7 історичних фактів про діяльність ОУН на сході України

Організація українських націоналістів була заснована в 1929 році у Відні. За мету було поставлено відновлення незалежності Української держави, яка була проголошена 22 січня 1918 році Четвертим Універсалом Української Центральної Ради.

14 жовтня 1942 року була створена Українська повстанська армія, як озброєне крило ОУН. Її учасники боролися з німцями, поляками та радянською владою, намагаючись звільнити територію України від іноземних загарбників та відновити її самостійність. Збройний спротив вони вели аж до 1960 року.

Східний Варіант уже неодноразово писав про діяльність ОУН на сході України. Наприклад про те, що їхня діяльність тривалий час піддавалася міфологізації зі сторони радянської влади. Або про те, як робота ОУН сприяла українізації на Донеччині та Луганщині. Сьогодні пригадаймо найцікавіші факти про це.

Перші оунівці зʼявилися на сході ще в 1940 році

Уперше похідна група ОУН потрапила на Донеччину восени 1941 року, успішно діставшись 8 жовтня Маріуполя. Це була невелика група, яка складалася з 10–12 людей і очолювалася Володимиром Болгарським-Булавським. Уже в лютому 1942 року всі вони були арештовані та вислані окупантськими військами німців. Та за пів року діяльності  оунівці встигли організувати групи під своїм проводом у Горлівці, Костянтинівці, Волновасі, Маріуполі. А в Сталіно взяли частково під контроль поліцію та обласне Агроуправління.

Насправді прибічники Володимира Болгарського-Булавського не були першими оунівцями, засланими на схід. У 1940 році в Харцизькому районі було заарештовано працівника шахти «Великан» Йосипа Коця. На слідстві він зізнався, що був засланий оунівським підпіллям зі Львівщини на Донеччину, і за час, проведений тут, уже встиг організувати групу проукраїнськи налаштованих людей. Через початок Другої світовій війни слідство не було завершено, а Йосипа Коця розстріляли. Однак початок підпільної роботи було закладено. 

Мали свою мережу в 18 районах Донеччини

За час активної фази діяльності на сході України із жовтня 1941 до вересня 1943 року оунівці досягли значних результатів. З 35 районів Сталінської (Донецької) області ОУН мала свою мережу в 18. Зокрема, у Бахмутському, Словʼянському, Краматорському, Авдіївському включно з Ясинуватою, Маріупольському, Покровському, Костянтинівському, Дружківському, Горлівському тощо.

Окремо оунівці утворили декілька центрів у Сталіно (Донецьку), створивши мережу конспіративних квартир і збройних боївок.

Активно проводили українізацію на Донеччині

Оунівці активно проводили українізацію на сході України. Вони тримали під контролем 8 з 17 газет, що виходили в області. Зокрема, «Донецьку газету» в Словʼянську, «Маріупольську газету» в Маріуполі, видання «Хлібороб» у Волновасі тощо.

Члени ОУН керували 11 з 35 районними відділами освіти. Було підготовлено і видано підручники й азбуку для шкіл у Словʼянську, Краматорську, Маріуполі, Горлівці, Авдіївці. У маріупольській друкарні були видані портрети Тараса Шевченка тиражем 10 тисяч штук, ноти «Ще не вмерла Україна», книгу «Історія України» Івана Крипʼякевича, а також українські молитовники, підручники для початкових класів українською мовою.

Запровадження української мови як державної

Історик Олександр Добровольський називає утвердження української мови на Донеччині однією з головних заслуг членів ОУН на чолі з їхнім керівником Євгеном Стахівим.

У 1942 році на Донеччині вперше було видано 8 наказів про запровадження української мови як державної в 7 районах області: Горлівському, Костянтинівському, Волноваському, Ольгинському, Авдіївському, Маріупольському, Добропільському, а також у Попаснянському районі Луганської області.

«Відомий наказ кінця 1942 року про запровадження української мови як державної на всій території Луганської області, В Слов’янську українську мову запровадили в діловодстві для району й російську для міста», — писав історик Олександр Добровольський.

Офіційно прийняте вітання «Слава Україні»

12 вересня 1942 року наказом № 17 оунівець та шеф Ольгинського району Антон Ястремський ввів правило, за яким українець до українця, службовці, робітники установ та підприємств повинні були вітатися словами «Слава Україні», а відповідати «Слава» з одночасним підійманням правої руки й розкритою долонею.

Ольгинський район став єдиним на східній частині України, де офіційно було прийняте організаційне оунівське вітання, розповідав Олександр Добровольський.

Євген Стахів — один із керівників оунівського підпілля на Донеччині та Луганщині

Євген Стахів був не лише очільником українського націоналістичного підпілля на сході України, а й відомою особою в боротьбі за українство. У лютому 1942 року він приїхав на Донеччину разом з оунівцем Іваном Климом. А коли Клим виїхав звідти, Стахів цілий рік (з липня 1942 до липня 1943 року) діяв як керівник ОУН Донеччини.

Євген Стахів відновив діяльність оунівських організацій після німецьких репресій у Маріуполі, Краматорську, Горлівці. Розбудував підпільну мережу в Словʼянську, Краматорську, Дружківці, Костянтинівці тощо. Домігся видання українською мовою часопису «Нове життя» в Луганську, редактором якого став професор місцевого педінституту Максим Бернацький. Члени ОУН Донеччини та Луганщини відновили статус української мови в багатьох районах східної України, розбудували мережу українського шкільництва, перебрали у свої руки більшість часописів, утворили мережу «Просвіта».

Після повернення влади більшовиків, Євген Стахів виїхав за кордон, де продовжував виступати за самостійність України. І все ж таки він її побачив. Стахів дожив до 95 років та помер у 2014 році в Нью-Йорку, США.

Продовжували діяльність після Другої світової війни

Навіть після завершення Другої світової війни та повернення більшовицької влади на територію України, підпілля ОУН і далі діяло на сході. Докторка історичних наук Надія Темірова розповідала, що протягом 1943–1947 років у Сталінській (Донецька) та Ворошиловградській (Луганська) областях було ліквідовано понад 30 таких підпільних організацій.

Наприклад, у Маріуполі діяла оунівська організація «Свобода праці», яка налічувала 15 осіб, більшість із яких були працівниками заводу «Азовсталь». Вони проводили агітаційно-пропагандистську діяльність. Однак із часом і вона була викрита радянськими органами державної безпеки.

Це лише деякі з фактів діяльності ОУН на сході Україні. Однак вони підтверджують, що на сході України був проукраїнський рух, який всіляко підтримували місцеві мешканці. Попри спроби російської федерації замовчувати це та пропагувати міт про «исконно русский Донбас», ці факти вже не зникнуть зі сторінок нашої історії.

***