволені заняттями та демонстрували високі показники на всеукраїнських та міжнародних змаганнях. 

“Найвища можливість проявити себе – це World Robot Olympiad. Її організовує Комітет всесвітньої олімпіади з робототехніки та програмування. Наші вихованці двічі брали участь у ній. У 2021 році наша команда увійшла в ТОП 5 команд з усього світу. Це дуже крутий результат для України”, – каже Анна Теличко.  

Гуманітарна діяльність і відновлення роботи Робоклубу

23 лютого команди Робоклубу у Вугледарі готувались до змагань, які мали відбутись у Маріуполі. Затримались навіть до 9-ї години вечора, щоб встигнути зробити усе за графіком. А наступного ранку почалась повномасштабна війна, тому про змагання вже ніхто не думав.

Вугледар у перший день сильно обстрілювали, там загинули люди. Сергій та Анна вирішили вивезти власних дітей до Мирнограда. Саме ж подружжя майже одразу почало займатись волонтерством, щоб допомагати переселенцям та нужденним. 

“До Вугледара приїжджали люди з Волновахи, яка опинилась одразу ж на лінії вогню. Люди залишились без нічого, їм потрібна була допомога. Тому з Мирнограда ми возили речі, харчові продукти, засоби гігієни, питну воду. А потім фронт почав наближатися до Вугледара, Донецька ОВА сповістила, щоб люди виїжджали. Тому ми вирішили поїхати”, – пригадує Сергій Теличко.

Родина переїхала до Рівненської області та майже одразу вирішила відновлювати роботу. Спочатку це були безплатні майстер-класи для дітей у Хмельницькій, Волинській та Рівненській областях. 

“Ми співпрацювали з Департаментами освіти обласних адміністрацій, вони підтримували нас. А пізніше вдалось відкрити Робоклуб на постійній основі у Хмельницькому. На жаль, нам не вдалось врятувати усе обладнання. Волноваха та Новотроїцьке одразу ж обстрілювалися, там усе було розбито. З Вугледара ми спочатку не вивозили, а потім по фотографіях в Інтернеті побачили, що туди був приліт. Як і в нашу квартиру. Більш-менш вдалось вивезти техніку з Курахове, бо воно було далі від фронту”, – розповідає Сергій.

Сергій каже, у Хмельницькому до Робоклубу на заняття ходять не лише місцеві діти, а й ті, хто виїхав з Вугледару. Тому зараз клуб допомагає не тільки отримати нові знання, а й інтегруватися переселенцям з Донеччини у нове суспільство. 

Навіть у воєнних умовах вихованці клубу продовжують брати участь у міжнародних змаганнях. Так, у 2022 році в Угорщині на товариському турнірі World Robot Olympiad команда Робоклубу отримала друге місце, у Міжнародному фіналі Всесвітньої Олімпіади з робототехніки дві команди клубу отримали срібні та бронзові сертифікати. 

“Закінчився наш рік участю в одному з найбільших світових чемпіонатів з робототехніки – це Robotex International. Він проводиться в Таллінні, це Естонія. І там в одній з категорій наша команда здобула перше місце. Близько 30 країн світу брали участь. Досить потужний результат показали хлопці”, – розповідає Сергій.

Анна Теличко каже, що такі змагання є дуже важливими для дітей:

“Діти з усього світу отримують однакове завдання на початку року. Вони готуються спочатку до Всеукраїнських змагань, потім, хто виграв, готується до міжнародних змагань представити. І я бачу, як діти готуються. У кожного свій робот, свої алгоритми, конструкції. А завдання націлені на рішення глобальної проблеми. Наприклад, екологія або проблема голоду. І діти конструюють робота-рятівника або іншого. І діти на цих змаганнях бачать дітей з інших країн, спілкуються, обмінюються досвідом. Так вони починають відчувати себе частиною світової спільноти”. 

Про найближчі плани та подальший розвиток 

За словами Сергія, працювати в умовах повномасштабної війни важко. Особливо, коли все напрацьоване було втрачено. Зараз кількість вихованців у Хмельницькому сягає близько 50 дітей. Та власники сподіваються, що після важкої зими кількість дітей почне збільшуватися. 

“Є багато проблем. Батьки не хочуть вести дитину на заняття під час тривоги. До цього ж були постійні відключення світла, і ми не могли працювати. Є і конкуренція у місті. Та найголовніше, ми повинні забезпечити безпеку для дітей під час занять. Це, напевно, найбільший виклик для нас, оскільки ми на це особливо не можемо впливати”, – каже Сергій.

Зараз Сергій та Анна планують організувати окремий онлайн-курс з  програмування. Це допоможе вирішити проблему безпеки та спробувати новий формат роботи. Додатково родина планує проведення майстер-класів у навчальних закладах найближчих областей. У цей час продовжується підготовка вихованців для подальших конкурсів та змагань, щоб і надалі гідно представляти Україну у міжнародній спільноті робототехніки. 

“Шукаємо можливості фінансування, щоб закупити обладнання для, наприклад, шкіл, які хочуть розвиватися у цьому напрямку. Подаємо грантові заявочки”, – каже Сергій.

Крім того, родина продовжує тепло згадувати Донеччину та розглядає можливості повернення у рідний край. 

“Ми спілкуємось з адміністрацією Вугледара, беремо участь у проєктах та обговореннях щодо відновлення міста. Розуміємо, що все згоріло, що треба з нуля починати, що багато часу займе розмінування. Але все одно в наших планах активна позиція щодо відновлення міста, і нам би хотілось згодом відновити там діяльність і нашого Робоклубу”, – каже Анна Теличко. 

А поки Робоклуб потроху звикає до нового місця та продовжує виховувати майбутніх лідерів з робототехніки в Україні.

***