"Тема війни цікавить багатьох". Як у вишах і коледжах України навчаються студенти з ОРДЛО

Для покращення доступу до освіти потрібні не точкові рішення, а системні зміни в законодавчих актах, правилах і процедурах вступу, стверджують в Донбас SOS.

В межах спільного проєкту з міжнародною організацією Pact «Покращення доступу до освіти для молоді з-поміж постраждалих від збройного конфлікту на сході України» Донбас SOS поговорив зі студентами, які зараз навчаються у ВНЗ та коледжах України, про їхній шлях до омріяної освіти.

*Усі імена змінені.

Андрій

17-річний Андрій став студентом престижного українського вишу спеціальності Телекомунікації та радіотехніка у 2021 році. До вступу на підконтрольну територію через ЗНО хлопець почав готуватися ще у 2019-му. Він віддалено навчався в Волноваській школі: виїжджав у прифронтове місто, складав іспити, надсилав туди документи. Проте за рік представники НЗФ сильно обмежили роботу КПВВ, і Андрій більше не міг навчатися дистанційно. Тоді сім’я дізналася про програму Донбас-Україна. 

Це спрощена процедура вступу в українські виші, якою можуть скористатися жителі непідконтрольних Україні територій Донецької та Луганської областей. 

У межах програми Андрій складав математику, історію та українську мову: деякі з цих іспитів нагадували формат ЗНО, інші проходили у відмінному форматі. На підготовку до іспитів і вивчення української мови Андрій не скаржився. Зараз студент готується до початку першої сесії. Каже, що навчальним процесом в українському виші задоволений – програма для нього повністю нова, тому труднощів через отримання шкільної освіти в ОРДЛО не виникає. 

Однак проблеми-таки виникали – під час вступу.

«Кілька місяців були досить нервові. Тому що будували одні плани, а виявилося, що все не так гладко виходить», — ділиться Андрій.

Через наявність у хлопця довідки ВПО, яку він оформив ще три роки тому для отримання паспорта громадянина України, у центрі Донбас-Україна Андрію мало не відмовили в можливості вступу за спрощеною процедурою. Справа в пункті цьогорічного указу МОН, який чітко визначав, що довідки переселенця у абітурієнтів мають бути оформлені не раніше 1 січня 2021 року. Ті, хто навіть з формальних причин оформили її раніше зазначеного терміну, змушені були поспішно шукати шляхи розв'язання проблеми самостійно або звертатися до правозахисних організацій. У підсумку, за сприяння Донбас SOS для Андрія ця ситуація закінчилася на його користь.

Олег

Проблема з довідкою ВПО виникла й у Олега – іншого студента з тимчасово окупованих територій, який у 2021 році вступив в український ВНЗ за програмою Донбас-Україна. Олег. Зараз він навчається в українському виші на спеціальності психологія і є старостою групи.

«Необхідно було при дійсному свідоцтві ВПО його відмінити, повернути державі всі кошти, які виплачувалися. У нас це вийшло близько тисячі доларів, це для нас велика сума. Потім ми отримали нову справку, датовану 2021 роком, і тоді все вийшло. Це велика вада в законодавстві, через яку тато залишився без човна», – зазначає хлопець і додає, що попри всі труднощі в жодному разі не шкодує про вступ до українського вишу.

Перед самим навчанням Олегу вдалося взяти участь у пілотному проєкті реінтеграційних-підготовчих курсів для абітурієнтів з ТОТ і дітей, які проживають у населених пунктах на лінії розмежування. У 2021 році вони відбувалися вперше. До програми від Міністерства реінтеграції приєдналися 23 вишів у різних містах України. Охочим взяти в них участь оплачували проживання і надавали стипендію. Перед тим, як зануритися в студентське життя на підконтрольній території, абітурієнти два місяці перебували тут і мали можливість долучитися до освітнього контексту і контексту життя у вільній Україні. Такою можливістю скористалися 199 осіб. 

Час, який Олег провів на курсах, йому дуже сподобався: «Співвідношення занять і вільного часу – це було одне з найкращих літ у моєму житті. Я ходив на пари, викладачі були чудові, люди справді підковані у своїй справі». 

Проте хлопець також розповідає про проблеми стосовно стипендії, яку Олегу не виплатили тоді, коли він на неї сподівався: «Зараз у мене лежить повна сума, проте її мали виплатити вже в серпні, а зробили це – лише в листопаді. Трохи обурення з цього приводу».

Студент розповідає, що навчання в українському виші безперечно себе виправдало. Він оточив себе людьми, які йому не байдужі, і зустрів багато гарних викладачів. «Відмінно до мене поставилися, люди мене обрали старостою, цим усе сказано». Незважаючи на те, що Олег залишився єдиним з групи на бюджеті, це жодним чином не вплинуло на ставлення одногрупників. «І за півроку навчання я не зустрів жодного неадекватного викладача, усі дуже лояльні», додає хлопець. 

Михайло

На відміну від інших героїв з циклу історій від Донбас SOS, Михайло не стикався з проблемами з документами під час вступу в навчальний заклад на підконтрольній Уряду України території. Разом із родиною у 2016 році він переїхав із ОРДЛО в місто, що контролюється українською владою, і закінчив тут дев’ятий клас. Перебував на домашньому навчанні через інвалідність, проте в школу ходив, щоби спілкуватися з однокласниками. Каже, дискримінації через належність до внутрішньо переміщених осіб там не відчував.

Після здобуття неповної середньої освіти хлопець вирішив вступати у медичний коледж – на фельдшера. Склавши вступні екзамени з української мови та біології, Михайло потрапив на платне відділення – кількість пільгових місць була дуже обмежена. Наразі він не отримує ні стипендії, ні виплат з інвалідності, адже вчиться на контракті. Проте це не всі труднощі, про які розповідає хлопець.

У Михайла виник конфлікт із директором технікуму, який і сам раніше жив у Донецьку. «У мене були складнощі щодо предмета, він трохи не виходив. І мене таким чином “мотивували”, що якщо я буду погано вчитися, мене доведеться відрахувати і я буду вимушений повернутися на непідконтрольну територію», – каже студент. Проте уточнює – директор людина хороша, але вперта. І підіймав цю тему, тому що сам з області, яку наразі не контролює Уряд України.

На парах Михайло пише та конспектує українською, проте спілкування йому поки що дається складно. Хлопець каже, що однокурсники і співробітники коледжу одразу розуміють, що він переселенець, адже багато хто з них розмовляє українською або суржиком.

«У місті, з якого я переїхав, після початку війни українську мову в школі викладали раз на два тижні. Як такої її не було, і я навчався в школі, де були лише російськомовні класи», – розповідає Михайло і додає, що багато хто з викладачів радить йому практикуватися в мові на парах, щоби в майбутньому хлопцю було легше.

Директор принциповий у цьому питанні: якщо студент відповідав російською, він виправляв його, щоби Михайло намагався спілкуватися українською.

Однокурсники та викладачі деколи розмовляють із хлопцем про життя на непідконтрольних територіях Донбасу. Хоч земляків серед них і немає, проте в багатьох там жили або живуть близькі родичі. І тема війни цікавить багатьох.

***