"У підвал я брала альбоми з фотографіями": як Лиман виживав під час окупації та що відбувається зараз

Жінка розповіла Східному Варіанту про життя в окупації,  довгоочікуване визволення від російських загарбників, а також про намагання міста повернутися до життя.

Початок окупації 

“Досі пам’ятаю, як вперше ввечері побачила окупантів на власні очі. У той момент Інтернету у місті вже не було, тому я ловила мобільний зв’язок на своєму балконі. Я розмовляла з родичем, як бачу, їде техніка з білими символами. І тут я зрозуміла, що росіяни увійшли в місто, — розповідає героїня про перші години окупації.

Ірина Павлівна була в розгубленості, адже ще нещодавно бачила наших українських військових, тому спостерігати ворога у своєму місті стало страшною несподіванкою.

Жінка каже, що з чоловіком не планували виїжджати до останнього, адже маленьке господарство довго тримало у місті.

“У нас було 18 кроликів, які жили в сараї, далеченько від нас. Через день чоловік бігав їх годувати під обстрілами, поки це стало зовсім небезпечно і ми почали продавати їх, а подекуди просто роздавати людям. Тоді й постало запитання про евакуацію, проте вже було пізно”, —  каже Ірина Павлівна.

До окупації Лиману місцевим допомагали українські військові, які постійно привозили хліб. Героїня згадує, що цей хліб став особливо доречним, коли люди почали сушити сухарі до супу, який вже весною готували на вогнищі.

30 квітня у місті вимкнули газ у цілях безпеки, а 2 травня після руйнувань комунальної інфраструктури не стало світла і води. 

Після того, як росіяни зайшли у місто — почалися перевірки людей. Окупанти заходили у під’їзди, перевіряли паспорти та шукали у чоловіків татуювання на тілі. 

“Ворожі блокпости вони поставили всюди. Наша дача була за містом, тому щоразу окупанти змушували проходити фільтрацію при виїзді з Лиману. На дачі у нас був город, завдяки якому ми й змогли вижити зі своїми овочами в період окупації”, — згадує героїня.

Пізніше сусіди героїні розповіли, що окупанти почали цікавитися будинком її родичів. 

“Ми дізналися, що до порожнього будинку брата почали приходити російські військові, тому я з чоловіком почала залишатися у ньому на ніч, аби контролювати ситуацію”, — говорить героїня.

Ірина Павліна розповіла, що одного вечора вони вчергове зайшли у подвір’я і почали розпитувати про господарів та дивитися на все навколо. Після цієї розмови вони перестали навідуватися, адже героїня була на той раз у будинку і пояснила, що тут живуть люди, аби ніяких планів на це житло у росіян навіть не з’являлося.

Визволення Лиману

У вересні українська армія пішла в контрнаступ, проте відрізані від інформації жителі Лиману навіть не здогадувалися про це.

“У місті ставало все гучніше. Пам’ятаю, як у підвал я брала альбоми з фотографіями, адже там всі мої: онучка, донька, усі наші спогади…”, — емоційно розповідає Ірина Павлівна.

За словами героїні, у Лимані активно почали поширюватися чутки, що ЗСУ вже поряд. Того ж місяця російська армія і так звана армія “днр” залишають місто, хапаючи у людей велосипеди й все, що траплялося під руки. Замість них у місто заїхали “лнрівці”, проте ненадовго. Незабаром і вони 30 вересня вийшли з білим прапором.

Наступного дня мешканці побачили рідний синьо-жовтий прапор та українських військових.

Ситуація з комунікаціями у місті зараз 

У Лимані води поки немає. Однак, жителька розказує, що вже були спроби підключення газу до північної частини міста, але через зруйновану армією рф інфраструктуру складно повноцінно відновити комунікації. Світло поступово з’являється. У будинку героїні електрика вже є також. 

Ірина Павлівна розповідає, що життя на прифронтовій території досить напружене через обстріли росіян, які постійно руйнують і без того розбитий Лиман. Окупанти не дають відновитися деокупованому місту.

“У Лимані обстановка тривожна. 13 лютого зовсім поряд із нашим будинком прилетіло. Сильна вибухова хвиля з гаража автівку винесла прямо на дорогу, а гаражі поряд розлетілися”, — розповідає жінка.

Продукти у місті

За словами героїні, гуманітарки у Лимані багато. Все, що людям потрібно, волонтери привозять із самого початку визволення міста. Відповідальний по вулиці має списки жителів, тому час від часу ходить і питає з приводу їхніх потреб. Харчові продукти, теплий одяг та необхідні будівельні матеріали до Лиману везуть небайдужі громадяни з різних регіонів України.

Жителі також відкривають маленькі крамнички у своїх подвір’ях, проте ситуація з магазинами вже суттєво покращилась. Зараз у Лимані працюють 18 продуктових та 9 промислових магазинів. Усе необхідне вже є на полицях: борошно, олія, ковбасні вироби, молочна продукція, м'ясо та риба вже також є.

“Першою у місті після деокупації відкрилася продуктова база, куди знову почали привозити багато продуктів, допоки російська ракета не влучила туди. Знаю, що господаря бази контузило”, —  говорить Ірина Павлівна.

Попри всі складнощі та прильоти, які досі нагадують про справжню суть російського світу, продуктова база відновлюється, аби допомагати містянам з усім необхідним. 

Героїня у жовтні виїхала до Вишневого, що на Київщині. Наразі Ірина Павлівна з чоловіком живуть у квартирі доньки, сім’я тримається разом. Жінка вже приїжджала у це містечко у 2014 році, коли війна тільки прийшла на українську землю. Тоді вона через певний час повернулась до Лимана. Зараз повертатися додому досі небезпечно, тому завдяки сусідам, героїня і дізнається щодня про справи рідного міста, адже переживає за нього і прагне повернутися. Впевнені, що це неодмінно станеться.

Фото на обкладинці: Офіс Президента, ілюстративне

***