ВПО з Донеччини та Луганщини як жертви війни: стійкість у виживанні

Та чи адаптується закордоном, чи живе сподіваннями на повернення до рідних домівок. Команда Східного Варіанта розглядала це питання більш детально в попередньому аналітичному матеріалі. 

Ще один потік — внутрішньо переміщені в більш безпечні місця в основному на захід та в центр країни. Дуже значна частина цієї маси людей — мешканці Донеччини та Луганщини. По них був власне перший удар гібридної війни з 2014 року. Вони ж змушені були тікати з міст і сіл, що знищувались уже в полум’ї повномасштабного вторгнення російської воєнщини з 2022 року. Їх проблеми, потреби та політика їх підтримки стануть предметом даного матеріалу.

Масштаби внутрішнього переміщення на Донеччині та Луганщині

Зафіксуємо основні дані відносно ВПО з українського сходу, щоб уточнити масштаби та етапи потоків переселенців. По всій Україні потік внутрішньо переміщених осіб з півночі, сходу і півдня країни від початку масштабних бойових дій зріс дуже стрімко. На 10.05.2022 р. їх кількість перевищила 8 млн осіб. Наразі кількість офіційно зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб в країні сягає 4,9 млн осіб. За оцінками звіту Міжнародної організації з міграції за квітень 2024 року, які враховують виїзди ВПО за кордон та повернення додому, фактична чисельність ВПО в Україні складає 3 548 000 осіб. Повернулися до свого звичного місця проживання 4 734 000 осіб.

Найбільш драматична ситуація в Донецькій і Луганській областях України.  Вони потерпають від російської агресії вже 10 років. Східний регіон сильно знелюднений. Луганська область окупована повністю. Донецька область окупована на 70% і бої та евакуація населення продовжуються. 

З Донеччини та Луганщини з 2014 року були змушені виїхати з місць свого проживання на контрольовану українською владою територію та стали ВПО десь 2 млн.  Друга хвиля масового вимушеного переміщення зі сходу України почалася з 2022 року. За даними Донецької ОВА, майже 1,5 млн мешканців Донеччини евакуйовувалися з регіону від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. При цьому вже понад 230 тис. повернулися назад.

Багато з вимушено переміщених донеччан і луганчан виїхали в Європу, отримали тимчасовий прихисток. За даними МОМ, станом на квітень 2024 року 774 тисячі осіб з Донецької області (22% від усіх ВПО) мали офіційний статус ВПО.

Луганська ОВА стверджує, що станом на 1 червня 2024 року на обліку в інших регіонах України перебувають майже 200 тисяч ВПО, які після 24 лютого 2022 року перемістилися з території Луганської області та зареєструвалися за новим фактичним місцем проживання. Згадуваний звіт МОМ оцінює зареєстрованих ВПО з Луганщини в кількості 256 тисяч (7% від усіх ВПО).

Сумарно в Україні зараз понад 1 млн мешканців з обох областей перебувають офіційно зареєстрованими ВПО. До цієї кількості можна сміливо приплюсувати ще десятки тисяч жителів Донеччини та Луганщини, які виїхали з місць постійного проживання, але не оформили статус ВПО з різних причин.

Новий наступ російських військ весною-літом цього року знову змусив втікати від лінії фронту і пов’язаних з цим небезпек десятки тисяч жителів Донеччини. Термінову евакуацію оголошено в Покровську та низці районів області. Під вогнем опинились Мирноград і Селидове.  Чим ближче російська армія до населених пунктів — тим інтенсивніші удари КАБами по житловій інфраструктурі. Місцевих мешканців просять не зволікати з виїздом, особливо це стосується родин із дітьми та літніх людей. Більшість біженців самі шукають місця для проживання. Проте, організовано також евакуаційні маршрути для розселення в громадах Волинської, Рівненської та інших західних областей країни.

Підтримка ВПО «нової» хвилі

Слід констатувати, що державні інститути, органи місцевого самоврядування не завжди успішно справлялися з величезним масивом проблем, особливо щодо заходів першого реагування та надання соціальної підтримки переселенцям в перші місяці після переміщення. Знову, як і після 2014 року, на допомогу прийшло українське громадянське суспільство, волонтери-добровольці, міжнародні донорські організації та люди доброї волі зі всього світу. Завдяки всім цим зусиллям гуманітарну катастрофу в Україні вдалося відвернути. Цей результат можна вважати надихаючим, враховуючи те, що весь цей час держава і народ вели війну на межі всіх сил, захищаючи країну від безжалісного агресора.

Потреба в посиленні та модернізації державної політики щодо ВПО була втілена в прийнятій 7 квітня 2023 року Урядом України Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2025 року та затвердженому операційному плані заходів з її реалізації у 2023-2025 роках.

Однією з ключових концептуальних установок прийнятої Стратегії в переосмисленні цілей політики держави щодо ВПО є переорієнтація державної політики з, в основному, мінімальних соціальних виплат і роздачі гуманітарної допомоги на створення мотивацій та умов для активностей у вирішенні своїх потреб самих ВПО, в першу чергу працездатного населення.

Велика маса ВПО вимагають від усіх органів влади, від громадських структур, керівників різних закладів дуже значних зусиль щодо організації допомоги вимушеним переселенцям, в першу чергу із соціально вразливих груп. Обласні адміністрації, міські ради, керівники та активісти ОТГ, громадські об’єднання, волонтерський рух та міжнародні донори багато зробили, щоб допомогти людям в біді, прийняти, розмістити, забезпечити базові потреби, підтримати в адаптації на новому місці.

Проведений аналіз підтверджує те, що з урахуванням часу, переселенці в цілому так чи інакше мали змогу адаптуватися до нового місця і розв'язати першочергові проблеми. Так, для більшості переселенців відсутні потреби у терміновому пошуку житла, наявності необхідних документів і оформленні статусу ВПО, доступу до першочергових соціальних сервісів та адміністративних послуг. Існує певна інфраструктура підтримки з боку як держави, так і недержавних інституцій, і переважаюча більшість переселенців має досвід отримання такої підтримки. 

Основні потреби та проблеми ВПО

Але становище є далеким від ідеального, а з вирішенням першочергових проблем потреби не щезають — скоріше, їхній перелік розширюється, виникають нові потреби та проблеми. 

У цілому можна спостерігати, що у фокусі ситуації з переселенцями головними є різноманітні проблеми адаптації до нового середовища. Адже якщо на перших порах абсолютно домінуючими для більшості ВПО були потреби в безпечному місці проживання та елементарного виживання, то з часом, при відносному забезпеченні цього, постають інші, більш просунуті людські потреби. 

Сумарно це можна назвати потребами нормального життя. Їхнє забезпечення є, як показують дослідження, завданням для органів влади, інститутів громадянського суспільства та донорів значно складнішим, з виконанням якого вони нерідко запізнюються. 

Переважна більшість переселенців хвилі після 2022 року з досвідом не менш як рік вирішила житлове питання, орендуючи окрему квартиру чи оселю, але значна частина родин досі проживають у гуртожитках, місцях тимчасового проживання (МТП) чи у родинах, які прийняли до себе на правах родичів чи друзів. У більш важкому стані є переселенці цього року.

Майже кожен третій переселенець планує повернутися до рідної оселі, як тільки для цього будуть умови — тому не має конкретних планів щодо зміни чи покращення існуючої ситуації з житлом. Відповідно, переважна більшість переселенців не цікавляться програмами придбання житла у власність шляхом субсидій, чи спеціального кредитування. Більший інтерес викликають такі варіанти, як грошова допомога на придбання чи надання тимчасового житла.

Значно більш актуальним наразі для цієї категорії громадян є питання, пов’язані з матеріальним забезпеченням. Бо переважна більшість із переїздом втратила джерела доходу (втратили роботу, бізнес чи землю, яка забезпечувала продуктами), і не всі змогли працевлаштуватися на новому місці. 

Особливо драматично ситуація склалася для власників бізнесу і для тих, хто втратив землю. Відновити бізнес на новому місці більшість підприємців не змогли, через нестачу коштів, відсутність відповідного приміщення чи земельної ділянки. Хоча певна робота по допомозі в релокації підприємств чи відновлення бізнесу у громадах проводиться. Літні люди, які раніше значною мірою покладалися на приватне городництво, наразі вимушені розраховувати лише на пенсії та матеріальну допомогу. 

Нове працевлаштування виявилося також болісною процедурою. Менше половини працездатних переселенців зараз мають роботу чи бізнес — інші ж вимушені шукати нову роботу, чи сфокусуватися на веденні домогосподарства. Пошук нової роботи пов'язаний з певними труднощами, бо на ринку праці є дефіцит пропозицій з достатньою оплатою чи бажаною кваліфікацією.

До того треба додати, що власне матеріальне становище переважною більшістю оцінювалось як таке, що задовольняє лише базові потреби (є можливість придбати продукти харчування, але на одяг вже не вистачає).

Саме тому у фокусі потреб більшості переселенців та їх родин є питання забезпечення матеріальними благами та проблема фінансів. Доречними є як державні виплати, так і матеріальна підтримка від благодійних фондів, волонтерів та інших недержавних інституцій. 

Тривожні факти, озвучені самими ВПО щодо затримок у виплатах матеріальної допомоги у деяких громадах, додають непевності та страху перед майбутнім у переселенців, погіршуючи їх морально-психологічний стан. Тим більше уряд скасував фінансові виплати цілим групам переселенців. Це накладається на помітне зменшення потоку гуманітарної допомоги у 2023-2024 роках, що ускладнює становище багатьох людей та посилює рівень тривожності. У порівнянні із затребуваністю матеріальної допомоги, інші види допомоги виглядають значно менш затребуваними. Так, до державної служби зайнятості зверталися за останній рік менше половини з тих, хто знаходиться у пошуках роботи.

З одного боку, це можна інтерпретувати як вияв ієрархії потреб і принципу поступового їх задоволення. На запитання щодо основних потреб, переважна більшість зазначає саме споживчі товари — продукти, засоби гігієни, гроші. А також житло. Все те, що забезпечує почуття безпеки та задоволення базових потреб. З погляду ієрархії потреб це природньо, саме ці потреби є першочерговими. Водночас потребу у роботі зазначили лише незначний відсоток переселенців — як і інші, нематеріальні за своєю суттю блага.

З іншої сторони, порівняно низький попит на нематеріальні блага та послуги може пояснюватися проблемами адаптації до нового середовища. Проблема послабленого зв’язку з ширшою спільнотою, ніж родина, є не новою, але у ситуації стресу від вимушеного переїзду та адаптації до незнайомого оточення ця проблема може загострюватися. 

У відносинах між переселенцями та мешканцями приймаючих громад є певні лінії напруги, що можна побачити з результатів соцопитувань. Так, для вагомого відсотка переселенців, що залишилися без роботи, бар’єром при отриманні нового робочого місця часто був статус ВПО. Необхідність самотужки вирішувати житлове питання та інші першочергові заходи з адаптації на новому місті (питання із зарахуванням дитини до навчального закладу, оформлення у службі зайнятості) також не додає відчуття наявності підтримки. Тому більшість переселенців або не бачать для себе необхідності  занурення в життя приймаючої громади, або відкладають це питання на невизначене «потім». 

Але разом з тим, з отриманих відповідей випливає, що домінує позитивний досвід контакту з громадою. Так, ті переселенці, що потребували психологічної підтримки, в переважаючій більшості отримали її у громадських організаціях. Дуже вагомою є надання різноманітної матеріальної допомоги від благодійників, серед яких значне місце посідають місцеві громадські організації та волонтери.  

За узагальненими результатами різних фокус-груп та інтерв’ю, основними проговорюваними ВПО проблемами після переїзду до нового місця проживання є житло, працевлаштування, матеріальне забезпечення, інтеграція у нову громаду, харчове та медикаментозне забезпечення та поінформованість.

Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб не втрачає актуальності. Пошук та оренда житла є найпершою проблемою для абсолютної більшості переміщених громадян. При цьому оцінка реальних потреб та можливостей громад у забезпеченні ВПО доступу до житла не зроблена через відсутність працюючого механізму такої оцінки та масштаб потреб переміщених людей. Посилює проблему відсутність статистики щодо реальної кількості ВПО в областях, адже існує також значна кількість незареєстрованих переселенців. Потрібні механізми залучення інвестицій на місцях, які зараз не працюють. Зазначені проблеми потребують розв’язання у контексті реагування на внутрішнє переміщення на рівні державної політики. Назрілим є встановлення правового механізму довгострокового захисту житлових прав та інтересів осіб, що постраждали від збройної агресії проти України.

У кінці червня 2024 року Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (Мінреінтеграції) було внесено зміни та опубліковано оновлений узагальнений перелік МТП, з яким можуть ознайомитись як волонтери, які допомагають із розселенням громадян, так і самі громадяни, які приймають рішення про евакуацію та переміщення на більш безпечні території (Наказ Мінреінтеграції від 28 червня 2024 року №177).

Все ж абсолютна більшість ВПО самостійно винаймають житло або ж проживають у будинках друзів чи знайомих. Нерідко вони скаржилися на високу вартість оренди, комунальних послуг, низьку якість ремонту житла та недостатність побутових приладів для базового забезпечення потреб у новому житлі. 

Основними стратегіями вирішення своїх проблем стали прямі звернення до органів місцевої влади або до громадських організацій. Інші переселенці, більш впевнені у своїх силах, вибирають стратегії самостійного активного пошуку способів розв’язання власних проблем, орієнтуючись на самодіяльність.

Викликом для значної частини ВПО працездатного віку стає пошук та влаштування на нове робоче місце. Частина ВПО та дехто з громадських активістів зазначали, що проблема роботи багатьма переміщеними особами у містах все-таки вирішена. Більшість все ж змогли влаштуватись на нові робочі місця або залишитись на старих робочих місцях в онлайн режимі. Разом з тим, дехто відзначав, що через їх статус ВПО роботодавці побоювались брати їх на роботу, рахуючи таких працівників ненадійними та непостійними. Загострилась ця проблема в цьому році саме для чоловіків, після прийняття закону про мобілізацію.

Більше проблем фіксують ВПО, котрі проживають в малих містах і селах. Туди рідше надходить гуманітарна допомога, важче знайти роботу. Тому ВПО, що проживають в сільській місцевості, є особливо вразливими. Через віддаленість від районних центрів, більші потреби у забезпеченні свого житла (мається на увазі ремонт старих хат, інструментів для господарства тощо) та відсутність нормального мобільного зв’язку чи інтернету, вони мають додаткові складнощі в новому місцеперебуванні. 

Низьке матеріальне забезпечення не дозволяє ВПО повністю забезпечити собі базові умови для проживання. Висока вартість комунальних послуг, низькі пенсії, дорогі гуртки для дітей, одяг, їжа та медикаменти ускладнюють проживання ВПО. 

Для цієї категорії нерідко складно інтегруватися у нове середовище через культурні відмінності, через складність влаштування самим на роботу, а дітей в дошкільні та шкільні заклади освіти. Найуразливішими категоріями ВПО у цьому плані є пенсіонери та діти. 

Дослідження фіксують проблему з погіршенням стану здоров’я ВПО у зв’язку з травмуючим досвідом. ВПО здебільшого не мають часу займатись власним здоров’ям, тому що займаються вирішенням базових проблем — пошук житла, роботи, коштів тощо. 

Для багатьох жінок-переселенок з дітьми достатньо складною є проблема з влаштуванням їх в дитячий садочок. Через це жінки нерідко не можуть працевлаштуватись.

Місцева влада і громадські структури в підтримці внутрішньо-переміщених осіб

Низька поінформованість частини ВПО про їх права, пропозиції та заходи від місцевої влади, благодійних громадських і міжнародних організацій стає на перешкоді більш активного використання можливостей для отриманні підтримки в розв’язанні своїх проблем. 

Для ВПО, які проживають у великих містах питання комунікації із владою не є проблемним через близькість адміністративних будівель та наявність постійного зв’язку. У малих містах і сільській місцевості також є приклади оперативної реакції місцевих органів влади на запити ВПО щодо ремонтних матеріалів та інструментів для господарства. Хоча зустрічаються факти ігнорування потреб ВПО як в обласних містах, так і в малих населених пунктах. 

Характерним в діяльності й органів місцевої влади, і громадських об’єднань стало поєднання універсальності та спеціалізації в політиці надання послуг переселенській спільноті. В обох секторах — владному і громадському — пропонуються достатньо широкий набір послуг для задоволення потреб ВПО. Хоча не скрізь надається тої чи іншої підтримки достатньою мірою, проте, присутні зазвичай поєднання соціальних послуг з адміністративними, гуманітарними, психологічними тощо. Водночас виявляється також спеціалізація як щодо цільових груп, так і послуг. Найчастіше це стосується окремих вразливих переселенських груп та наголосу на конкретних пропозиціях для них, зокрема жінок з дітьми, неповних сімей чи тренінгових програм правозахисної, психологічної чи професійної спрямованості.

Відмічено прояви нової стратегії в діяльності перш за все окремих громадських об’єднань. Мова про переорієнтацію з простої гуманітарної підтримки в задоволенні потреб ВПО до політики поєднання гуманітарної допомоги з залученням до мотиваційних активностей для самореалізації,професійного та особистісного розвитку, набуття потрібних нині навичок для стійкості в нових умовах життя. 

Фіксується певний дефіцит координаційних зусиль в площині дій різних структур органів місцевої влади, у взаємодії влади і громадських об’єднань областей та у діях чисельних громадських об’єднань, що сукупно реалізують в країні політику підтримки внутрішньо переміщених осіб.

Рекомендації з вдосконалення підтримки ВПО

Після означення основних проблем сформулюємо низку рекомендацій. Аналіз даних демонструє, що наразі є великий незадоволений попит на програми забезпечення першочергових матеріальних потреб та на дієві інструменти їх реалізації. На фоні цих проблем актуальність інших здається менш артикульованою, але це має бути скоріше сигналом для більш уважного ставлення до потреб переселенців, вироблення більш стійкого «зворотного зв’язку» між переселенцями та органами соціального захисту.

До певного позитиву можна віднести те, що загалом про проблеми з отриманням необхідних адміністративних послуг заявляють порівняно незначна кількість переселенців. Тобто система надання таких послуг, вироблена з часів адміністративної реформи, демонструє певну ефективність. З іншого боку, актуальними досі є проблеми з наданням послуг незахищеним категоріям — родинам з дітьми, людям з інвалідністю, отримувачам специфічних послуг. Переселенці — особливо з неповних сімей — не відчувають достатньої підтримки у таких сферах, як освіта, медичні послуги.

Щодо напрямку та характеру програм підтримки, то відправною точкою тут є горизонт планування — бо є різні настрої серед переселенців, від чіткого налаштування повернутися назад додому за будь-якої нагоди, до планів довгострокової адаптації на новому місці. Частково ця невизначеність є реакцією на відсутність конкретних заходів допомоги у сферах житлового питання, освіти, медичних сервісів. Вона є негативним чинником, що суттєво впливає на настрої переселенців. Тому з боку державних установ та органів місцевого самоврядування важливою є демонстрація готовності до підтримки родин на будь-який термін у всіх головних соціальних сферах.

Політика щодо внутрішнього переміщення в скоординованій діяльності органів влади, громадянського суспільства і міжнародних донорів має орієнтуватись на формування у ВПО відчуттів безпеки, захищеності, підтримки та солідарності. При досягненні цього держава отримає суттєве зменшення міграції біженців за кордон з неминучою потім втратою їх для країни та вищу включеність більшої частки ВПО в економічне і суспільне життя країни.

Можна і варто розглядати переселенців як потенційний громадянський актив у межах нових громад, які було обрано для переселення. Тому узагальнені судження та оцінки власного становища, їх плани на майбутнє є вагомим джерелом первинної інформації для розробки як локальних конкретних кроків щодо розв'язання нагальних проблем, так і програм з адаптації та відновлення з глобальною перспективою, на рівні областей і держави. 

Зафіксовані певні локальні прояви взаємного упередженого ставлення між ВПО та місцевим населенням потребують уваги на рівні інформаційної та просвітницької політики в регіонах. В інформаційній політиці ЗМІ, в роботі служб органів місцевого самоврядування момент цього напруження має бути врахований і мінімізований. Бо є і значний позитивний досвід контакту та взаємодії між переселенцями та місцевою громадою. Він, на фоні стресу та невирішених проблем, може здаватися менш акцентованим, але саме цей чинник є важливим «соціальним клеєм», фундаментом розбудови довірчих відносин.

Саме громадський актив на місцях може стати дієвим каталізатором процесів адаптації родин переселенців, з огляду на краще відчуття ними суспільних настроїв, більшу їх динамічність в аналізі проблем та реалізації заходів. Це дасть суттєвий ефект при системній координації їх діяльності між собою та з органами влади.

Щоб справитись з викликами з забезпечення потреб ВПО,  інтеграції їх на нових місцях проживання та  перетворення їх потенціалу в додаткову рушійну силу розвитку громад, реактивної політики на сьогоденні потреби абсолютно недостатньо. Необхідною є розробка політики відносно даного ресурсу на основі середньострокової перспективи. Це дають цільові Програми чи окремі Стратегії. Потреба в їх розробці, громадській експертизі, швидкому прийнятті та активному втіленні дуже назріла. 

На часі потреба в комплексному підході до розв’язання проблем мільйонів людей, українських громадян — вимушених переселенців. При всіх труднощах для державних і муніципальних органів влади під час війни і викликів оборони країни знаходити ресурси для політики підтримки ВПО, необхідність проводити більш ефективну політику в цьому напрямі є безсумнівною. 

Для підвищення ефективності роботи держави, місцевої влади з ВПО, громадськістю та з фондами врахувати в подальшій діяльності наступні пропозиції:

• сприяти децентралізації можливостей і розширенню прав муніципалітетів та ОТГ безпосередньо звертатись до донорів за підтримкою ВПО; 
• вдосконалювати координації всіх ланок суб’єктів політики підтримки ВПО — органів влади, організацій громадянського суспільства та донорів; 
• забезпечувати постійну активну комунікацію структур влади на місцях з самими ВПО та громадськими інституціями, що працюють з ними для моніторингу потреб, корегування програм і діяльностей; 
• знайти можливості збільшення фінансових ресурсів в наданні всебічної допомоги ВПО, в першу чергу найбільш вразливим групам;
• підтримати програми навчання, вдосконалення та підвищення компетентності в різних питаннях допомоги ВПО команд організацій громадського сектору та муніципальних службовців.
• забезпечити роботу єдиної інформаційної бази даних ВПО та інтерактивної карти розміщення ВПО в областях за районами та населеними пунктами (громадами), що включатиме узгоджені реальні та регулярні оновлювані дані про чисельність, міжрегіональні переміщення та соціально-економічні характеристики ВПО (рівень освіти, економічна активність, професійна структура, актуальні потреби, готовність до навчання й участі у громадських роботах);
• створити інформаційні чат-боти у соціальних мережах (Telegram, Instagram, Viber тощо) з питань пропозицій для ВПО, зайнятості на ринку праці, юридичних порад щодо процедур подачі документів і заяв про компенсацію пошкодженого та знищеного майна, в першу чергу націлених на внутрішньо переміщених осіб.

Потреба в глибшій координації діяльності з підтримки ВПО може бути знята, зокрема, і значним розширенням представництва активних громадських об’єднань в роботі обласних та муніципальних органів влади, що займаються переселенцями, їх дорадчих органів. Це сприяло б також залученню ВПО до процесів прийняття рішень на рівні громади та посиленню інтеграції внутрішньо переміщених осіб.

Наявною сьогодні є потреба кращого координування роботи з підтримки ВПО, що знайшли прихисток поза обласними центрами, в малих міських і селищних громадах. Вони отримують помітно менше допомоги від різних організацій і мають додаткові потреби для налагодження життя на новому місці.

Органам місцевої влади, громадським об’єднанням, працюючим з ВПО варто посилити адресну роботу з окремими категоріями переселенців, орієнтуючись на задоволення як базових потреб, так і специфічних проблем груп ВПО. Зокрема, наприклад, потреб в медичних послугах жінкам-переселенкам з проблемами репродуктивного здоров’я. Органам місцевої влади варто було б розглянути для жінок-ВПО можливість безкоштовних обстежень — УЗД, мамографія тощо та консультацій фахових спеціалістів. 

Значна кількість ВПО — це жінки, на яких лягає догляд за неповнолітніми дітьми у родинах, що обмежує їх працевлаштування. Допомогти зняти цю проблему та збільшити частку працюючих переселенок могли б органи місцевої влади, продумавши створення додаткових місць у садочках, «дитячі кімнати» тощо.

Існує запит на значно повніше забезпечення потреб дітей внутрішньо переміщених осіб. Громадським, гуманітарним, міжнародним організаціям варто було б суттєво розширити спектр послуг для дітей ВПО з урахуванням пріоритетності різних потреб. Наприклад, шкільне приладдя, планшети для навчання, безоплатні гуртки з розвитку дітей, дитячий одяг тощо.

Підтверджується важливість посилення психологічної підтримки ВПО.  Життя в нових умовах створює багато стресових ситуацій, від невчасних соціальних виплат до відсутності коштів і упередженого ставлення. Це породжує непевності та страх перед майбутнім у переселенців, погіршуючи їх морально-психологічний стан. Організаціям «третього сектору» бажано нарощувати кількість та спеціалізованість програм психологічної підтримки.

Зафіксовані проблеми із забезпеченням інформаційних потреб різних груп ВПО та прояви упередженого ставлення чи некоректної поведінки, як переселенців, так і місцевих жителів, обумовлюють необхідність підсилення інформаційно-просвітницької роботи в громадах.

Думається, є сенс в певній модернізації політики міжнародних донорських  структур, які допомагають Україні в гуманітарній підтримці ВПО. Доречно   було б вийти з конкретними пропозиціями в цій сфері, після експертного обговорення проблеми, українським громадським та благодійним організаціям. Бажано звернути увагу в першу чергу на переселенців “нової хвилі”.

ВПО, які стали в нинішніх умовах триваючої війни вимушено переміщеними в нові громади в значних кількостях та стараються адаптуватись до нових складних умов є вже помітною частиною багатьох громад. Їх присутність — це, безсумнівно, нові навантаження для багатьох сфер життя громад, для місцевих органів влади, для громадських структур і донорських організацій. Але це і значний людський, соціальний, професійний, підприємницький ресурс, який може підсилити громади. Зробити їх більш стійкими перед викликами воєнного часу і при майбутній відбудові країни.  

VPO_z_Donechchyny_ta_Luhanshchyny_iak_zhertvy_viyny_stiykist_u_vyzhyvanni-1

Кіпень Володимир, Донецький національний університет імені Василя Стуса

***