Повернення до витоків: як в Маріуполі вчать створювати шедеври з кераміки

Здавалося б, у світі потреба і тим більше інтерес до такого простого матеріалу повинен був згаснути, але все сталося зовсім інакше.

Про всі тонкощі гончарної справи знає жителька Маріуполя Олена Бутікова. Вона вже три роки виготовляє керамічні вироби та проводить різні майстер-класи у своїй майстерні «Глинка».

«Східний Варіант» розпитав Олену про те, як створювати шедеври з безформних шматочків глини, чому кераміка зараз така популярна і які є тренди.

Кераміка вимагає експериментів

Олена почала займатися керамікою як хобі. Спочатку просто купувала глину і ліпила з неї різні вироби, але невдовзі зрозуміла, що без печі немає сенсу. Поступово невдалі експерименти замінювалися на вдалі. У такій справі практика набагато важливіша за теорію, адже чим більше працюєш із глиною, тим більше відчуваєш і розумієш цей матеріал.

Пізніше вона винайняла приміщення, куди перевезла все обладнання і вже на новому місці стала проводити постійні майстер-класи. Зізнається: на домашньому балконі досі лежить кілька видів глазурі, з якими вона колись експериментувала. Саме глазур надає глині ​​різні кольори, дарує яскравість та блиск.

Як каже Олена, ліплення — це лише 5-10% успіху. Найголовніше відбувається далі.

«У кераміці ж як: ось ти робиш виріб, сушиш його, щоб він повністю висох. У процесі сушіння не повинно бути протягів, а всередині виробу — повітряних кратерів. Потім ставиш на випалення, яке триває близько доби. У процесі не можна підглядати, що там вийшло. Через якийсь час відкриваєш піч і дивишся, що вийшло», — розповідає Олена.

До кінця «доживають» не всі вироби. Деякі розколюються просто в печі, на інші невдало лягає глазур. Тому кераміка і вимагає постійних експериментів із температурами та різною глазур'ю.

У кераміці, пояснює Олена, є два випали — бісквітний (перший випал) та политий (з покриттям глазур'ю). Неможливо не провести аналогію з кондитерською справою. А Олена каже, що багато інструментів, які використовуються під час роботи з керамікою, наприклад, відбитки та штампи, знайомі й кондитерам.

Від черепиць до горняток

Олена завжди любила рукоділля, до кераміки займалася вишивкою, макраме, фриволіте і так далі. Але коли вона захопилася керамікою, то рідні здивувалися.

Можливо, відповідь варто шукати у генах.

«Як виявилося, у нашому роді була людина, яка робила черепицю для даху. Мій брат знайшов черепицю, де написано “Мануфактура Гетало”. Гетало — це моє дівоче прізвище. Десь у районі Миколаївки був цей заводик. Можливо, це якось взаємопов'язано», — розповідає майстриня.

Сама Олена замість черепиці віддає перевагу горняткам.

«Я обожнюю горнята. У мене все зводиться до горнятка. Щоб я собі не фантазувала, зрештою буде горнятко», — сміється вона.

Щоб зробити гарне горнятко, потрібно знати тонкощі. У кераміці є низькотемпературний та високотемпературний випал. Олена поступово переходить до другого. Після такого можна сміливо користуватися горнятком і з упевненістю мити й у посудомийці.

Різні підходи дітей та дорослих

Для своїх виробів Олена купує українську глину — МКФ2 та її варіації, а от глазур переважно іноземна.

«Багато клієнтів запитують, чи не маю курсу з повного навчання. Поки що ні, адже я повинна якісний курс запропонувати. Зліпити та виявити творчість — це базове. А потім потрібно перевіряти, як глазур поведеться на кераміці. Деяка змінює колір після випалу. Тому з кожним виробом, перш ніж запустити його, потрібно провести експеримент і не один. А після виходу ще протестувати виріб близько пів року, щоб перевірити, чи на ньому не з'явилося відкладеного цека, тобто дрібних тріщин», — пояснює Олена.

Тому повноцінного курсу поводження з глиною поки що немає, а ось майстер-класи для дітей, дорослих та закоханих пар вже є і користуються великою популярністю.

Дорослим подобається робити декоративні блюда у вигляді листя монстери та всілякі горнятка, які потім вони декорують вручну. Діти люблять мультяшних котиків та єдинорогів.

«Мені дуже подобається нинішнє покоління дітей, тому що вони, приходячи на заняття з глини, вже уявляють, що хочуть створити. Якщо дорослі зазвичай просять поради, то коли радиш дітям, вони відповідають, що хочуть зробити по-своєму. До того ж вони дуже люблять свої вироби. Так можна і про дорослих сказати, але це 50 на 50. Тому що ми вимогливіші до себе», — зазначає Олена.

Їй здається, що саме горбки, вм'ятини та інші особливості, що отримує глиняний виріб в руках людини, наповнює його душею.

На парні майстер-класи зазвичай приходять закохані.

«Найчастіше дівчина приводить чоловіка, але буває і навпаки. Чоловіки спочатку переймаються результатом, а під кінець вже самі підкидають ідеї, що ще можна додати до виробу і як його декорувати», — розповідає Олена.

Для декорування глини іноді використовуються рослини — стебла різних трав, листя дерев, а інколи прості листи лопуха чи капусти. Усе, що має чітко виражену фактуру, добре відтискається на глині, тому тут також підійде мереживо та інші форми.

Головне правило

Хобі Олени перетворилося на основну роботу, яка приносить заробіток. Тим, хто теж мріє зайнятися глиною, Олена радить спершу спробувати свої сили на гончарному колі. Коли навчишся, тоді отримуватимеш задоволення — вважає вона.

Вірить, що за заняття потрібно братися з гарним настроєм:

«Буває, що виріб розлітається в печі та навіть зачіпає інші вироби. Це потрібно просто прийняти, який би класний виріб не вийшов. Деякі вже це розуміють і навіть кажуть: “Значить зроблю краще”».

Олена має дуже просту мрію:

«Мені дуже подобається, що люди після моїх майстер-класів йдуть щасливими. Тому мрію, щоб карантин якнайшвидше закінчився, щоб люди розслабилися і могли дозволити собі всі ці радощі».