Третій рік життя в окупації: що відбувається в Половинкиному на Луганщині

Поки російські пропагандистські ресурси малюють “красиву картинку життя” на тимчасово окупованих територіях (ТОТ), місцеве населення намагається вижити у тих реаліях, в які воно потрапило після окупації.

Половинкине — село, яке знаходиться у Старобільській міській громаді Луганської області. Його чисельність на початок повномасштабного вторгнення становила понад дві тисячі осіб. За словами місцевих жителів, наразі 20-30% населення залишило тимчасово окуповану територію села. Про те, що відбувається у Половинкиному сьогодні, читайте у статті Східного Варіанта.

“10 тисяч рублів замість гривень за пай”: ціна від фермерів-колаборантів

За інформацією наших джерел, які ми не називатимемо з метою безпеки, однією з найголовніших проблем, яка наразі бентежить жителів Половинкиного — це орендна плата за їхні земельні ділянки. Оскільки не всі фермери виїхали та припинили свою діяльність на окупованих територіях, землю продовжують обробляти. А от умови оплати за аренду паїв колаборанти-фермери змінили. Як і очікувалося, не на користь людей.

“Перше і найголовніше — тепер майже не можливо отримати оплату у вигляді зерна. Ви уявляєте, що це означає для людей у селі, де через один має курочку чи качечку. Мало того, замість 10 тисяч гривень, вони платять 10 тисяч рублів за земельний пай. Це що за розрахунок такий? Тут і математиком не треба бути, щоб порахувати на скільки це менше за те, що власники паїв отримували до окупації”, — каже чоловік.

Також наші джерела зазначили, що на території Половинкиного цього року значно збільшилися території полів, які ніхто не обробляє. 

Мобілізують молодь

Розмови про примусову мобілізацію на ТОТ вже давно не пусті слова. У Половинкиному лише за останні місяці цього року, за словами наших джерел, окупанти “призвали” на службу двох молодих хлопців — 20 і 25 років (їхні імена та точний вік не вказуємо з міркувань безпеки — ред.).

“Їхня (окупантів — ред.) адміністрація давно вже повісила оголошення про те, що всі чоловіки від 18 до 50 років мають прийти до сільської ради та зареєструватися. Зрозуміло ж для чого. Ми знаємо, що вже по району є поховані серед тих, кого примусово мобілізували російські загарбники”, — повідомляють місцеві.

НЕбезпекова ситуація: зникнення людей та ворожі ракети

Зникнення людей під час окупаційного режиму, стало страшною “нормою”. Так, близький товариш чоловіка, який надав цю інформацію для матеріалу, був викрадений представниками так званої “комєндатури” “луганської народної республіки” більше півтора року назад. Рідним не повідомляли жодної інформації з приводу його зникнення. 

“Лише через пів року його понівечене тіло, яке вже “розтягнули” собаки, знайшли у посадці. Те, що лишилося, повезли у Луганськ нібито на експертизу ДНК. Тепер і тіла забрати не можуть”, — говорить чоловік.

Жити у постійному страху змушують і ворожі ракети, які падають з російських літаків, на мирне населення. Одного разу ракета таки випала з винищувача на міст у Половинкиному, але не розірвалася.

“Тижнями люди обʼїжджали ту ракету, поки окупанти не спромоглися прибрати її. А ще гірше, то сирена. Вона ж не автоматична, як то мало бути. Хтось увімкне її, й вона волає з ранку до самого вечора. Жити неможливо просто”, — підкреслює чоловік. 

Залишатися в окупації, значить мовчати. Не говорити про те, що замість ліків — крейда. Замість “визволення” — рабство та беззаконня. Не казати, але вірити, що окупанти тут тимчасово. І чекати повернення синьо-жовтого прапора.

***