Історія
«Під опікою 35 бджолосімей»: як переселенка з Бахмута створила пасіку на Полтавщині
Багатодітна мати Оксана Капленко виїхала з Бахмута до Кременчука після початку повномасштабного російського вторгнення. Її чоловік відразу став на захист України. На Донеччині родина мала сімейну справу, житло, але через вимушену евакуацію довелося усе починати з нуля на новому місці. Нині Оксана займається розвитком власної пасіки на Полтавщині.
Оксана Капленко розповіла Східному Варіанту свою історію.
«Забрала дітей, маму і ми виїхали»
Родина Капленко до 2022 року жила у Бахмуті. Там вони заснували будівельно-монтажну компанію, займались ремонтами. Мали житло, транспорт, кілька великих ангарів, будівельну техніку, але через війну довелося все покинути. Оксана з чотирма дітьми евакуювалася з міста.
«З першого дня повномасштабного вторгнення чоловік пішов боронити Україну, а я була вимушена їхати, бо росіяни підходили вже близько. Мені довелось все напрацьоване залишити там. Забрала дітей, маму і ми виїхали до Дніпра», — розповідає вона.
У Дніпрі Оксана з рідними прожила пів року. Вона поділилась, що їй було не комфортно там перебувати з дітьми. У грудні 2022 року за порадою чоловіка перевезла родину до Кременчука.
«Дніпро велике місто, багато промислової зони й були свої незручності. На той час побратими чоловіка були у Кременчуку і порадили нам переїхати. Тут місто гарне, маленьке, підлаштоване під людей», — говорить вона.
Після другого переїзду діти Оксани почати поступово відновлюватись від пережитого у Бахмуті:
«Коли нам дали зелений коридор під час евакуації, то він обстрілювався постійно і діти були шоковані. А тут пішли до садочка, школи, почали нормально говорити і поступово соціалізувались».
«Усе почали з нуля»
Перебуваючи у Кременчуку, пані Оксана з чоловіком вирішили придбати невелику хатинку за містом, щоб там міг проживати її батько. Їм вдалося знайти дачний будинок з невеликою прибудинковою територією біля с. Чикалівка. Згодом з'явилася ідея створити там пасіку.
«Ми поставили там буржуйку, купили генератор, зробили воду і все облаштували для життя. Там гарна місцевість — багато полів, посадки акації і неподалік велике лавандове поле. Я сказала чоловіку, що там можна зробити пасіку. Так ми все почали з нуля», — згадує Оксана.
Для старту купили 5 родин бджіл. Одночасно з цим Оксана отримала грант за підтримки БФ «Сос Дитячі Містечка». Так вдалося купити вулики, медогонну лінію і все необхідне для пасіки на перший час. Згодом пані Оксана отримала ще чотири гранти на різні суми та пішла вчитися на бджоляра.
«Мені подобалось навчатись, тому що до цього зіткнулася з певними проблемами у бджолярстві й у мене вже була купа питань. І мені здається, якби я пішла навчатися на бджоляра не маючи пасіки, то я б не винесла з того навчання певно і половини. Поки не можу назвати себе кваліфікованим пасічником, оскільки не маю достатнього досвіду, але рухаюсь у цьому напрямку», — говорить вона.
«Готую до зими 35 родин бджіл»
Пасічниця говорить, що порахувати точну кількість бджолосімей доволі складно, бо щомісяця ситуація змінюється. Вона пояснює:
«Нещодавно шершні розбили кілька родин, а інших потрібно ділити, щоб вони не злетіли зовсім. Так з однієї родини стає дві. Зараз готую до зими 35 родин бджіл».
Оксана проживає з дітьми у Кременчуку та їздить щотижня на пасіку. Працює з бджолами самостійно. Її тато охороняє територію. Стабільного прибутку від своєї діяльності пасічниця поки не має. Вона говорить:
«Щоб цю справу зробити прибутковою, потрібно кілька людей. Хтось займається пасікою, інші — продажами, рекламою. У мене самої не вистачає часу на це».
В середньому один вулик приносить 40 кг меду за сезон. Але на все впливають різні фактори, зокрема погодні умови. Минулорічний мед пасічниця розпродала, поширивши оголошення у соціальних мережах. Також виготовляла тематичні різдвяні бокси з медом та горіхами, воскові свічки.
«Моя візія — розвинути бджолосім'ї, щоб після війни для чоловіка була своя справа»
Пані Оксана поділилась, що наразі її мета зосереджена не на прибутковість від бджільництва, а на формування своєї пасіки для продуктивної роботи. Вона бажає, щоб у майбутньому ця справа стала для її чоловіка місцем відновлення та повернення до звичного життя. Зараз він служить у третій штурмовій бригаді — на Донецькому, Харківському напрямках.
«Моя візія — розвинути бджолосім'ї, щоб після війни для чоловіка була своя справа. Він за чотири роки був у відпустці лише три рази по 10 днів, решту часу — перебуває на війні, й це відображається на його емоційному стані. Йому дедалі складніше перебувати у цивільному суспільстві, тому я хочу розвинути справу, яка йому допоможе включитися у мирне життя поступово», — говорить пані Оксана.
Вона також й сама надихається бджільництвом. Пані Оксана, як мама чотирьох дітей, помітила, що для неї робота з бджолами дуже наближена до материнства, тільки опікується вона цілими родинами.
«Мої діти — найцінніша справа якою я займаюся за все життя. Дуже цікаво як вони розвиваються, ростуть, пізнають нове, досягають. Я вкладаю в дітей час, займаюсь їх розвитком, відпочиваємо разом і я радію їхнім перемогам. У бджільництві це вже не чотири дитини, а в кожному вулику по тисячі бджіл. Хвилююся, коли родини хворіють і тішуся, коли матка ходить королевою і все добре у вулику. Я стала пишатися собою, що дійшла до такого рівня і можу керувати цілими колоніями», — говорить Оксана.
«Можливостей багато, але не всі знають, де шукати підтримку»
Крім основної роботи Оксана допомагає військовослужбовцям закривати необхідні потреби з ремонтом машин, гуманітарною допомогою. Також вона з однодумцями заснувала спільноту «Дружини ветеранів міста Кременчук» з метою підтримки жінок, зокрема, які залишились без чоловіків через війну. Зараз у цій спільноті об'єднались близько 50 охочих. В майбутньому пані Оксана бажає створити громадську організацію.
«Багато жінок опиняються у складних обставинах через війну і вони не знають, що робити. Таким людям потрібна певна дорожня карта як діяти. Можливостей багато, але не всі знають, де шукати підтримку. І виходить, що право на щось мають, а досягти цього не виходить».
Оксана поділилась, що вона й сама опинялась у складній ситуації, коли на понад пів року втратила зв'язок з чоловіком. Тому її мета — це взаємна підтримка жінок військовослужбовців.
«Кожна жінка, яка виїхала та вивезла свою родину, вже перейшла поріг страху, і далі потрібно рухатись лише вперед. Наше пострадянське суспільство відшліфовувало в людях стереотипи, що не потрібно висувати свою думку, не жити у своє задоволення і це зараз потрібно викорінити. Тому бажаю, щоб жінки будь-якого віку розвивалися за своїм покликом, навчалися нового та не боялися проявлятися».
Замовити продукцію з пасіки Оксани Капленко можна на її сторінці в Instagram.
***
Маргарита Борисенко
