Любов, шантаж, розбій. Як шукають пару ЛГБТ+ в Маріуполі

«Плешка» в азовстальському парку, Комсомольський пляж, оголошення в газетах це все ресурси старшого покоління для спілкування.

«Відразу про орієнтацію розмов не заводили, спілкувалися натяками, щоб вийти вже на саму тему. Так, і шантаж, і звільнення, і арешти, і насильство, і навіть кримінальна відповідальність були в порядку речей», — говорить 46-річний підприємець Олександр.

49-річний викладач Євген каже, що в пору його юності знайомилися в колі однокласників і друзів. «Доводилося довго придивлятися і ставити провокаційні запитання».

З розвалом СРСР з'явилася преса, в якій публікували оголошення «М+М» або «Ж+Ж». «Була еротична газета “Еще”, в Україні випускали чоловічий журнал “Один з нас”, в нульові “СпідІнфо”», — згадує 50-річний юрист Дмитро.

«Я дитина 80-х і тоді не було взагалі ніякої інформації в медіапросторі. Пізніше наприкінці 80-х і початку 90-х виходили дуже популярні газети “СпідІнфо” і багато самвидаву на цю тему. Через своїх старших друзів ми ділилися цією цікавою пресою», — розповідає 42-річна продавчиня Наталя*.

Україна однією з перших республік СРСР скасувала кримінальну відповідальність за гомосексуальні відносини в 1991 році. З того часу наша країна зробила чимало кроків назустріч лібералізації. Чи відчутна вона? У старшого покоління думки розділилися.

50-річний юрист Дмитро, 49-річний викладач Євген і 42-річна Наталія кажуть, що Маріуполь з пори їх юності сильно змінився на краще в питанні толерантності до ЛГБТ. 46-річний підприємець Олександр не згоден: «Маріуполь пролетарське і дуже складне місто. Все залишилося як і раніше».
Офлайнові вечірки для ЛГБТ організовували ще до 2015 року.

«На 17-му робили вечірки щочетверга, пускали по закритому запрошенню, як ЛГБТ, так і гетеро. Не склалося, тому що заклад не міг забезпечити повну безпеку. Хоча на зустріч йшли власники закладів в різних районах, їм без різниці, був би виторг», — згадує 35-річна педагог Анна.

Онлайн-епоха 

Сайти знайомств і додатки полегшили життя ЛГБТ-спільноти.

«У 2012 році всі геї знайомилися на “Мамбі” і “Мейл.ру”, був ще “БлюСістем”, але там одні збоченці сиділи. Та й зараз у “Хорнет” спробуй проберись крізь потік дікпіків. Ніхто з тобою не буде спілкуватися, як з особистістю. Я там сиджу порофлити, мені це не треба, я 6 років у стосунках», — говорить 25-річний Артур*.

25-річний Руслан вже 1,5 місяці листується з хлопцем і ніяк не наважиться на зустріч.

«Нещодавно тільки навчився приховувати свій номер в “Телеграмі”, по “ГетКонтакту” легко ж пробити й тебе, і твою роботу. Свої фото в додатках не виставляю. Втім, в Маріуполі нікого не цікавить твоє обличчя — дивляться, молодий, старий, товстий, худий. Зазвичай я прошу посилання на соцмережі, дивлюся по підписникам, лайкам, чи адекватна людина. А потім вже дзвінки через прихований номер або “Скайп”. Так ми з чуваком і не можемо зустрітися. Я боюся, що він фейк, з тих, що потім шантажують, а він думає, що фейк — я».

Про схему шантажу в мережі не з чуток знає 26-річний Кирило Майстренко, координатор проєкту HealthLink «Прискорення зусиль з протидії ВІЛ/СНІДу в Україні» у напрямку МСМ в Донецькій області. Так, власне, і відбувся його вимушений камінг-аут перед батьками. Вимагачами виявилися… правоохоронці:

«Це був 2012-2013 рік. Мені 18 років. І на побачення не хотілося їхати, погода була погана. Домовилися біля “Браво”, зустрілися. На заправці під'їжджає міліція: “Здрастуйте, сідайте в машину, поговоримо”. Я без задньої думки показав документи. І тут я розумію, що везуть у відділення. Дають книжку: “Ось тобі Кримінальний кодекс, читай, зберігання матеріалів порнографічного характеру. Зараз поїдемо до тебе додому, підлоги будемо розкривати”. Вимагали гроші, а в мене 180 грн в кишені, звичайно, їх це не влаштувало. Вони подзвонили батькам, показали моє листування з фейком в “ВКонтакте”. Настрашили так, що батьки віддали 1000 доларів, щоб не порушили справу. Там ще через стінку кричав мій знайомий, знайомство з яким так і не відбулося. Чи то спектакль, чи по-справжньому. Мені вже було все одно, думав, як би покурити».

Аналогічну історію розповідає і 35-річна педагог Анна: «До війни ще нашого друга за цією ж схемою розводили. Сказали, або гроші, або зливаєш нам 10 своїх друзів. Грошей у нього не було. В результаті 10 друзів потім опинилися в відділенні перед тим же вибором. Більшість платили. По 3000 гривень».

З реформою поліції такі історії зійшли нанівець, але, як кажуть наші герої, схоже, практику відновили.

«У 2016-2017 роках в Маріуполі вистежили так хлопчика з ісламської сім'ї. У додатку для знайомств було фото з соцмережі. Пішов на побачення, а там три копи: “Або даєш 250 доларів, або дзвонимо сім'ї. Грошей не виявилося, його злили”, — розповідає 23-річний Едуард Молчанов, консультант з питань асистованого тестування на ВІЛ та ІПСШ, фахівець з PR та комунікації у «Equality EAST Queer+ ком'юніті-центрі». Хлопець каже, що останнім часом почастішали й вилови.

«Це робить окрема категорія людей. Нещасливі по життю гомофоби, у яких дуже багато вільного часу. Або просто відбиті на голову. У більшості є справи важливіші. Люди ходять на роботу, займаються своїми справами, так, вони можуть мати свою думку про ЛГБТ, але більшість не буде витрачати час на фейкові анкети, листування, бійки. Більшості дійсно байдуже», — вважає 25-річний Руслан.

Тому один з важливих заходів безпеки під час онлайн-знайомства — залишити дані другу чи родичу. «Щоб було що прикріпити до заяви, якщо щось станеться. Хоча загалом сьогодні набагато більше відкритих анкет в додатках, ніж ще п'ять років тому. Люди простіше до цього ставляться», — говорить Кирило Майстренко.

«Мене ніколи не шантажували, я підозрілі листування відразу припиняю. Та й кому вони розкажуть, моїй мамі? Вона в курсі. Мені все одно, хто що скаже», — говорить 25-річний Артур.

Немає справи —  немає проблеми

На практиці довести в суді факт гомофобії практично неможливо, і не тільки в Маріуполі, але і в Україні. Йдеться про 161 статтю Кримінального кодексу. Вона визначає склад злочинів щодо рівноправності громадян залежно від їх расової, національної приналежності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками. Максимальний термін — від 5 до 8 років.

Написати заяву на підставі цієї статті намагався Едуард Молчанов.

«У 2019 поїхали компанією в “Егоїст”, вихідний закінчився викликом “швидкої” і “поліції”. Наші відійшли в курилку, повертаються, а за ними охоронець до нас: “Забирайте своїх “дівчаток” і валіть звідси”. Ми спочатку сперечалися, потім вирішили забити, йдемо і тут вилітає один з відвідувачів, і розприскує нам балончик перцевий. У лікарні нам лікар сказав: “Навіть не намагайтеся писати заяву з цього приводу, вам ніхто не допоможе”. У поліції ми намагалися підписати саме 161 статтю, принципово. Звідти після дзвонили: “Ви точно хочете цю статтю? А ви не хочете забрати заяву?” Ось уже рік пройшов, але з поліції ніяких новин».

Ця стаття непопулярна не тільки через небажання жертв розкривати свою орієнтацію, на практиці важко довести й власне сам мотив ненависті.

«У статті не прописана ознака орієнтації або гендерної ідентичності, є тільки зачіпка “інші ознаки”. Взагалі відсутнє саме визначення злочину на підставі ненависті. По суті, що таке злочин на підставі ненависті, навіть щодо ознак раси або релігійних переконань, ніхто не знає. Слідчим простіше відкрити виробництво за статтею “Хуліганство” або “Розбій”, в них легше шукати доказову базу. З 2001 року, пори чинного Кримінального кодексу, в Україні за цією статтею не винесено жодного вироку, і ні один обвинувальний акт не дійшов до суду за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності», — говорить експерт ГО Правозахисний ЛГБТ центр «Наш світ» Олександр Зінченко.

Цей центр був створений в 1998 році в Луганську та ось вже понад 20 років бореться проти гомофобних і трансфобних упереджень українського суспільства.

Зараз в Маріуполі не так вже й багато лояльних до ЛГБТ просторів. «Платформа ТЮ» і «Equality EAST Queer+ ком'юніті-центр». Останній намагалися закрити за допомогою петиції, хоча «Equality EAST Queer+», перш за все, надає соціальні послуги — профілактика ВІЛ (безплатне тестування) і консультації психолога і юриста.

«Торік зробили 1200 тестів на ВІЛ. Ми виступаємо за здоровий спосіб життя, культуру згоди у відносинах і безпечний секс», — розповідає Кирило Майстренко.

Щодо безпеки ЛГБТ в Україні, то сьогодні людям, постраждалим від нападів на ґрунті ненависті, доводиться заручатися підтримкою правозахисників і суспільства загалом, однак на розголос готові далеко не всі.

Так, організація «Наш світ» наполегливо добивається застосування цієї статті щодо ознак СОГІ (сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності), а також їх включення в кримінальне законодавство, оскаржуючи рішення в Апеляційних і Касаційному судах.

«У 2020-му ми подали скаргу до ЄСПЛ на те, що Україна не виділяє мотив ненависті щодо ознак СОГІ», — говорить Олександр Зінченко. — «Це важливо, тому що цей мотив є обтяжувальною обставиною згідно зі ст. 67 КК і перелік зазначених у ній ознак повинен включати СОГІ. Такі справи важливо розслідувати зі згадуванням мотиву ненависті, щоб вони не губилися на тлі десятків тисяч справ по хуліганство, щоб саме явище злочинів на ґрунті ненависті було озвучено. Такі злочини небезпечні не тільки тим, що здійснені щодо конкретної особи, а тим, що несуть посилання всім представникам ЛГБТ-спільноти, про те, що наступним може бути будь-який з них тільки тому, що він гей або лесбіянка».

* Ім'я змінено

Автор: Ірина Чишко