
Історія
«Повернути смак до життя»: як переселенка з Луганщини створює адаптивний посуд для ветеранів
Війна двічі змушувала Вікторію починати життя з нуля: спочатку у Харкові, а згодом — у Києві. Сьогодні керамістка розробляє посуд для людей, які користуються однією рукою.
Голубівка – Харків
Вікторія Белявська народилася в Голубівці (тодішній Кіровськ) на Луганщині. Після школи вона поїхала здобувати освіту до Харкова. Опановувала журналістику в університеті ім. Каразіна та паралельно заочно навчалася в Академії дизайну та мистецтв.

Коло її інтересів було надзвичайно широким: від фотографії до документального кіно та кураторства мистецьких проєктів.
Війна 2014 року застала дівчину в Харкові. У травні вона вже мала квитки додому, проте скористатися ними не встигла — через початок окупації залізничне сполучення з рідним містом обірвалося.
«Дарма я не зберегла той квиток», — каже вона зараз, згадуючи той переламний момент, коли Харків став її новою домівкою на наступні вісім років.
Перший дотик до глини: «Це був метч»
Попри те, що за плечима у Вікторії було 10 років художньої школи, а під час навчання в Академії дизайну вона часто перетиналася зі студентами-скульпторами, глину вона тоді не розглядала для себе — була захоплена живописом. Водночас візуальна тяга до цього матеріалу була завжди. Справжній дотик відбувся лише у 2021 році.

Вікторія записалася на свій перший урок. Потримавши матеріал у руках, вона зрозуміла: це саме те, що вона шукала.
«З усього, що допомагає візуалізувати твої внутрішні ідеї, глина найпридатніша. Вона відразу змінюється від твого дотику. У нас стався справжній метч», — ділиться майстриня.
Цей зв’язок був настільки потужним, що вона навіть пошкодувала, що не почала працювати з цим матеріалом раніше.
Час волонтерства і пошуку себе
Повномасштабне вторгнення застало Вікторію в Києві, куди вона приїхала на кілька днів. Але зворотний шлях відрізала війна. Харківське життя — квартира, друзі, налагоджений побут — опинилося за межею досяжності.
«У мене було дивне відчуття апокаліпсиса: ще вчора людні вулиці столиці спорожніли, усе зупинилося, навколо абсолютна невідомість», — згадує Вікторія перші тижні великої війни.
Дівчина доєдналася до волонтерів: готувала їжу для бійців ЗСУ та територіальної оборони, розвантажувала гуманітарну допомогу, розвозила ліки літнім людям, які не могли самостійно виходити з дому.
Але поруч із волонтерськими буднями не відпускало питання: як будувати життя у новому місті?
«Я весь час думала: чим я хочу займатися? І відповідь була одна — ліпити з глини», — розповідає майстриня.

Зараз вона орендує власну майстерню, проводить уроки, майстер-класи, створює колекції посуду, вази, скульптури, прикраси та навіть керамічні урни для праху тварин. А також розробляє те, що вирізняє її серед інших майстрів — адаптивний посуд.
Тарілка, що дає самостійність
Вікторія одразу наголошує: ідея адаптивного посуду не нова — він давно присутній у побуті, хоча ми цього й не помічаємо. Це дитячі тарілки з високими бортами, стаканчики-непроливайки чи столові прибори з потовщеними ручками для літніх людей.

«Для мене це стало справжнім відкриттям. Я почала вивчати те, що є, і зрозуміла: адаптивний посуд — це відповідь на унікальний запит і фізичні особливості людини», — пояснює вона.
Поштовхом до створення власного продукту стали розробки one-handed plates — тарілок для людей, які користуються лише однією рукою. За словами керамістки, це більше, ніж зручність: можливість жити звичним життям, ходити в заклади, обирати їжу без обмежень і не залежати від сторонньої допомоги.

Вікторія звернула увагу, що для багатьох ветеранів і цивільних з ампутаціями, наслідками інсультів чи ДЦП похід у заклад стає випробуванням.
«Люди часто соромляться попросити когось нарізати їм їжу. Тому обирають не те, що хочуть, а те, що простіше з'їсти однією рукою — наприклад, каші чи макарони. Адаптивна тарілка — це помічник, який не замінює людину поряд, але робить кожен прийом їжі трохи вільнішим і яскравішим», — каже вона.

Взявши цю ідею за основу, Вікторія доопрацювала концепцію разом з ерготерапевтами — вони консультували на кожному етапі, від форми борту до розташування штифтів. Матеріалом обрали кераміку замість пластику: вона додає процесу вживання їжі відчуття гідності й естетики.
Конструкція тарілки продумана до деталей: керамічні штифти фіксують їжу під час нарізання, завищений округлий борт допомагає набирати страву, а занижений край полегшує рух ножем. Для людей із порушеннями зору Вікторія робить елементи контрастними, щоб чітко окреслити зони на тарілці.
Робота над цим триває: з 2024 року дизайн постійно змінюється завдяки відгукам користувачів.
Глина зі Слов’янська та виклики війни
Майстриня намагається працювати з українськими матеріалами, зокрема з глиняними масами підприємства «Керамічні маси Донбасу» у Слов’янську. Проте через бойові дії видобуток стає дедалі складнішим.

«Я дуже хочу якомога більше створити з донецької глини. Але через пошкодження заводів та затоплення кар’єрів видобуток стає обмеженим», — розповідає керамістка.
Через дефіцит вітчизняної сировини Вікторія змушена частково переходити на німецькі та чеські маси, що впливає на собівартість виробів.
Ініціатива «Підвішена тарілка»
Для українських захисників та захисниць Вікторія передає посуд безкоштовно. Аби масштабувати допомогу, вона започаткувала ініціативу в Instagram, де кожен охочий може «підвісити» (оплатити) тарілку для ветерана. Такі подарунки вже отримали центри реабілітації та пацієнти Superhumans.

Крім того, ідею інклюзивності підтримав бізнес. Спеціальний посуд вже з’явився у закладах Києва, Харкова, Полтави, Миколаєва та в кав’ярнях Львова.
Вікторія Белявська впевнена: такий посуд має бути Україні, щоб кожна людина почувалася гідно та незалежно у публічному просторі.

Зв’язатися з майстринею можна через її сторінку в Instagram.
***

Східний Варіант висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через свій проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики” (FAIR Media Ukraine), який впроваджується Internews International у партнерстві з Media Development Foundation (MDF). Східний Варіант зберігає повну редакційну незалежність, а інформація, подана тут, не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF















