Маріупольський Некрополь: як у Приазов'ї відновлюють 200-річний цвинтар

Старий маріупольський цвинтар розташований у самому центрі міста, біля ринку «Каліфорнія». Колись тут ховали всіх — від знаті до простих людей. У 1970-х цвинтар був офіційно закритий і з того часу поступово занепадав і розкрадався. Рідко на ньому зараз можна зустріти родичів, які поминають померлих або доглядають могили.

Новий виток історії найстарішого маріупольського цвинтаря, що залишився до наших днів, відбувся минулого року під час карантину. Група однодумців зайнялася прибиранням та відновленням території та об'єктів, а також дослідженням поховань.

«Східний варіант» поговорив з головою громадської організації «Архі-Місто» Андрієм Марусовим про минуле та майбутнє цвинтаря та його історичну та культурну цінність для мешканців Маріуполя.

Некрополь — місце легенд та правдивих історій

Одне з найстаріших поховань, яке вдалося виявити Андрію Марусову та волонтерам, датовано 1833 роком.

На старому маріупольському цвинтарі поховано багато людей, імена яких міцно пов'язані з історією Маріуполя. Це, наприклад, Віктор Арнаутов — художник-монументаліст, автор кількох мозаїк у Маріуполі, професор Стендфордського університету.

З його похованням пов'язана незвичайна історія. Цвинтар закрили у 1972 році, але ще кілька років після цього померлих захоронювали поблизу їхніх раніше померлих родичів.

«Наприкінці життя Валерій Арнаутов жив під Санкт-Петербургом зі своєю дружиною, там-таки й помер. Але заповідав, щоб його кремували, а порох був похований у могилі його матері в Маріуполі. Дружина його кремувала, звернулася до Жданівського міськвиконкому за дозволом, але їй відповіли відмовою. Тоді вона пішла на хитрість: офіційно зареєструвала місце поховання під Пітером, а насправді сама сюди приїхала та поховала чоловіка у Маріуполі», — розповідає Андрій Марусов.

На цьому ж цвинтарі поховані родичі Архипа Куїнджі — художника-пейзажиста, який народився поблизу Маріуполя. Тут є могила одного з перших мерів міста Олександра Хараджаєва.

Цікавими є не лише особи, а й архітектурні споруди, створені для поховання померлих. На цвинтарі трапляються цілі склепи. Наприклад, склеп сім'ї місцевого купця Івана Найдьонова.

До сьогодні він зберігся непогано, якщо порівнювати з іншими об'єктами на цвинтарі. З ним же пов'язана одна відома міська легенда, нібито тут же була похована дочка купця у вінчальній сукні. Але коли пізніше вандали розкрили труну, тіла не було, залишилося лише плаття.

Інша видна усипальниця знаходиться у напівзруйнованому стані. Вона належить купцю Дмитру Пілічеву. Тут похована Анастасія Оксюзова, мати його друга купця Харитона Оксюзова.

Волонтерам буквально місяць тому вдалося виявити надгробні плити з іменами померлих, що практично розвіює сумніви щодо причетності цього склепу до Пілічова.

З цим склепом також пов'язують моторошну легенду, нібито невідомі жартома замкнули в ньому на ніч чи то дружину, чи то дочку наглядача цвинтаря, через що жінка збожеволіла.

Екскурсії вдень та вночі

Минулої весни Андрій Марусов із групою однодумців створили ініціативу «Маріупольський Некрополь». Щовихідних люди приїжджали на старий цвинтар, щоб вирвати із забуття чергове ім'я.

«Практично всім волонтерам приносить задоволення, коли ми знаходимо якісь старовинні плити та відновлюємо імена, за якими завжди ховається якась епоха та історія. Якщо ми не робимо якоїсь подібної знахідки протягом вихідних, то залишаємося не дуже задоволені результатом», — зізнається Андрій Марусов.

Цими вихідними волонтери виявили старовинну велику плиту, яку підняти вручну неможливо. Вирішили, що для цього знадобиться спеціальне обладнання, а потім знайшлася людина, яка запропонувала редуктор підйому.

Окрім відновлення та очищення надгробків, волонтери фарбують хрести та огорожі, висаджують дерева, розчищають територію від сміття та заростей. Все це вдається зробити завдяки меценатам, організаціям та небайдужим маріупольцям.

До того ж волонтери створюють базу даних, де містяться точні GPS-координати поховань. На думку Андрія Марусова, ці дані будуть цікаві родичам померлих, яким небайдужа історія їхнього роду.

У теплу пору року «Архі-Місто» проводить екскурсії цвинтарем — є денна та нічна. Перша стосується загадок та таємниць маріупольського Некрополя, а друга присвячена особистості Архипа Куїнджі. Час доби для останньої вибрано невипадково:

«Архипа Куїнджі недарма називають майстром світла. Наприклад, його картина “Місячна ніч на Дніпрі” — це те, чим він вистрілив не тільки в Російській імперії, а й за її межами. Для свого часу він був справді піонером. Вмів передавати світло фарбами так реалістично, що люди на виставках його робіт намагалися відшукати лампочку за полотном», — каже історик.

Цифровая память

На жаль, поки одні відновлюють, інші руйнують. Маріупольці нерідко скаржаться на розкрадання огорож та могильних плит. Цвинтар ніким не охороняється.

Уже кілька років місцева влада каже про створення крематорію.

«Крематорій — це одне. Інша річ, де зберігати ці урни з прахом. Для цього потрібний так званий колумбарій. І тут дуже логічно використати територію центрального цвинтаря», — вважає Андрій.

Крім того, волонтери хочуть створити сайт із базою поховань.

«Ми шукаємо зараз однодумців у інших містах, які займаються відновленням старих цвинтарів. Окрім обміну досвідом, разом ми могли б створити якийсь типовий сайт для різних міст, який одночасно виконуватиме дві функції: історико-меморіальну та практичну, спрямовану на потреби людей. Щоб вони могли знайти своїх померлих родичів на цвинтарі», — розповідає Марусов.

Вартість створення такого проєкту — близько п'яти тисяч доларів. Наразі волонтери шукають фінансування.

Що ж до території цвинтаря, то, на думку Андрія Марусова, його можна перетворити на парк. Але, звичайно, це справа не одного року, та й кошти потрібні чималі. Волонтерських зусиль тут просто замало.

Цвинтарі як місце принада для туристів

В Україні та світі є кілька прикладів старовинних цвинтарів, які привертають увагу не лише істориків, а й звичайних туристів.

Один з найвідоміших у нашій країні розташований у Львові. Личаківський цвинтар — це Державний історико-культурний музей-заповідник. На його території розташовано понад 300 тисяч поховань, у тому числі близько двох тисяч склепів.

На Личаківському цвинтарі є безліч поховань українських та польських діячів культури, політиків, військових та представників духовенства. Одне із популярних серед туристів поховань — могила українського письменника та поета Івана Франка.

Інший відомий цвинтар у Європі, Ольшанський, розташований у Празі. Заснований у XVII столітті після епідемії чуми. Андрій Марусов каже, що на початку 1990-х років він був ледь не таким же занедбаним, як зараз маріупольський.

«Але вже через десять років вони зробили з нього історико-меморіальний цвинтар. Випустили путівники з біографіями найвидатніших людей, які там поховані, встановили пам'ятні таблички й так далі. Так цвинтар став потужним туристичним магнітом», — каже Андрій Марусов.

Цвинтар Пер-Лашез у Парижі — один із найвідоміших у світі. А найбільш відвідуване поховання на ньому — могила вокаліста гурту The Doors Джима Моррісона. Сам цвинтар, через своє розташування на пагорбі, нерідко ставав центром битв під час громадянських та світових воєн, тому не раз відновлювався.

З часом цвинтарі стають не просто місцем поховання, пам'яті та скорботи, але принадою для істориків, культурологів та, звичайно, туристів. В Україні ця практика поки що тільки розвивається.