Від хобі до ферми. Як на Донеччині розвивають вівчарство та екотуризм

Спочатку купили кілька голів. Присвячував усі вихідні вівцям. Хтось проводить неділю на дивані, а він — з ранку до вечора на пасовищі.

Олег згадує початок свого захоплення з усмішкою на обличчі. Каже, що спочатку завів овець не з комерційних міркувань, а просто тому, що подобалися ці тварини. 

«Знайомився з вівчарями із сусідніх господарств, на той час ще й до Криму їздили набиратися досвіду. Вдало все це розвивалося, і однієї миті з'явилася потреба утримувати вже поголів'я в умовах ферми», — розповідає Олег.

Для своєї ферми, яка називається «Агродом», підприємець знайшов давно непрацюючий корівник у селі Торське, неподалік від Лиману.

«Тут завжди було розвинене вівчарство. Раніше бодай кілька голів було у кожному дворі», — розповідає фермер.

Пояснюється це тим, що в околиці є землі, на яких не сіють агрокультури, тому їх можна використовувати для випасання овець.

Наразі у нього на фермі понад 500 голів, які випасаються на 50 гектарах угідь. Обслуговує господарство шестеро людей. Кожен має свої обов'язки. Навіть коли вівці на випасі, на фермі роботи достатньо. 

Універсальна тварина

Як розповідає Олег, вівця — це унікальна та універсальна тварина з огляду на її використання. Саме тому вівці вже тисячі років супроводжують людину. У Донецькій, Луганській, Харківській областях вівчарство було широко розвинене вже у 18 столітті та припинилося лише у 1970-х роках. 

Що можна взяти з вівці? Вовна, молоко, і, нарешті, м'ясо.

Вовна

Ще кілька десятків років тому вовна була основним продуктом, який брали від овець. Вовна була основою для різноманітного одягу. Досі використовується як складова для різних технічних матеріалів.

Стрижка овець — це окрема тема. Спочатку, як розповідає Олег, вони користувалися старими ножицями, ще «радянськими». Вони незручні, тож згодом на фермі перейшли до електроустаткування.

«Але електромашинки травмонебезпечні та викликають в овець стрес через шум і вібрації. До того ж я якось з'їздив до Туреччини, і там знайшов дуже гарні зручні ножиці. З того часу ми повернулися до ручної стрижки», — розповідає фермер.

Зараз, коли все більше синтетики використовується для пошиття одягу, вовна стає менш і менш затребуваною. Не лише в Україні, а й у всьому світі попит на цю сировину впав. Але Олег налагодив продаж вовни не лише своїх овець, а й сусідніх господарств.

«У нас часто фермери спалюють вовну або якимось іншим шляхом її позбавляються. А ми на базі нашої ферми налагодили оптовий продаж. Для цього виступили як локомотив, щоб об'єднати довкола себе сусідні господарства. Це приблизно 10 ферм. Певного дня приїжджає закупник, з'їжджаються фермери з шерстю, і ми все гуртом здаємо», — розповідає фермер.

Продають не дорого, від 1 до 30 гривень за кілограм. Просто щоб не викидати.

«В Україні всього два підприємства первинного перероблення вовни — у Чернігові та Харкові. Ось їм і продаємо гуртом. Нам навіть Данська рада у справах біженців допомогла у цій справі об'єднання. Вони допомагають усім, хто хотів би розвивати вівчарство в умовах особистого сільського господарства», — пояснює Олег.

М'ясо

З м'ясом ситуація неоднозначна. В Україні склалася думка, що баранина це м'ясо зі специфічним неприємним запахом. 

Але фермер дає цьому просте пояснення. Вівця має репродуктивний вік від 8 до 12 років. Після цього їх утилізують. І недивно, що все це м'ясо раніше прямувало в торгівлю. Звідси й такий стереотип.

«Ми ж продаємо виключно молодих баранців у віці приблизно 1 року. За всіма світовими стандартами це м'ясо найвищої якості. І, звичайно, воно не має ніякого неприємного запаху. На внутрішньому ринку ми продаємо по 55-60 гривень за кілограм живої ваги. При розбиранні чисте м'ясо виходить від 120 гривень за кілограм», — пояснює підприємець.

Водночас Олег зауважує, що реалізація баранини у нього спрямована насамперед на гурт. 

«Здаємо овець гуртовикам, які торгують із країнами Близького Сходу. Ми на ці зовнішні ринки самостійно поки що вийти не можемо. Тому користуємося великими українськими гуртовиками, які мають можливість продавати за кордон», — розповідає Олег.

Молоко

Наразі виробництво овечого молока в Україні не розвинене. Доїння овець заняття непросте, та й молока зовсім небагато. Але овече молоко, на думку Олега Шилова, — це найкращий молочний продукт, який взагалі існує. 

«Воно дуже поживне, гіпоалергенне. Його додають у дитяче харчування, якщо у дитини алергія на коров'яче або козяче молоко. Найдорожчі сири у світі виготовляються з овечого молока. Зараз доїння у нас на фермі не налагоджене, але плануємо розвиватися у цьому напрямі. Потрібні спеціальні породи. Наприклад, усім відома каракулева порода», — пояснює фермер..

Виробництво овечого молока Олег Шилов вважає найперспективнішим у вівчарстві на сьогодні.

Вівчарство як бізнес

Чи варто розглядати вівчарство як прибутковий бізнес? Олег Шилов каже, що займатися вівцями серйозно у нас досить ризиковано. Причини ті ж самі. Шерсть не можна розглядати як джерело великого прибутку. До баранини в нашій країні загалом ставлення двояке.

«Чому до нас приїжджає гуртовий покупець. Тому що ми вирощуємо так звану курдючну породу овець. Вона досить рідкісна та дорога», — пояснює Олег. — Продаємо ми й на розведення. У певному віці ми оглядаємо ягнят. Якщо вони мають породну цінність, ми їх залишаємо як племінних, можемо продавати по 4500 грн за голову, як виробників. За рік два десятки можемо продати. Беруть у нас і з Донецької, Луганської, Харківської, Запорізької областей».

Попри все це, Олег поки що не вважає рентабельність своєї ферми високою.

У інших країнах вівчарським господарствам виживати допомагають дотації. 

«Коли починаються трудові відносини, тут можуть виникати складнощі. Сама система оподаткування зарплат, тут у нас постійно якісь бюрократичні проблеми. Усім, хто збирається будувати бізнес, треба бути готовими до цього», — попереджає Олег Шилов.

Музей на фермі

Ще в один спосіб можна залучити кошти до свого господарства – влаштувати там туристичний комплекс із музеєм. Така ідея спала на думку Олегові після того, як він у фейсбуці зробив сторінку своєї ферми. Раптом виявилося, що кількість підписників швидко зростає, а в особисті повідомлення постійно надходять питання: «Як потрапити до вас на ферму?»

«Для цього вирішили зібрати кошти через краудфандинг. Ми запланували зібрати 100 тисяч гривень. Спочатку ми хотіли 90 тисяч, але коли довідалися, що 10% потрібно віддати платформі, на якій збираються гроші, то поставили суму у 100 тисяч», — розповідає Олег.

На момент публікації кампанія на Спільнокошті вже завершилася, зібрано всі кошти (навіть трохи більше). Тож до створення музею вівчарства на Донеччині зроблено ще один важливий крок! "Агродом" розпочинає підготовчий етап створення музею.

«Хоча для мене цей досвід — це більше експеримент. 100 тисяч гривень — не така вже й велика сума. Тут мова більше про комунікації, про рекламу. Адже завдяки цьому проєкту багато писали про нас. Це додаткова реклама, багато людей про нас тепер знають та хочуть до нас приїхати», — пояснює підприємець.

Поради вівчарям-початківцям

З якої породи почати? Щоб визначитись із породою, ви повинні зрозуміти, навіщо вам вівці. 

«Почати можна із найпростішої Романівської породи. Вона багатоплідна, але в неї не дуже хороший характер. Є ще Цигайська порода, яка раніше була поширеною в наших краях. Це гарні вівці з напівтонкорунною вовною. Але знову ж таки, щоб продавати шерсть, треба буде робити це колективно, бо самотужки продати шерсть важко», — розповідає фермер.

Є ще мериноси. Це тонкорунні вівці. Їхня вовна використовується у виробництві хенд-мейд одягу, у художньому валянні. Такі речі дуже популярні зараз. І за шерсть для цих цілей майстри готові платити до 1000 гривень за кілограм. 

Якщо ви хочете розводити овець заради м'яса, то теж потрібно розуміти, що ви з цим м'ясом робитимете. Якщо собі, то простіше простого. Спробувати баранину різних порід. Яке м'ясо сподобалося, таку породу й розводьте. 

Але щоб розпочати свою справу, Олег Шилов радить скласти стратегічний план. Особливо це стосується вівчарства, оскільки цей вид діяльності у нашому регіоні можна вважати розкутим.

«Тут не можна діяти ситуативно. Потрібно ставити цілі, розуміти, куди ви йдете. Що буде за рік, за три, за п'ять. Зрозуміло, що протягом п'яти років, наприклад, щось може змінюватись у деталях, але загального спрямування завжди потрібно дотримуватись», — пояснює підприємець.

І важливе місце займає формування команди та мета, що надихає.

З вами повинні бути люди, які вас розуміють, розуміють, чого ви хочете і куди рухаєтеся. Обов'язково має бути щось крім грошей, каже фермер. Має бути якась ідея, яка об'єднає навколо вас людей. 

«Деякі підприємці, починаючи якийсь бізнес, нічого, крім мети заробляти, згенерувати не можуть. Але ваша мета заробити не надихатиме вашу команду. Має бути щось ще. Іноді така ідея лежить на поверхні. Потрібно попрацювати, щоб її розвинути. Але якщо копнути глибше, то ви завжди її знайдете», — пояснює Олег.

Такою ідеєю, наприклад, може бути розуміння, яку користь ваша діяльність принесе оточенню, які проблеми вона допоможе вирішити не лише вам, а й вашим потенційним клієнтам. 

Завжди потрібно дивитися на свою підприємницьку діяльність ширше. Пошук нових смислів та нестандартних рішень у бізнесі обов’язково приведе до успіху.