Летів вбивати — став сувеніром. Як маріуполець робить прикраси з уламків знищеної російської техніки

Майже рік тому ми писали про Сергія Науменка — майстра з Маріуполя, що виробляв прикраси ручної роботи з дерева та епоксидної смоли. Він разом зі своєю нареченою Дар’єю облаштував майстерню у власній квартирі, де вони займалися улюбленою справою.

Та повномасштабне вторгнення, яке 24 лютого почала росія, знищило все. Все, окрім бажання Сергія продовжувати творити незвичайні прикраси. Але тепер він трохи змінив вектор своїх творів: до кулонів з мальовничими горами й кілець з хитромудрими візерунками додалися брелоки з частинками розбитої російської військової техніки.

«Східний Варіант» поспілкувався з майстром і дізнався про відновлення бізнесу у новому місті, а також зміни в асортименті, на які напряму вплинула війна.

Поїхали з Маріуполя, щоб перечекати

Сергій Науменко познайомився з прикрасами з епоксидної смоли кілька років тому. Його знайомий попросив його допомогти з виробами у власній майстерні. Згодом допомога Сергія вже не знадобилася, але справа так полюбилася йому, що він вирішив відкрити власну майстерню і створив інтернет-магазин прикрас Wood You Like.

У 2019 році його дівчина Дар’я написала заявку на фінансову підтримку молодих підприємців і пара отримала близько 17 тисяч гривень. На ці кошти й власні заощадження вдалося придбати кілька різних верстатів для обробки матеріалів та штангенциркуль для високоточних вимірювань.

Ці пристрої дозволили Сергію урізноманітнити творчість і прискорити швидкість виконання замовлень. Найчастіше в нього замовляли кулони та кільця, а також парні прикраси.

Його дівчина також доєдналась до сімейної справи: вона власноруч виробляла фігурні статуетки, підставки під бокали та прикраси. Кількість вироблених ними прикрас на той момент перетнула відмітку у п’ять тисяч.

Сергій і Дар’я мали багато нових ідей для творчості та розвитку. Але 24 лютого почалося вторгнення росії, тому плани Сергія і ще тисячі маріупольців були зруйновані. Як згодом буде зруйноване і саме місто.

На щастя, родина Сергія своєчасно прийняла рішення виїхати з міста.

«26 лютого ми вирішили просто поїхати з Маріуполя і трохи перечекати. Тому окупацію ми не застали», — каже Сергій.

З собою він взяв лише найнеобхідніше, а от прилади з майстерні довелося залишити. Занадто важкі, вони б лише заважали під час евакуації.

Місяць він з родиною провів у Дніпрі, а пізніше разом з дівчиною переїхав до Львова, бо там відкрився офіс її роботи.

Розбери русню на сувеніри

Нове місто, нове житло, нові люди. Все змінилося, окрім одного: бажання Сергія займатися прикрасами з епоксидної смоли.

«Було дуже важко починати бізнес з нуля. Перші два місяці я просто чекав. Потроху клієнти почали писати, чи приймаю я замовлення. Я казав “ні”, бо тільки відновлювався», — згадує Сергій.

Але клієнти не залишилися байдужими до його проблем. Дехто з них запропонував відправити гроші на відновлення бізнесу. І так Сергію вдалося зібрати близько 10 тисяч гривень. Ще частину грошей додала родина. 

«Цього вистачило для того, щоб купити найбільш необхідне. І чим далі, тим більше грошей потрібно витрачати. І от, через шість місяців я продовжую облаштовувати майстерню, закуповувати необхідне, щоб й надалі розвиватися і робити більше», — каже хлопець.

Сергій зізнається: зараз він вже настільки укомплектував майстерню, що вона стала краще і технологічніше за ту, що в нього була в Маріуполі. 

Та і самі прикраси стали значно «технологічнішими». При чому, буквально. Тепер Сергій заливає у смолу частинки розбитої вщент ворожої техніки.

Зізнається чесно, ідея належить не йому. До нього звернувся воєнний кореспондент Петро Шуклінов. І запропонував зробити кілька прикрас з уламками російської техніки. Перша партія з 20 брелоків дуже сподобалася замовнику. Тому Петро і його друг стали звертатися до Сергія ще і ще.

У якості «сировини» давали шматки збитих російських вертольотів і літаків.

«Ми використовуємо саме таку техніку, оскільки вона елітна і коштує дорого. Бо, наприклад, танків доволі багато, ракет також», — каже Сергій.

Майстер зробив п’ять різних форм брелоків, і так заливає їх у форму. На самій прикрасі гравірує назву самої техніки. Тепер трофеї з уламками гвинтокрила Мі-24, Мі-35, Ка-52 і винищувача СУ-25 прикрашають ключі українців.

І не тільки українців. Один з Депутатів Верховної ради передав кілька виробів маріупольця особисто у руки конгресменам США, серед яких і автор законопроєкту про ленд-ліз сенатор Бен Кардін. 

Інші брелоки, що виготовляє Сергій, він відправляє Петру Шуклінову. А журналіст виставляє їх на аукціон. Вартість одного вироби у середньому, досягає від 5 до 15 тисяч гривень, а іноді і значно більше. Отримані кошти йдуть на закриття потреб наших захисників і захисниць. В основному, на автівки.

«Для мене це дуже важливо, адже тепер я можу не тільки заробляти, а ще й допомагати нашій армії. Ми купили вже багато пікапів і далі буде ще», — запевняє Сергій.

Нещодавно він також з власної ініціативи розібрав подаровану другом мікросхему від російського танка і залив її частини в епоксидну смолу. Кошти від розіграшу і продажу цих сувенірів Сергій передав добровольчому підрозділу «Фрайкор», що воює на харківському напрямку.

Сергій продовжує працювати й зі своїми довоєнними замовленнями — романтичними кулончиками, парними обручками і так далі.

Побачити Маріуполь, але не жити там

Ще одна важлива подія у житті Сергія сталася саме у Львові. У місті Лева він одружився з Дар’єю.

«Ми планували зробити це ще рік назад. Хотілося б, звичайно, в Маріуполі. Війна внесла свої “корективи”. Але плани не змінилися і ми одружилися тут, у Львові. З Дніпра до нас на свято приїхала вся родина», — каже Сергій.

Зараз Дар’я відійшла від справ у майстерні й повністю займається своєю роботою. Якийсь час Сергій порався сам, оскільки замовлень було не так багато. Але згодом найняв людину, що до того вже мала досвід у цій сфері й працювала з великими виробами.

«Цей майстер допомагає мені робити великі прикраси — світильники, статуетки, предмети інтер’єру. До речі, з руснявої техніки я вже робив статуетку, що пішла на аукціоні за 60 тисяч гривень. Буквально три таких статуетки — і це пікап на фронт», — підкреслює Сергій.

Він дуже сумує за Маріуполем. Сумує за майстернею і квартирою, яку вони з Дар’єю з любов’ю облаштовували під себе і де робили ремонт. 

«Але головне, що всі ми живі й здорові. Що нам вдалося забрати наших котиків. Звичайно, я думаю про те, щоб повернутися до Маріуполя. Але говорити про те, щоб залишитися там жити, не готовий. Якщо на початку вторгнення я тільки про це і думав, то зараз, через пів року розумію, що тут в мене максимально зручне місце для роботи. Усі наші друзі, які виїжджали вже під час окупації, ніхто з них не хоче повертатися туди жити. Бо те, що вони там пережили, вплинуло на це їхнє рішення», — резюмує Сергій. 

***