Постраждалі від катувань та інших злочинів в ОРДЛО хочуть домогтися притягнення до відповідальності кривдників. При цьому розслідування залишаються на низькому рівні, і постраждалі вимушені боротися за те, щоб їхні справи зрушили з місця. Чому так відбувається і які є проблеми — дізнався "Східний Варіант"
Фото из открытых источников
Злочини проросійських бойовиків з окупованих територій тривалий час залишаються без належного розслідування. І лише активність потерпілих та правозахисних організацій дозволяє спостерігати найменші зрушення у цих справах.
На що саме скаржаться правозахисники та колишні полонені, і який в них досвід співпраці з правоохоронними органами?
Олександр Грищенко до літа 2014 року жив і працював у Луганську.
«Я представник абсолютно мирної професії — ветеринарний лікар», — говорить про себе Олександр на пресконференції, присвяченій розслідуванням катувань.
У 2014 році він регулярно брав участь у всіх проукраїнських мітингах, робив запрошення на ці мітинги, багато фотографував проукраїнські заходи. Зокрема в Києві знімав події Майдану.
Коли його схопили контрольовані Росією бойовики, вони подивились вміст карти пам’яті та відразу заявили, що цих матеріалів достатньо, аби розстріляти його на місці. Але вони цього робити не будуть, бо в них існує контртерористичний загін, в якому Олександр «все розповість»: на кого працював та ким завербований.
«Мене відвезли у підвал Східноукраїнського національного університету, де піддали знущанням, побиттям, тортурам, вимагали зізнання», — розповів Олександр.
У полоні він провів близько пів року.
Його звільнення стало наслідком щасливих обставин, коли представники незаконного збройного формування, яке очолював бойовик на прізвисько Бетмен (Бєднов Олександр Олександрович), планували змінювати голову так званої «ЛНР».
«Виник конфлікт інтересів між ним і Плотницьким (Ігор Плотницький — колишній голова так званої «ЛНР»). Все це було детально задокументовано, викладено в інтернет. Внаслідок розбірок Плотницький дав наказ знищити Бетмена, а нас, постраждалих від сваволі бойовика, він пообіцяв звільнити. Витягли нас з підвалу смертників буквально за кілька годин до того, як вартові повинні були виконати наказ Бетмена і закидати цей підвал гранатами. Було організовано слідство, де ми були потрібні у якості свідків дій цього Бетмена для того, щоб виправдати його знищення», — пригадує Олександр.
Після повернення на підконтрольну Україні територію, Олександр Грищенко сподівався на якісне розслідування того, що з ним відбувалося в полоні. Однак, замість цього він тривалий час був вимушений доводити, що він не є зниклим безвісти.
«Уявіть собі, мені довелося 4 рази писати заяву до правоохоронних органів щодо того, що мене не слід розшукувати. Останній раз це вдалося зробити лише завдяки знайомим правозахисникам, які через свої контакти вийшли на керівництво МВС», — наголосив пан Олександр.
Згодом його запросили до Генеральної прокуратури і попросили розповісти про всі обставини полону.
«Я розповідав кілька годин. Потім слідчий сказав, що ми зробимо перерву, бо в нього немає часу, і він зі мною зв'яжеться. На цьому контакти припинилися», — розповів колишній заручник.
Через деякий час йому довелося знову прийти до Генпрокуратури та розповісти все заново. За словами Олександра, він відслідковує події, які відбуваються на території так званої «ЛНР», знає людей, які були причетні до його незаконного захоплення в полон.
«Я зібрав великий масив інформації, публікації в пресі, фото, відео. Я все надав цьому слідчому. На цьому все скінчилося. Жодного дзвінка, жодного контакту, жодної інформації про те, що справа якось рухається», — зазначив Олександр Грищенко.
Журналісти «Східного варіанту» відправили запит до Офісу Генерального прокурора з питаннями про рух цієї справи. На момент публікації матеріалу відповідь не надійшла.
Голова ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» Володимир Щербаченко зазначив, що його організація займається документуванням злочинів, які сталися під час війни.
За офіційними даними через полон пройшло приблизно 3500 людей. Але реальні підрахунки, говорить Володимир Щербаченко, показують, що цих людей насправді в кілька разів більше.
«Це значна група людей, яка пережила катування, знущання, сексуальне, психологічне насильство, у людей відбирали майно. Після звільнення, тікаючи звідти, ці люди були позбавлені можливості користуватись своєю нерухомістю, а часто і всі іншим майном. Потрапивши на контрольовані території, вони опинились у складних життєвих обставинах: матеріальних, фізичних, психологічних, а також з безліччю проблем із здоров'ям. Та ще одна проблема — відсутність якісних розслідувань», — наголосив правозахисник.
За його словами, ці розслідування не є ефективними. Він вважає, що правоохоронці не допитують потерпілих належним чином і не намагаються зібрати інформацію про злочинців.
Та проблеми не тільки на етапі слідства, а і в судах.
«Коли справи доходять до суду, то вони тягнуться роками», — зазначив Володимир Щербаченко.
Аналітик ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» Юлія Чистякова ділить проблеми на ті, які зустрічаються на досудовому слідстві, і ті, що стосуються безпосередньо суду.
Так, у розслідуваннях вона відзначає «відсутність розумної швидкості та ретельності розслідування».
«У нас є такі випадки, коли люди кілька років проводили в ув'язненні, а допит їх як потерпілого вміщався на 2—3 сторінках формату А4, і на цьому активна взаємодія закінчувалась. Окрім допитів не проводиться жодних слідчих дій — навіть банального опізнання правопорушників по відео чи по фото. Це критична ситуація і вона, нажаль, зустрічається чи не в кожній справі», — зазначила Юлія Чистякова.
Вона також наголосила на порушенні прав потерпілих під час таких розслідувань. Зокрема, це стосується ознайомлення з матеріалами справи. Тут все залежить від наполегливості потерпілого — він має писати численні клопотання та звертатися до слідчого з проханням показати йому документи. При цьому бувають випадки, коли матеріали не знаходяться, або слідчий реагує досить довго.
Коли ж потерпілий ініціює певні процесуальні дії, то ситуація ще гірше. Такі звернення, за словами пані Юлії, фактично ігноруються.
«На жаль цей період досудового розслідування, який критично важливий, щоб потім в процесі судового процесу було доведено або не доведено вину обвинувачення, знаходиться у підвішеному стані і фактичних результатів в ході справи добитися дуже важко», — зазначила Юлія Чистякова.
Вона також звертає увагу на те, що суди часто відмовляються розглядати справи у форматі спеціального судового розслідування. Тобто, в заочному режимі. Це єдиний можливий варіант організації судових процесів, оскільки обвинувачені, як правило, перебувають на окупованих територіях і правоохоронні органи не можуть їх затримати.
«Такі відмови носять формальний характер. Як правило, це пояснюється тим, що немає точних відомостей про оголошення підозри, про те, що особа переховується на окупованих територіях. Тобто ми всі знаємо, що людина на території ОРДЛО, а суд не може точно та достовірно цю інформацію отримати. В результаті ці судові справи провисають в часі і це все триває роками», — зазначила аналітик.
Вона додала, що такі ухвали суду не можна оскаржити в апеляції.
Таким чином справи роками залишаються без руху в судах або заморожуються ще на підготовчому етапі.
Наостанок Юлія Чистякова зазначила, що обвинувальні акти стосовно катів часто повертаються прокурору. Це відбувається через неправильну кваліфікацію справи або неконкретність обвинувачення.
***
Проєкт реалізується онлайн-виданням "Східний Варіант" за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
35-річна військова медикиня Галина Сєвєріна з позивним «Гаєчка» зустріла 24 лютого 2022 року в Слов’янську.… Read More
Світлана Рибалко — родом зі Словʼянська. Вже понад 18 років вона створює розмальовані шовкові хустки,… Read More
Марина Богун — соціальна підприємниця, волонтерка, громадська діячка з Луганщини. Крім цього — експертка з… Read More
Учора в Києві відбувся масштабний мітинг рідних полонених українців та небайдужих громадян. Для того, аби… Read More
Яку допомогу переселенці з Волноваського району отримують у Центрі підтримки ВПО «Пліч-о-пліч»? У яких містах… Read More
Ольга Семибратова — волонтерка з Красногорівки, Донецької області. З перших днів повномасштабного вторгнення її чоловік… Read More
This website uses cookies.