Життя у полоні: як культура греків Надазов’я опинилася в окупації

Частина українських греків мешкає і в інших містах, зокрема в Харкові, Києві, Львові, та, що не дивно, у самій Греції. Але для переважної більшості рідним краєм був і залишається Маріуполь та села поблизу нього. 

Греки Надазов’я пережили радянські репресії та десятиліттями борються за збереження культури та мови. А нині стикнулися з новим викликом — російсько-українською війною, яка  може перекреслити усю боротьбу за виживання кількох поколінь українських греків. 

Росіяни фактично взяли в полон грецьку культуру в Маріуполі і знищують те, що так ретельно оберігали уруми та румеї, чим вони пишалися, і що хотіли пронести через століття.

Ми поспілкувалися з представниками різних поколінь греків Надазов’я, які просто зараз відстоюють право на автентичність, відновлюють традиції греків та намагаються врятувати вимираючі мови й діалекти, носіїв яких лишається все менше. 

Уруми та румеї. Культура та традиції

Греки жили на території України ще до Хрещення Русі. Сформувалися як народ в Криму, звідки за часів царату їх депортували в степи Надазов’я. Згодом відбувся поділ на урумів та румеїв, але по суті, це одна грецька народність. Мовний поділ на урумів та румеїв ніколи не заважав спільній грецькій ідентичності.

Українська культура та культура греків Надазов’я мають більше спільних рис, ніж розбіжностей. Основна причина в релігії. Греки сповідують християнство. Вони так само відзначають Великдень, так само колядують на Різдво і мають схожі обряди та традиції. 

25-річний Микола Ахбаш — один з активних греків Надазов’я, який збирає традиції, пише вірші рідною мовою та просуває грецьку культуру. Розказує, що більшість традицій греків походить з язичницьких часів. Один з обрядів йому навіть вдалося відновити з різних шматків розповідей старших поколінь греків.

«Це обряд викликання дощу, — розповідає Микола. — Дівчинку-сиротку наряджають травами, гілками, тобто роблять уособленням природи. Ця дівчинка ходить по селу, а за нею ходять жінки та дівчата, співають пісні  і просять дощу». 

Хлопець хотів провести цей обряд цього літа у рідному селі. Але втрутилась війна. 

Майже в кожному селі Надазов'я було грецьке товариство. Мінімум одне, інколи більше. Таким чином в Україні існувало понад сотня товариств різного рівня, об’єднаних у Федерацію грецьких товариств. Вони регулярно проводили культурні заходи. Залучали туди навіть товариства інших національностей. 

Дотепер греки зберігали традицію відзначати панаїр — велике свято в день покровителя села, на честь якого зводився храм. 

А ось спільним святом було Мега Юрти. Це великий фестиваль грецької культури, який проводили по черзі в різних селах. Тоді греки Надазов’я демонстрували спадок прадавніх поколінь та сучасні надбання — вишивки, кераміку та інші культурні артефакти, включаючи народні пісні і танці. 

75-річна історикиня та журналістка Тетяна Хорунжа розповідає, що зусиллями мовних активістів від останніх носіїв фольклору греків вдалося записати дуже багато пісень та розповідей.  

«Всі ці записи ми зберігаємо, але досі не маємо ресурсу обробити і зробити доступним всім», — зазначає Тетяна.  

Варто розуміти, що життя сучасних греків Надазов’я — це не лише культурні та просвітницькі заходи, а й соціальні. В Маріуполі діяв медичний центр, де етнічні греки, і не лише вони, могли отримати консультації та лікування. 

А коли у 2014 році у грецькі села прийшла війна і вони частково опинилися в «сірій зоні», Федерація допомагала їм виживати — людям привозили дрова та продукти, школи забезпечували обладнанням, а дітей відправляли на оздоровлення до Греції. 

«Це було надзвичайно важливо, бо це формувало образ греків в Україні, як спільноти українських громадян, яка намагається спільно з усією країною протистояти агресорові,  опікується не лише греками, а всіма, хто  живе в селах, заснованих греками. Це допомагало людям виживати і зберегти віру в перемогу та в те, що все буде Україна», — додає Тетяна.   

Мова. Невід’ємна складова ідентичності

Збереження мови — інше болюче питання греків Надазов’я. 

Румейська мова має п’ять діалектів, а урумська — два діалекти та чотири говірки. Ще в 30-х роках минулого століття радянська влада винищила грецьке письменництво, стратила літературних діячів, заборонила грецький алфавіт і змусила масово перейти на кирилицю. 

Починаючи з 50-х років греки навчали дітей російської мови. Лише з нею можна було здобути освіту та влаштуватися на роботу.  

Перший шанс на відновлення своєї ідентичності через мови греки Надазов'я отримали в 90-роках, коли Україна набула незалежності. Але тоді, визнають самі греки, вони не використали цей шанс сповна.

53-річний дослідник Олександр Рибалко — мовний активіст і намагається вберегти найбільшу цінність українських греків. Розповідає, що в період, коли різні народи України отримали можливість без утисків розвивати свої культури, українські греки відчували певний сентимент до Греції.

«Вирішили, що свої мови і так збережуться. Почали вивчати новогрецьку мову, як інструмент спілкування з греками», — розповідає Олександр. 

Відтак мова збереглася здебільшого лише серед її носіїв у грецьких селах на Донеччині. Очевидно, що більшість носіїв — люди поважного віку. З початком повномасштабної війни та окупації вони не залишили свої домівки. А відтак греки, які виїхали та борються за збереження культури на вільній території, втратили з ними зв’язок. 

«Щоб запровадити вивчення та поширення грецьких мов, їх потрібно спочатку кодифікувати, — пояснює Олександр Рибалко. — Потім скласти навчальні посібники, підготувати вчителів. Бо якщо навіть на рівні фантастики уявити, що з наступного року ми починаємо викладати румейську чи урумську дітям, то невідомо, хто це буде робити і на чому». 

Складність ще й у тому, що різні діалекти та говірки грецьких мов можуть бути притаманні лише кільком селам. А в інших селах їх можуть не розуміти. Відтак, втрата носіїв може понести за собою і втрату унікальних елементів мови греків Надазов’я. 

Нині Олександр Рибалко та Микола Ахбаш популяризують мову — створюють поетичні абетки, видають книжки, ведуть Телеграм-канали з поясненнями грецьких слів. Але роблять це все на власному ентузіазмі й власним коштом.

Історія репресій.  «Грецька операція» задля знищення греків

Російський слід у винищенні грецької (і не тільки) культури бере свій початок не в 2022 і навіть не в 2014 році, коли були окуповані перші грецькі села. Радянська влада, безщадно винищувала все «інакше», у 30-х роках минулого століття провела кривавий терор щодо греків під назвою «грецька операція».

А винищувати було що. Тоді майже в кожному грецькому селі був свій режисер, композитор, були свої газети, театри або ж театральні трупи, які представляли свої вистави.

Радянська влада репресувала практично всіх дотичних до грецької культури. А типографію, яка була в Маріуполі, втопили в морі, позбавивши можливості друкувати книги та матеріали грецькими мовами. 

«Моя бабуся, яка 1942 року народження, розповідала мені, що їм учителі забороняли вживати грецькі слова навіть у перервах між уроками», — говорить Микола Ахбаш. 

Хлопець чітко визначає причину тотальних репресій радянської влади: 

«Я думаю, що намагалися створити один народ, стерти всі національні риси, якусь ідентичність. Бо вона проявляється не лише в мові чи традиціях, а також у прагненні до свободи. І коли це передається від батьків до дітей, відчувається, що ми не схожі, і кожен народ бажає жити окремо, як сам собі господар. А радянській владі потрібно було, аби люди мали одну мову — російську, одну віру — атеїзм, спільні погляди на діяльність влади». 

Варто зазначити, що тоді у Москви вийшло принаймні поставити на паузу розвиток грецької культури. Як бачимо, зараз росіяни продовжують те, що почали майже століття тому. 

Маріуполь. Зруйнований дім греків Надазов’я

У 2001 році Україна провела перепис населення. Тоді нарахували близько 100 тисяч українських греків. Переважна більшість з яких, майже 90%, мешкали в Маріуполі та селах поблизу нього.  

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Маріуполь став найбільш зруйнованим великим містом. Грецькі вулиці, села та музеї перетворилися на руїни. А те, чому пощастило зберегтися, розграбували росіяни.

«23 лютого ми були на роботі в культурному центрі федерації, а 24 лютого вже не змогли туди дістатися. А тому все, що залишилося там: бібліотека, архіви, фото, документи — все це втрачено. Наприкінці березня я на відео побачила, що в моєму кабінеті залишився лише стілець», — розповідає редакторка газети «Эллины Украины» Вікторія Помазан.

Та найстрашнішою для греків є втрата культурних артефактів. 

У березні в Маріуполі вщент згорів краєзнавчий музей. Там була велика грецька експозиція. Більшість експонатів згоріли, частину викрали. 

Так само як викрали і картини українського живописця грецького походження Архипа Куїнджі. Напередодні вторгнення працівники музею за інструкцією сховали картини. Але, коли прийшли росіяни, знайшовся зрадник, який показав хованку. Відтак, картини вивезли з Маріуполя до росії або ж на територію, підконтрольну їй. 

Також у краєзнавчому музеї  зберігалися роботи Георгія Костоправа. Його вважають засновником румейської літератури. 

Були поблизу Маріуполя й музеї, повністю або частково присвячені грецькій культурі. Їх доля нині невідома.

«При маріупольському товаристві греків з 1996 року працювала недільна школа, — розповідає журналістам голова маріупольського товариства греків Надія Чапні. —  Там діти і дорослі вивчали новогрецьку мову, історію греків України і давньої Греції, грецькі пісні. Там ми проводили різні заходи, зустрічі, вечори».  

Звісно, робота школи нині на паузі. 

Крім Маріуполя постраждали й грецькі села та містечка. Зокрема, смт. Сартана в перші дні повномасштабної війни піддалося жорстоким авіаційним бомбардуванням.  

«Коли з'явився зв'язок з батьками, вони розповідали, що в їх селі Ялті дуже гучно було чути розриви. Так, що навіть посуд трусився в серванті. Хвиля доходила на 35 км», — розповідає Микола Ахбаш. 

Чимало греків нині захищають Україну зі зброєю в руках. Сам Микола — поліцейський. Працював у Маріуполі. Коли росіяни почали заходити в місто, правоохоронцям залишатися там було небезпечно — на них полювали в першу чергу. 

Тоді поліцейських Маріуполя вивели до Покровська, а згодом до Авдіївки Донецької області, що розташована фактично на лінії фронту. Нині Микола продовжує службу вже в іншому місті, але говорить: греки Надазов’я відстоюють українську незалежність нарівні з етнічними українцями і не бачать свого майбутнього без України.

Є серед греків Надазов’я і героїчні захисники Азовсталі, які в травні цього року потрапили в полон. Нещодавно Україна повернула додому 205 героїв. Серед яких четверо греків Надазов’я: Олександр Тосхопаран, Олександр Афендіков, Олександр Родолес, і Олександр Топузов. 

Греція. Пошук можливостей для існування 

Коли почалася повномасштабна війна і частина грецьких сіла залишилася під окупацією, федерація грецьких товариств призупинила свою діяльність. Натомість греки, які виїхали до Греції, заснували нову організацію — спілку греків України в Греції.  

24 серпня у Салоніках відкрили офіс спілки. І вже готують перші проєкти. Один з них — фестиваль грецької пісні, який регулярно проводили в Маріуполі. 

«Федерація раз на два роки проводила фестиваль грецької пісні імені Тамари Каци. Ми звернулися до президентки Греції і вона дала свою згоду, щоб цього року цей фестиваль ми проводили під її егідою», — розповідає 73-річна керівниця спілки греків України в Греції Олександра Проценко-Пічаджі.

Та культурні проєкти для греків не є пріоритетом у часи війни. Усі сили вони спрямовують на допомогу Україні. Відправляють гуманітарну допомогу, приймають дітей на оздоровлення та ведуть інформаційну кампанію про знищення росією українських міст. 

«Ми прийняли близько 300 дітей з Київщини, із яких 160 були з Бучі. Організовували для них відпочинок та оздоровлення. Також зібрали ще одну групу з 45 дітей з Маріуполя. Це діти, які пережили страшні події і важливо було їм показати свою підтримку, незалежно, чи мають вони грецьку приналежність, чи ні», — говорить пані Олександра. 

Багато людей, які втікали від війни в Україні, нині живуть у грецьких таборах для біженців. Умови у них, за словами Олександри Іванівни, подекуди бувають гірші, аніж у інших біженців, зокрема у сирійців. Це українська грецька громада намагається виправити.  

«Ми збираємо гуманітарну допомогу, — каже Олександра Проценко—Пічаджі. — Наприклад, зараз острів Кінфас передав нам палету продуктів. Нам важко організувати доставку до України, але ми забезпечуємо продуктами тих, хто їх потребує тут. Повеземо, зокрема, в цей табір для біженців». 

Допомагають греки і з працевлаштуванням. Пані Олександра змогла влаштувати на роботу понад десять українських жінок. Здебільшого, це сезонна робота, яка допомогла людям орендувати житло в Греції. 

«У нас уже 12 людей змогли орендувати житло та переїхати з табору», — додає Олександра Іванівна. 

Не забувають греки і про інформаційну боротьбу. Вони видали фотоальбом під назвою «Кривава історія міста Марії». Туди увійшли фотографії зі зруйнованого росіянами Маріуполя. Зокрема і фото пресофіцера полку «Азов» Дмитра Козацького «Ореста». 

Відродження. Починати потрібно вже зараз

Щоб вберегти від остаточного зникнення культуру українських греків, а також аби вписати в їх історію сучасні трагічні події, потрібно вже зараз розробляти концепцію відбудови зруйнованого. На цьому наголошує Тетяна Хорунжа. 

«Ми маємо концептуально визначитися, що ми зможемо ще зберегти, чого ми можемо ще навчити. Потрібна потужна інформаційна кампанія, аби продемонструвати, яку трагічну ноту в нашу історію внесла агресія ворога», — наголошує Тетяна. 

Попри знищення величезної кількості грецьких артефактів, чимало цінних елементів грекам вдалося зберегти: вишивки, ковдри, кераміка, відео- та фотоматеріали. А також багато чого лишилося на непідконтрольній території.    

«Наша культура зараз у полоні. І так само як ми не маємо забувати про полонених воїнів чи цивільних, не можна забувати і про полонену культуру», — додає Тетяна Хорунжа. 

В Україні вже понад рік обговорюють законопроєкт про національні меншини, який має допомогти у збереженні культури понад 130 націй і народностей, які проживають на території країни. Але до цього проєкту у греків є чимало питань. 

«Держава не може підтримувати 130 націй і народностей. Держава може підтримувати 10, 15, максимум 20. І влада має чітко визначитися, до кого вона має зобов'язання, кому вона давати можливість розвивати культуру, вчитися рідною мовою та інші права, передбачені міжнародними документами. Існуючий проєкт закону про національні спільноти такого визначення не містить ще й тому, що в Україні досі не ухвалена концепція етнонаціональної політики», — пояснює пані Тетяна. 

Не погоджуються і греки з ініціативою влади змінити поняття «національні меншини» на «національні спільноти», оскільки міжнародне право не має такого визначення. 

Попри це, основним болем для греків лишається війна і неможливість повернутися до свого звичного життя. У рідному домі, каже Олександра Проценко-Пічаджі, набагато легше буде відбудовувати зруйноване і відновлювати вкрадене російськими військовими. 

«Греки Надазов’я, які десятиліттями займалися розвитком нашої культури, у своїй більшості підтримують Україну і не бачать своє майбутнє під російською окупацією. Я дуже вірю, що Україна переможе. Ми підтримуємо і обожнюємо наші Збройні сили, сміливих і відважних героїв, які кладуть життя за нас. Віримо, що ми повернемося, будемо відновлюватися та об’єднуватися навколо єдиної неподільної України», — наголошує пані Олександра. 

А поки греки продовжують збирати розбиту на сотні дрібних частинок грецьку культуру, підтримуючи одне одного і українських переселенців. 

***