"Спільнота Відновлення": як маріупольчанка створює зефірні солодощі в Дніпрі

“Спільнота Відновлення” — засноване Східним Варіантом ком'юніті незламних жителів сходу, які заново поставили на рейки свою діяльність у сфері бізнесу чи в громадському секторі. Люди, якими ми захоплюємось та про яких хочемо розповісти якнайбільшій кількості людей. Бо такі історії варті вашої уваги та підтримки. Підтримайте створення таких історій — долучайтесь до Спільноти відновлення та підтримайте Східний Варіант донейтом.

***

Донецьк — Маріуполь

У Донецьку Світлана працювала у центрі тестування ЗНО. Після початку війни у 2014 році її родина не одразу залишила місто, бо чоловік Світлани був хворим і не було змоги переїхати. 

Після смерті чоловіка весною 2015 року сім’я наважилась залишити Донецьк і переїхати у Маріуполь. Світлана розповідає, що не планували їхати далеко від рідного міста, тому вибір був таким. Так вони могли доглядати за домом в Донецьку. Також в місто Марії переїхало багато знайомих Світлани. 

Жінка згадує, що з 2015 по 2017 рік було важко облаштовувати своє життя.

“Ми орендували квартиру. Було важко з роботою, бо після Донецька це місто здавалося маленьким, менше було робочих місць. Спершу на роботу пішов старший син. Коли ми спробували влаштувати на роботу молодшого сина, в нього виявили серцеву хворобу. Приблизно 8 місяців ми займались його лікуванням, йому провели операцію на відкритому серці в Інституті Серця. Після цього все устаткувалось і молодший син теж пішов на роботу”, — згадує Світлана.

Жінка почала працювати у програмах від міжнародних організацій, яких тоді в Маріуполі було багато. Здебільшого це програми, які працювали із малозабезпеченими сім’ями та із дружинами воїнів АТО. Там Світлана пропрацювала два роки. Після цього влаштувалась на роботу в банку. І паралельно з цим натрапила на онлайн-курс із виготовлення зефірних виробів. Із цього почала зароджуватись тоді ще маленька власна справа.

Зефір вихідними 

Світлана почала практикуватись у виробленні зефірних солодощів. Займалась цим на вихідних та після роботи. Розповідає, що її колеги з роботи куштували зефірки та казали, що це дуже смачно. І дивувались, як можна створювати квіти із зефіру. 

З часом почали з’являтись замовлення на зефірні букети. Через “черезтинне радіо” люди дізнавались про її вироби та рекомендували іншим. До того ж у Маріуполі зефірними букетами практично ніхто не займався.

“У нас мало хто робить зефірки. Більшість печуть тортики, роблять цукерки, працюють з шоколадом. Щодо зефіру, то здебільшого роблять просто круглі вироби. Мені було цікаво пробувати робити щось нове, вичитувати про це більш детально, виготовляти масу для зефіру”, — ділиться Світлана.

Але повноцінно почати займатись власною справою в Маріуполі Світлана не встигла, бо почалось повномасштабне вторгнення. 

“Я думала, що в мене зупиниться серце”

Світлана із родиною пробули в Маріуполі до початку квітня 2022 року. Каже, що очікувала того, що почнеться повномасштабна війна. Але не того, що це буде з таким розмахом та жорстокістю. 

Весь час сім’я перебувала у квартирі. Вийшли звідти 22 березня, бо запаси їжі почали закінчуватись. Разом із сусідами збирались йти в інший район по хліб, бо чули, що там його роздають. Так від людей збирали інформацію про продукти та про можливий виїзд. 

“Інформації ж не було, а по радіо, яке ми слухали, казали, що там автобуси приходять. Ми не розуміли, як вони можуть приходити, коли йдуть такі обстріли. Коли самі побачили, то зрозуміли, що тут ніяких волонтерських автобусів немає”, — згадує Світлана.

28 березня Світлана з сім’єю дійшли до лікарні. Там дізнались, що можна виїхати до Нікольського, це за Маріуполем, трохи далі від бойових дій. Тоді вирішили виїжджати з Маріуполя. 

І 6 квітня жінка з сином та невісткою виїхали до Нікольського. Коли приїхали в містечко, тим, хто виїхав з Маріуполя, потрібно було записатись в список. Також була друга черга, де записувались на фільтрацію. Світлана з сім’єю вирішили, що вони не будуть це проходити, бо вони банківські працівники. 

Через відсутність “довідки про проходження фільтрації” виїхати до Бердянська було важко, адже на блокпостах російські військові перевіряли її наявність. Тому Світлана зверталась до місцевих таксистів, щоб їх вивезли через блокпости, де цієї довідки не вимагають. Через дві години після приїзду в Нікольське Світлана з сином та невісткою виїхали до Бердянська. Каже, що їхали двома машинами через ліси та поля. 

У Бердянську сім’ю привезли в школу, вони жили в спортзалі. Світлана згадує це так: 

“Це було таке “тихе життя”, ми були спокійні тому, що вже було тихо. Нічого не розривалось і не падало на голову. І ми були дуже раді гарячому борщу, яким нас нагодували після приїзду. Це було дуже драйвово після Маріуполя”.

Там вже з’явився зв’язок, Світлана почала дзвонити рідним і колегам з новиною про те, що вони виїхали з Маріуполя і вони живі. 11 квітня сім’я почала виїзд до Запоріжжя. Світлана згадує, що тоді проїхали близько 16-18 блокпостів російських військових.

“До міста Оріхів я думала, що в мене серце зупиниться. Сина дуже сильно перевіряли, ще у його паспорті стоїть прописка в Донецьку. Останні два тижні в Маріуполі він нікуди не виходив. Бо за “законами” “днр” у кого місцева прописка, тих могли забрати навіть у бойові дії”, — розповідає Світлана.

12 квітня сім’я Світлани приїхала із Запоріжжя в Дніпро до старшого сина.

Будувати життя заново

Сьогодні Світлана згадує, що перші пів року в Дніпрі вони жили на адреналіні через те, що вижили. Цей період жінка згадує так: “Ти просто щасливий від того, що ти живий, що ти ходиш, що можеш щось робити”.

Через місяць після приїзду до Дніпра Світлана та син почали ходити на роботу. Жінка каже, що варто було тоді трохи довше відпочити, бо психологічно важко було працювати після всього пережитого.

Через певний час сини Світлани запропонували купити міксер для виготовлення маси для зефіру. Взяли його на виплат.

Перші зефірки жінка робила просто круглими, бо для виготовлення квітів та букетів потрібно більше інструментів та насадок. Пізніше купила курс по зефірних смаках, почала пробувати робити зефір із різними смаками. Одними з перших його куштували колеги на роботі, жінка влаштовувала конкурси на те, чи вгадають вони з яким смаком зефір.

З часом почали приходити замовлення на зефір, і пізніше Світлана купила різні насадки та інструменти для його виготовлення. І восени 2022 року Світлана почала робити зефірні букети.

Перед 8 березня в один місцевий чат прийшло повідомлення про те, чи може хтось спекти торт для українських військових. Світлана відгукнулась на це, і після цього в неї зав’язалася дружба з місцевими волонтерами. Вона пекла торти та робила зефір для військових, їм його передавали волонтери. Через них про зефірні букети Світлани почало дізнаватись більше людей. Так кількість замовлень на зефір зростали.

У лютому 2023 року в Дніпрі пройшла виставка релокованого бізнесу. В ній взяла участь і Світлана. Жінка згадує, що тоді вдалось розпродати зефірні букети, й про її справу дізналось ще більше людей.

Влітку 2023 року у жінки виникла думка про те, що вона хоче зробити виготовлення зефіру своєю основною діяльністю. Тоді подалась на міжнародний грант. Від нього довго не було відповіді, тож пізніше Світлана подалась на Дія.Бізнес. Потім прийшли відповіді від цих грантів, і сьогодні Світлана займається відкриттям крамниці із зефіром. Відкриття крамниці планується на лютий цього року.

Слідкувати за діяльністю Світлани Новікової та замовити зефірні солодощі її виробництва можна через інстаграм-сторінку її крамниці.

***