На краю землі. Як працює єдина метеостанція Маріуполя

Маріупольська метеорологічна станція знаходиться наче на краю землі, над урвищем. Унизу лише приватні садиби й вузький піщаний берег Азовського моря і, власне, саме море — безкрає та чарівне. Влітку сюди полюбляють приїжджати закохані, щоб помилуватись луною, зірковим небом та вогниками морського порту.

Станцію здалека можна впізнати по високих флюгерах, що розташовані на метеомайданчику. Через дорогу від нього невеличкий будиночок. Це і є місцева метеорологічна станція.

«Східний Варіант» дізнався, як виглядає робота станції зсередини, та підготував репортаж.

Людина страхує електроніку

Мене зустрічає Ганна Горбуля, завідуюча сектору метеоспостережень Маріупольської гідрометеорологічної станції. Одразу йдемо на майданчик для спостережень. Шлях пролягає через невелику ділянку де посеред зими зеленіють ряди петрушки.

«Це наш агрометеоролог вирощує», — пояснює Ганна.

Сам майданчик для спостережень нагадує кадр з документальних фільмів про мисливців на торнадо десь в штаті Арканзас або Кентукі.

На майданчику поруч працюють автоматичні прибори і «ручні», які страхують автоматичні у разі проблем. Наприклад, швидкість і напрям вітру вимірюють за допомогою анемометру «Марк-60», що відправляє дані на комп’ютер станції кожні три секунди. Але якщо з ним щось станеться або зникне електрика, швидкість вітру доведеться вимірювати по-старому.

Для цього використовують флюгер Вільда. Він включає флюгер і анемометр. Анемометр виглядає, як дошка, яка при сильному вітрі коливається. Поруч з нею вертикальна шкала.

«Щоб виміряти швидкість вітру, потрібно дві хвилини стояти тут і фіксувати, як коливається дошка, а також занотувати найбільший показник. Так ми дізнаємось середню швидкість. Звичайно, такими приладами користуватись доволі важко, але зараз технології у цьому сенсі йдуть уперед», — каже Ганна Горбуля.

Ще один цікавий прилад — психрометрична будка з самописцями, що занотовують вологість і температуру повітря. Пані Ганна дозволяє мені зазирнути всередину. Вони зроблені на основі годинникового механізму, тому чутно, як цокає годинник. Раз на добу потрібно міняти паперову стрічку. 

На майданчику також вимірюють забруднення навколишнього середовища. Для цього на спеціальній поверхні розкладена марля, яку міняють раз на дві доби. Марлю відправляють у Київ, і вже там спеціалісти досліджують те, що увібрала в себе марля.

Між тим на станцію опускаються сутінки, сонця вже майже не видно. Думаю про те, що вночі на цьому краю землі, мабуть, дуже страшно. Але виходити на майданчик доводиться у будь-яку погоду і будь-який час доби.

«Вночі метеомайданчик не освітлюється. Раніше освітлювався, але потім місто чомусь від нас відмовилось. Мені по ночах було не страшно виходити. Страшно лише, коли натрапляєш на собак, вони іноді у зграї збиваються. Але для цього в нас є ультразвуковий відлякувач», — пояснює жінка.

За морем спостерігати здалека

Доки спілкуємося з Ганною, на свою робочу зміну приходить Олена Палієнко — технік-метеоролог 2-ї категорії, що працює на цій станції вже 34 роки.

«У моїй трудовій книжці лише один запис», — жартує пані Олена. За освітою вона — гідрохімік.

Жінка мріяла працювати з морем, але під час першої практики в Одесі зрозуміла, що це — не її шлях, оскільки дали про себе знати симптоми морської хвороби.

«Хоча я довго пробивалась, був великий конкурс. Я навчалась у Туапсинському гідрометеорологічному технікумі. У роботі океанолога приваблювала романтика. Мені дуже це подобалось, не хотілося ні на яку медицину або філологію», — згадує жінка.

Після завершення навчання Олена повернулася у рідний Маріуполь і влаштувалася на місцеву метеорологічну станцію.

Для роботи на станції обов’язково потрібна технічна освіта, зазначає спеціалістка.

«Дуже багато цифр. До того ж потрібно мати аналітичне мислення і, що найголовніше, вміти швидко реагувати на ситуацію. Погода змінюється миттєво. Ось ти встиг записати і передати шторм, доки збігав подивитись дальність видимості, повернувся у будівлю, склав телеграму, а за вікном вже все розвіялось. Доводиться скасовувати телеграму. У міжсезоння це може продовжуватися нескінченно», — зазначає Олена Палієнко.

За свої майже 35 років роботи вона спостерігала багато витівок природи. Одна з них запам’яталася найбільше:

«Одного разу у липні був сильний дощ. За годину випала піврічна норма опадів. Це було стихійне явище».

Чому біля моря холодніше, ніж серед снігів

Поширена думка про те, що біля моря у -10°C холодніше, ніж у Сибіру у -25°C. Олена каже, що це не просто припущення.

«Коли я навчалася у Туапсе, з нами була дівчина з Кемеровської області (Сибір). Вона спортсменка, у -25°C, -30°C легко ходила у лижному костюмі на лижні траси. Туапсе ж знаходиться на березі Чорного моря, там північно-східний вітер, як і в нас тут, на Азовському морі. І вона сказала, що біля моря при вітрі й мінусовій температурі знаходитися нереально, — розповідає жінка. — При вітрі вище 15 метрів на секунду температуру можна сміливо помножувати на два. Тобто -5°C будуть відчуватися як -10°C тощо».

Також Олена наводить приклад з власного досвіду. Якось температура опустилася до -23°C, а їй саме було потрібно замінити стрічку у самописці.

«Зробити це у перчатках неможливо. Потрібно, щоб стрічка щільно огортала годинниковий механізм. Я знімаю перчатки й мої пальці просто заклякають. Стою і майже плачу, але все ж справляюсь з цим. Для того, щоб обробити дані зі знятих стрічок і відправити телеграму, є всього 5-10 хвилин», — згадує Олена. Утім, вона впоралася зі свою задачею.

Після такої історії неможливо не спитати, як співробітники станції мотивують себе виходити на вулицю у сніжну завірюху або мороз.

«Це — наша робота», — просто відповідає Ганна.

Утім, до спартанських умов їм не звикати. Станція не під’єднана до системи централізованого опалення, співробітники розтоплюють піч за допомогою дрів та вугілля і таким чином гріються. До недавнього часу туалет був лише на вулиці. Але нещодавно у будівлі зробили ремонт, тому ситуація трохи покращилась.

А Олена жартує:

«Буває, прийдеш на роботу, перед зміною дивишся прогноз погоди та хочеться сумку зібрати та йти додому. Але потім думаю, що там тієї ночі, потерплю».

Чи справді снігу стало менше?

У грудні дуже хочеться снігу і дива. Загалом, добрячий сніг у грудні вже така рідкість, що диво — це вже синонім снігу. Невже за останні роки клімат так змінився, що його стало менше? На жаль, так.

«Ми робимо снігозйомки, для цього є спеціальний маршрут. Через кожен метр вимірюється висота сніжного покрову, а через кожні десять — його щільність. Минулого року було всього дві снігозйомки, та й те, одна з них була по невеличкому снігу», — зазначає Олена Палієнко.

До того ж, на її думку, трохи змінились сезони.

«В цілому середньорічна температура не сильно змінилась. Але час настання весни наче зрушили. Наче весна в нас тепер настає у травні або червні, а зима починається лише у кінці січня. Раніше відпустку ми брали влітку, а зараз в червні у відпустці робити нічого, ще прохолодно», — пояснює Олена.