В Україні досі немає чіткої та довготривалої програми з психологічної підтримки людей, звільнених з полону, та їх родин. Виручають у цій ситуації громадські та благодійні організації. «Східний варіант» розповідає про дві з них.
Коли людина звільняється з полону, вона потребує особливої підтримки та допомоги. В Україні, на жаль, громадськість досі безрезультатно бореться за довготривалу державну програму, яка давала б медичну та психологічну допомогу звільненим людям.
Поки боротьба триває, деякі громадські організації та проєкти вже восьмий рік допомагають людям. Вони мають свої відточені механізми та практики, про які ми в них і розпитали.
Тож як працюють психологи, юристи та соціальні працівники з людьми, що пережили полон, розбираємось на прикладі потужних і стабільних організацій.
«Остап потрапив у полон, коли приїхав на окуповану територію відвідати хвору матір. Підтримувані Росією бойовики затримали його просто у неї на очах та звинуватили у «шпигунстві» та «злитті інформації про розташування військових частин».
Свій «термін» чоловік відбував у підвалі: там над ним знущалися, завдаючи фізичних і психологічних травм, а сам він бачив смерть та катування інших людей. Усе це, а також смерть матері, яка, на жаль, не дочекалася його з цього полону, не минули для Остапа безслідно… Здригання, розлади сну, почуття відстороненості від реальності, хронічні головні болі, біль в ногах та постійне відчуття холоду в пальцях – ось лише частина з того, що отримав він після полону».
Цю історію розповіла Галина Скіпальська. Вона є директоркою українського представництва американської організації HealthRight International. Сім років тому ця організація заснувала проєкт «Клініка з прав людини», яка працює з людьми, що пережили полон, з учасниками АТО/ООС та їх родинами.
Проєкт працює за принципом кейс-менеджменту. Тобто кожним випадком займаються індивідуально і комплексно.
У команді працюють два психологи, які пройшли сертифіковані навчання по роботі з потерпілими від катувань. Їх основна задача — первинна психологічна допомога та первинна психологічна реабілітація.
«Курс реабілітації в нашій клініці допоміг Остапу позбутись наслідків травматичного досвіду, також у нього знизився рівень тривоги та стресу, покращились стосунки з дружиною, чоловік знайшов тимчасовий заробіток і зменшив споживання алкоголю», — зазначила Галина Скіпальська.
За словами координаторки проєкту Анастасії Ляднєвої, клієнтів супроводжують до рівня психотерапії.
«Тобто до того моменту, коли фахівці бачать, що далі потрібне медикаментозне втручання, психотерапевтичні практики тощо», — розповіла Анастасія.
Разом з психологом в одній команді працює юрист, який допомагає документувати факт катування, щоб потім звертатися до Європейського суду з прав людини. Він же допомагає і в оформленні документів, матеріальних виплат, розв'язання питань з кредитами.
«Тобто юрист закриває всі юридичні моменти, які стосуються потерпілого від катувань і членів його родини», — пояснює Анастасія.
Також в команді є соціальний працівник. Він відповідає за гуманітарну підтримку, а найголовніше — доступ до медичних послуг.
«Як правило, ті люди, які до нас звертаються в рамках проєкту, не мають київської прописки. А зараз дуже складно потрапити в медичні заклади Києва без прописки. І саме соціальний працівник організовує комплексний доступ до медичного обстеження. А якщо людина проходить реабілітацію і додатково потребує якогось медичного обстеження, то соціальний працівник бере цього клієнта під супровід і допомагає з додатковим проходженням медичного обстеження», — розповіла Анастасія Ляднєва.
Пані Анастасія наводить ТОП-3 основні проблеми людей, звільнених з полону.
Перше — житло.
Друге — документи.
Третє — психологічна підтримка і медичне обстеження.
Як зазначила Анастасія, питання з житлом є найскладнішим. Його намагаються вирішувати шляхом співпраці з різними громадськими організаціями.
«Зараз є багато проєктів на тимчасовий притулок. Але на жаль, ми поки не маємо механізму допомогти людині отримати власне житло.
Або якщо такі випадки є, то це, як правило, не Київ, а дуже віддалені регіони», — говорить Анастасія.
Єдине, що можуть фахівці громадських та благодійних організацій в таких ситуаціях, — це звертатися до голів громад і просити їх поставити людину в чергу на отримання житла.
«Поки що таких успішних кейсів щодо видачі квартир чи будинків я вам не можу назвати», — говорить Анастасія.
Майже всі документи, від паспорта до будь-якого посвідчення, в Україні оформити реально. На це потрібен лише час.
«Найскладніший випадок у нас був, коли наш клієнт судився з банком», — пригадує Анастасія Ляднєва.
Поки людина була в полоні, і не могла щомісячно платити за кредит, їй нарахували надзвичайно велику суму боргу. Юрист «Клініки з прав людини» супроводжував свого клієнта в суді. Процес тривав понад рік. І зрештою суд присудив нівелювати пеню. Таким чином людина, яка була в полоні, сплатила лише першочергову суму, яку і брала в банку.
«Це найскладніший бюрократичний механізм. Але через суд нам вдається відстоювати права людей», — говорить Анастасія.
Коли люди повертаються з полону, то, як правило, мають багато захворювань, починаючи від стоматології та закінчуючи кардіологією.
Основна проблема в тому, що відразу після звільнення в людини немає документів і вона не може укласти декларацію з сімейним лікарем. Держава, нібито, частково допомагає в цьому — забезпечує кількатижневе обстеження в лікарні та психологічну допомогу. Однак, глобальні проблеми зі здоров’ям, де потрібне серйозне втручання лікарів, залишаються поки без державної участі.
Анастасія Ляднєва ділиться найбільш вражаючою історією, яка, на щастя, закінчилася хепіендом.
«Це була група жінок, яких утримували в полоні. Вони звертались до нас за медичною допомогою, і, враховуючи те, що вони провели в полоні три-п'ять років, у цих жахливих умовах, то в однієї жінки було дуже сильне загострення зі здоров'ям. Під час медичного обстеження виявили онкологію», — пригадала Анастасія.
«Клініка з прав людини» ініціювала збір коштів на лікування для цієї жінки. Їй організовували медичну допомогу і згодом жінку прооперували.
«Зараз відомо, що в неї негативні онкомаркери», — з радістю говорить Анастасія.
Вона відзначає, що інколи після звільнення з полону в людей трапляються проблеми та виключно психологічного характеру. Зокрема, розлади в сім’ї.
«Чоловік був у полоні 4 роки і його дружина весь цей час боролася за нього. Після його повернення і певного реабілітаційного періоду пара вирішила розлучитися. Але вони потрапили на реабілітацію до наших психологів. Наразі є тенденція до зміцнення цієї пари», — хвалиться Анастасія.
Ну а історія Остапа, про якого розповідала Галина Скіпальська, з її слів також має позитив.
«Чоловік пройшов курс лікування в неврологічному відділенні та оформив пільги та документи для отримання матеріальної допомоги на місцевому рівні», — зазначила пані Галина.
Вона також додала:
«Якщо серед ваших близьких та знайомих є такі, як Остап, розкажіть їм про нашу клініку. Її послуги є абсолютно безкоштовними та доступними навіть в умовах коронавірусних обмежень, адже усі необхідні консультації можна отримати, зокрема, завдяки скайп-зв’язку».
«Через мене пройшло сотні історій і під кожен настрій в мене є своя особиста історія, яку я переживала дуже болісно», — говорить у коментарі «Східному варіанту» керівниця ГО «Блакитний птах» Ганна Мокроусова.
Вона зізнається, що найтяжче переживає історії, пов’язані з дітьми.
«Особисто мені завжди дуже важко дається все, що стосується дітей. Коли вони залишаються самі, коли беруть в полон їх батьків… У 2014 році хлопця взяли в полон. Тоді його дитині було 6—7 років. Нажаль, досьогодні він вважається зниклим безвісти. І кілька років тому мені подзвонила дівчина-підліток, яка попросила мене знайти її батька. Почувши прізвище батька, я зрозуміла, про кого мова. Я пам'ятаю ту дитину зовсім маленькою. А зараз вона виросла і шукає батька. Боляче і страшно від того, що неможливо нічого зробити», — ділиться Ганна.
Команду «Блакитного птаха» спочатку складали працівники постмайданівських об’єднань, які працювали як волонтери. Вони допомагали учасникам Революції гідності. Тоді вибір був невеликий — звертатися за психологічною допомогою людям було нікуди, а інформація про волонтерів-психологів передавалася у форматі сарафанного радіо.
Після початку бойових дій психологи продовжили свою роботу. Як говорить Ганна, команда навіть в найкращі часи не перевищувала 10 людей.
Організація так само займається кейсовою підтримкою людей. Більшість з тих, хто звертається до них за підтримкою — це рідні людей, яких взяли в полон. Їх 70—80 відсотків.
Фахівці організації починають вести кейс ще в момент затримання людини. Працюють одночасно і психолог, і юрист.
«Дуже часто родинам, щоб подати певні документи, потрібно зібрати свої думки, і трохи заспокоїтись. Тому у нас психологічна і юридична підтримка йдуть одночасно», — розповідає Ганна.
В різних ситуаціях фахівці діють індивідуально: десь допомагають з документами, десь надають соціальну підтримку, якщо родина залишилась без годувальників чи в сім’ї є маленькі діти.
«Наша задача бути тим громадянським суспільством, яке не залишає один одного. Ми маємо підтримати максимально, наскільки це потрібно людині», — зазначає Ганна.
Психологи «Блакитного птаха» зустрічають людей і після звільнення з полону. З ними проводять стабілізаційну психологічну роботу, а юрист допомагає з юридичними нюансами. Родину при цьому також не залишають без уваги.
«По-перше, це травма для всієї родини, вона також пережила важкі часи. По-друге, після звільнення людині потрібна підтримка родини, яка не дуже знає як це правильно зробити. Через це ми не розділяємо і даємо підтримку всій родині», — говорить Ганна.
Держава дає людині після звільнення короткотривале лікування і реабілітацію, однак цього недостатньо.
У людей після полону, зазначає Ганна, дуже часто проявляються довготривалі наслідки, які потребують лікування. Тому після звільнення «Блакитний птах» забезпечує соціальний і медичний супровід.
Ми попросили Ганну змоделювати послідовний план дій в роботі з людьми, яких звільнили після полону. Цей алгоритм міг би бути основою для майбутньої державної програми.
1. Тепла зустріч родини — перший крок.
«Одразу після звільнення важливо, щоб рідні мали можливість обійняти свого родича», — зазначає Ганна.
Не всі рідні можуть приїхати на зустріч через відсутність коштів. Особливо це стосується випадків, коли родина проживає на окупованій території. Держава не забезпечує їм такої можливості. При цьому, крім самого приїзду люди мають десь ночувати. А тепла зустріч родини — чи не найголовніше, що потрібно звільненому після полону.
2. Далі йде медичне обстеження і медична допомога з невідкладними медичними проблемами.
«Це важливий крок і на сьогодні його держава робить», — говорить Ганна.
Дійсно, звільнені полонені першим ділом потрапляють до лікарень.
3. Психологічна підтримка на першому етапі після звільнення. Тут, каже Ганна, не потрібна терапевтична робота, але психологи мають пояснювати людям їх стан, певні зміни настрою, відчуття тривоги тощо.
При цьому роботу з психологом відразу після звільнення не потрібно нав'язувати людям. Їм потрібно лише дати можливість самим попросити про допомогу.
4. Житло і кошти. До отримання грошової допомоги від держави в 100 тис. грн люди часто залишаються в скрутному становищі. Оскільки отримання коштів може тривати до пів року, а людям потрібно весь цей час якось жити.
«Якщо це люди з окупованих територій, дуже багато хто не має житла і не знає де жити, навіть куди перевезти родини, куди перевезти дітей. Я вже не кажу про те, що кишенькових грошей в них просто немає. Саме тут їм дуже потрібна перша підтримка до того, як вони отримають від держави ці 100 тисяч», — зазначила Ганна Мокроусова.
Тому часто, за її словами, люди відкладають на другий план медичну та психологічну реабілітації і йдуть працювати.
5. Юридична допомога. За словами Ганни Мокроусової, держава бере на себе юридичні питання звільнених з полону, але частково.
«Наприклад, останнім звільненим держава допомагала з відновленням певних документів, але не всіх. А людям дуже важко після полону сконцентруватися, щоб зробити все правильно, чітко і не плутатись, що ти зробив, а що не зробив», — каже керівниця «Блакитного птаха».
6. Стабільна медична та психологічна допомога. Десь через півтора — два місяці після звільнення потрібне знову медичне обстеження. Бо первинне медичне обстеження, яке проводиться відразу, не показує багато медичних проблем.
«Це відбувається, тому що звільнення з полону — це певний шоковий стан. Відповідно в деяких моментах біль не відчувається, і не все можна обстежити. Дуже багато хронічних захворювань, які могли з'явитися під час утримання людей в неволі, неможливо знайти на першому обстеженні, бо дуже багато гормонів, які притуплюють біль», — зазначила Ганна Мокроусова.
Наприклад, лікування зубів часто роблять не раніше, ніж через декілька місяців, саме через те, що не відомо, чи спрацює анестезія.
Через пів року після звільнення люди потребують ще одне обстеження.
Зараз в Україні немає програми, яка забезпечувала б стабільний доступ до безкоштовних медичних послуг людям, звільненим з полону. Це зазвичай відбувається в ручному режимі за допомогою громадських і благодійних організацій.
За словами Ганни Мокроусової, колишні полонені можуть звертатися в державні шпиталі раз на рік. Однак, це стосується лише тих, хто пройшов офіційну процедуру звільнення. У решти можуть виникнути проблеми.
Контакти ГО «Блакитний птах»:
***
Проєкт реалізується онлайн-виданням "Східний Варіант" за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
8 травня в Україні відзначається День памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні… Read More
Якою буде вступна кампанія для абітурієнтів із тимчасово окупованих територій? У які українські заклади вищої… Read More
Рибалкін Володимир Миколайович родом з Донеччини. Учасник АТО, активіст та волонтер. Відомий як журналіст-антикорупціонер та… Read More
5 травня 2014 року в Бердянську був створений батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Азов».… Read More
Олексій Алчевський — український банкір, фінансист-реформатор, промисловець, меценат, засновник гірничих і металургійних підприємств на Донеччині… Read More
25 квітня Верховна Рада України проголосувала за закон «Про внесення змін до Кодексу законів про… Read More
This website uses cookies.