Новий рік — це особливе свято. Найочікуваніший, найказковіший і найчарівніший. У кожного з нас обов'язково є добрі дитячі спогади та цікаві історії, пов'язані з цим святом. «Східний Варіант» зібрав кілька історій мешканців Слов'янська.
Так уже склалося, що в чарівність Нового року вірять майже всі незалежно від віку. І завжди пов'язують це із дитинством. Ці спогади завжди живі, коли б вони не сталися: тридцять, сорок чи десять років тому.
Найяскравіші враження, звичайно ж, від ялинки. Чи то домашня красуня, чи ялинка на дитячому ранку, чи міська, — вона завжди є центральною фігурою новорічних свят.
Коли вперше у Слов'янську встановили ялинку на центральній площі, на цей час точно не відомо.
«Традиція розміщувати їх по всій країні виникла наприкінці 1930-х років. Але у Слов'янську проблема із довоєнними газетами. Тож точно зараз сказати не можна», — каже науковий співробітник Слов'янського краєзнавчого музею Олександр Плахов.
Відомо те, що у 1936 році у Слов'янську було встановлено цілих 100 міських ялинок. Але де саме вони стояли, зараз, на жаль, не можна сказати.
Вона завжди стояла на центральній площі та приваблювала сотні дітей та їхніх батьків.
До речі, багато десятиліть поспіль у Слов'янську ставили лише справжню ялинку або кріпили справжні гілки до металевої конструкції. Повністю штучне новорічне дерево з'явилося лише у 2011 році. Тоді місцеві газети повідомляли, що на закупівлю було витрачено 143 тисячі гривень.
Спогади місцевих жителів
Наступними за яскравістю спогадів йдуть дитячі свята. Звичайно, святкові заходи в дитячих садках та школах проводяться цілий рік. Але і в минулому, і в наші дні, приготування до новорічного ранку завжди є найбільш бентежними.
Снігуроньки, білочки, сніжинки, феї, гномики, зайчики — найпопулярніші персонажі на таких святах. Хоча було багато інших.
Ось спогади вчительки початкових класів Марини Данилової.
«Коли в садочку вихователька запитала, хто хоче бути Снігуронькою, я відповіла — Я!!! Потім мама мене довго лаяла і сама руками шила костюм. Це була спідниця на гумці сіро-блакитного кольору та блузка з рукавами на запаху. Все обшите дощиком. На голові корона. Навіть туфлі були нові», — згадує Марина. — «Якось мама купила мені яскраво-червону сукню. Тато зробив мені корону з лампочками, що горять. Ззаду корони в кишені була величезна батарейка».
А такі спогади з 1968 року зберегла завідувачка кафедри природничо-математичних дисциплін та інформатики у початковій освіті Донбаського педуніверситету Тетяна Євтухова:
«Пам'ятаю, як була шестирічною Снігуронькою у дитсадку. Запам'яталося тим, що, як на гріх, у мене напередодні скочив ячмінь на оці. Жодні дулі під око чи замовляння на якийсь там місяць не допомогли, і я була Снігуронькою з ячменем».
Фото Тетяни Євтухової 
Фото Тетяни Євтухової
Дитинство жителя Слов'янська Дмитра припало на початок 1980-хх. Так він згадує ранки у дитячому садку.
«Для мене будь-який ранок був передчуттям чогось важливого. Тоді було не до веселощів. Це ж відповідальність — треба вивчити та розповісти вірш чи навчитися робити якісь танцювальні рухи та не збитися з такту під час самого свята.
Пам'ятаю, на одному з Нових років у дитячому садку я та ще кілька хлопців були петрушками. Усі діти мали вгадати, хто зараз вийде під ялинку, а ми ховалися у темному кутку» — згадує Дмитро. — «Дід Мороз казав: зараз вийде хтось, подушка? Усі кричали: “Ніі”. “Котушка?”. нову: “Нііі”. Тоді Дід Мороз промовив: “Точно, Петрушка”, і ми вискочили до ялинки. Було бентежно та весело одночасно».
Домашні спогади про Новий рік бувають різні. У когось це буря емоцій і потрясінь, у когось просто домашнє затишне свято.
«Моїй дитині було 4 роки, коли до неї вперше прийшов Дід Мороз. А у 16 вона зізналася, що вже тоді з першого разу впізнала того, хто був у його образі», — згадує жителька Слов'янська Катерина Гончар. — «Не вірила в діда Мороза ні дня. Але нам, батькам, боялася в цьому зізнатися, бо думала, що тоді подарунки під ялинку припинимо їй класти. Зараз їй 18. Миколай приходить до неї щороку і під ялинкою в новорічну ніч подарунки з'являються регулярно».
Для співробітника Слов'янського музею Віталія Кірка новорічні свята — це завжди домашні приготування та сімейні традиції.
«Ми йдемо з братом на базар вибирати новорічну красуню. Разом із батьками вдома прикрашаємо її іграшками та гірляндами. Верхівку на ялинку завжди чіпляю я. Батько наперед закуповує продукти на святковий стіл, серед яких обов'язково мають бути мандарини. Мама готує багато смачних страв: холодець, качку з яблуками, салати, торт», — розповідає Віталій.
Такі чи схожі новорічні історії є у кожного з нас. Ми бажаємо вам, щоб у святкову ніч кожен із вас згадав свою історію з дитинства, пов'язану з Новим роком. Тоді святкова ніч стане ще трохи казковішою, чарівнішою і добрішою.
