Ядерна зброя, ЄС і багато грошей: 7 міфів про НАТО, в які вірять на Донбасі

НАТО — один з найбільших міжнародних альянсів в історії, який існує вже понад 70 років. Попри те, як НАТО сприймали в СРСР, сьогодні, згідно з даними соціологічних досліджень, майже половина українців готова підтримати вступ країни до Альянсу. 

Проте на сході України підтримка НАТО залишається досить низькою, багато в чому — через міфи, які оточують організацію. За даними опитування соціологічної групи «Рейтинг», проведеного в березні 2021 року на Сході України лише 24% громадян підтримують вступ до НАТО, а 53% виступають проти.

«Східний варіант» розібрався, наскільки ці міфи відповідають реальності, і чого може очікувати держава, яка бажає приєднатися до Альянсу.

Міф 1. Мета НАТО — протистояння з Росією

Північноатлантичний Альянс був створений в 1949 році як оборонний союз, заснований на загальних для країн-учасниць цінностях демократії, свободи та верховенства права. 

Причиною створення НАТО була ескалація між СРСР і країнами-союзниками в післявоєнній Європі, і основною загрозою для Альянсу дійсно вважався СРСР. Водночас НАТО створено й існує виключно як оборонний альянс, який не передбачає наступальних або агресивних дій щодо інших держав. 

НАТО прагне до мирного врегулювання конфліктів і утримання від застосування сили в міжнародних відносинах, якщо це суперечить цілям ООН. Ці та інші положення зафіксовані в Північноатлантичному договорі — основоположному документі Альянсу. 

За весь час «холодної війни», НАТО не провело жодної військової операції, виступаючи лише як оборонний блок. Практично відразу після розпаду СРСР, НАТО розпочало співпрацю з усіма країнами колишнього СРСР, включно з Росією. 

У 1994 році Росія приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру», і з того часу багато разів брала участь в спільних ініціативах. Зокрема, в 1999 році миротворці РФ були залучені в Косово під егідою НАТО, пізніше РФ і НАТО об'єдналися в боротьбі проти тероризму в Афганістані, а військові кораблі РФ регулярно брали участь в операціях та навчаннях НАТО. 

Співпраця РФ і НАТО була припинено тільки у квітні 2014 року, на знак протесту проти дій Росії щодо України й анексії Кримського півострова, проте Альянс завжди готовий до діалогу.

Міф 2. Членство в НАТО означає розміщення ядерної зброї на території країни

З 30 держав-учасників Альянсу, тільки 3 країни — США, Франція і Великобританія, — мають ядерну зброю. НАТО дійсно використовує принцип «ядерної парасольки», який передбачає, що для ефективного ядерного стримування зброя може бути розміщена на теренах не-ядерних країн з-поміж Альянсу. Проте, таке розміщення завжди обговорюється з урядом країни й не може бути здійснено без її згоди. 

На сьогодні з усіх європейських членів НАТО ядерна зброя іншої держави (США) знаходиться на території тільки 5 країн: Німеччини, Бельгії, Італії, Нідерландів і Туреччини. 

Крім того, кількість ядерної зброї, розгорнутої країнами НАТО в Європі значно знизилася після закінчення «холодної війни». З 7300 боєголовок, розміщених в Європі в 1971 році, сьогодні кількість одиниць ядерної зброї США, розгорнутої в Європі в підтримку НАТО, скоротилася на 90% з моменту закінчення «холодної війни».

Міф 3. Члени НАТО зобов'язані брати участь у всіх операціях Альянсу

Оскільки основним принципом НАТО є колективна безпека, військова допомога іншому члену Альянсу, який зазнав нападу, дійсно є обов'язком. 

Однак участь в місіях Альянсу, як і ступінь такої участі, визначаються самими країнами-учасницями. Наприклад, в операції «Океанський Щит» щодо запобігання піратських атак в районі Аденської затоки, яка тривала понад 7 років, взяли участь тільки 13 країн НАТО. Аналогічно, в операції «Єдиний Захисник» в Лівії взяло участь 14 країн-учасниць Альянсу, і кількість сил, залучених до операції, істотно відрізнялася.

Країна, яка вступила в НАТО, зберігає контроль над своїми збройними силами, і сама визначає, де і в якій мірі її солдати можуть брати участь в місіях і операціях під егідою Альянсу. 

Міф 4. Всю владу в НАТО має США

Сполучені Штати Америки дійсно є найбільшою силою в Альянсі, проте жодна з країн не має виняткової сили в ухваленні рішень всередині НАТО. Всі рішення в Альянсі приймаються за принципом консенсусу — згоди всіх 30 країн-учасниць.

Це означає, що прийняття будь-якого рішення може бути ветовано будь-якою із країн НАТО до тих пір, поки умови рішення не стануть для неї прийнятними. Деякі рішення можуть не бути прийнятими взагалі. 

Крім того, основні посади в НАТО займають громадяни багатьох країн. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг — підданий Норвегії, голова Військового комітету НАТО — підданий Великобританії, голова Парламентської асамблеї НАТО — італієць. Штаб-квартира НАТО також знаходиться не в США, а в столиці Бельгії — Брюсселі. 

Міф 5. НАТО прагне приєднати до себе якомога більше країн пострадянського простору

По-перше, членство в НАТО є суто добровільним — Альянс не може просто «приєднати» до себе іншу країну. 

По-друге, процес вступу в НАТО вимагає проведення цілої низки реформ у військовому і цивільному секторі. Ці реформи потрібні для того, щоб стандартизувати відносини між країнами-учасницями Альянсу, і без їх виконання розширення НАТО буде просто неможливим. Саме ж впровадження таких реформ може тривати роками, і є просто неможливим без постійного і сильного бажання країни приєднатися до НАТО.

На цей час лише 3 країни колишнього СРСР приєдналися до НАТО: Естонія, Латвія і Литва. Всі ці країни чітко позначили свій курс на євроатлантичну інтеграцію відразу ж після розпаду СРСР, і послідовно впроваджували необхідні реформи аж до вступу в Альянс у 2004 році. 

Міф 6. Членство в НАТО вимагає членства в ЄС

Попри те, що багато держав-членів НАТО також є і членами ЄС, ніяких правил або заборон щодо взаємної участі в цих організаціях немає.

Наприклад, з 30 країн-членів НАТО, 9 країн (США, Канада, Ісландія, Норвегія, Албанія, Чорногорія, Північна Македонія, Туреччина і Велика Британія) не є членами ЄС. Точно так само виглядає картина і всередині ЄС: з 27 країн Євросоюзу, 6 (Австрія, Швеція, Фінляндія, Кіпр, Ірландія і Мальта) не входять до НАТО.

ЄС і НАТО кардинально відрізняються своїми цілями та характером взаємодії. Тому, жодного прямого зв'язку між цими двома організаціями — як і участю в них — немає. 

Міф 7. Участь в НАТО — це дуже дорого

Країни-учасниці НАТО самі фінансують всі процеси, необхідні для функціонування Альянсу: проведення зустрічей, роботу представництва держави при НАТО, і т.д. Фінансування місій і операцій НАТО здійснюється тільки тими державами, які беруть в них безпосередню участь.

Союзники вносять прямі й непрямі внески в рахунок покриття витрат, пов'язаних з функціонуванням НАТО, здійсненням політики та заходів організації. Бюджети та програми загального фінансування НАТО фінансуються коштом прямих внесків і складають лише 0,3% від загальних оборонних витрат союзників, що еквівалентно приблизно 2,5 млрд євро для забезпечення функціонування всієї Організації, її командувань та військової інфраструктури.

Для порівняння, торік оборонні витрати України склали 4.1% ВВП — тобто вдвічі більше, ніж вимагається від країни-учасниці НАТО. Сама суть участі в Альянсі полягає в колективній безпеці, що означає, що країни можуть витрачати менше ресурсів на оборону, покладаючись одна на одну в разі реальної небезпеки. 

Партнерство НАТО та України почалося в 1992 році. Перспектива приєднання до НАТО була надана Україні ще у 2008 році, за результатами саміту НАТО в Бухаресті. З 2014 року, Україна відмовилася від прописаного в Конституції позаблокового статусу і почала зближення з НАТО. 

Анексія Криму і війна на сході України показала, що для надійного захисту державних кордонів і суверенітету України необхідна підтримка союзників. З самого початку війни, країни-учасниці НАТО і представники організації регулярно надають Україні допомогу у вигляді консультацій, тренувань, постачання необхідного обладнання.

У 2015 році була прийнята нова Військова доктрина України, яка визначила поглиблення співпраці з НАТО і перехід на стандарти Альянсу пріоритетним завданням. У 2018 році, Україна отримала статус країни-аспіранта в НАТО, а у 2019 році курс на євроатлантичну інтеграцію був закріплений в Конституції України. 

Минулого року Україна отримала статус Партнера розширених можливостей (Enhanced Opportunities Partner). Цей статус дозволяє розширити оперативну сумісність військ і обмін розвідувальними даними з членами Альянсу. Крім України, такий статус мають лише 5 країн світу: Швеція, Фінляндія, Австралія, Йорданія і Грузія. 

Керівництво Альянсу регулярно підкреслює, що двері НАТО залишаються відкритими для нових учасників. Однак, перш за все, для отримання ПДЧ Україні необхідно провести ряд реформ у сферах верховенства права, економіки та оборони. І основним інструментом імплементації реформ є Річна національна програма під егідою Комісії Україна-НАТО.

Автор: Данило Герасимов