Культура на лінії зіткнення. Як розвиваються молодіжні центри на прифронтових територіях

Авдіївка — одне з найстаріших поселень Донеччини, хоча і почало розбудовуватися як місто лише в 60-х роках, після створення Авдіївського коксохімічного заводу.

Світлодарськ, навпаки, — одне з наймолодших міст України. Статус міста воно отримало у 1992 році. 

Ці два міста об’єднує багато чого — насамперед, в кожному є містоутворююче підприємство, де працює більша частина населення. В Авдіївці — це коксохімічний завод, у Світлодарську — Вуглегірська теплоелектростанція.

Обидва міста розташовані у безпосередній близькості від фронту. Лінія зіткнення починається вже за 2 кілометри від Авдіївки, а окупований Донецьк — за 13 км. 

Світлодарськ — близько 15 кілометрів від лінії фронту. Під час активних бойових дій міста неодноразово обстрілювали з важкого озброєння, руйнувалися будинки, гинули люди. У 2015 році зі Світлодарська евакуювали близько половини людей. 

У місті залишилося понад 6 тис. мешканців. З часом значна частина людей повернулися додому, тож зараз тут проживає близько 8 тис. людей. 

Війна відібрала у мешканців цих міст не лише спокій та безпеку, а й дозвілля. До окупації Донецьк був основним культурним центром для міст-сателітів, розташованих навколо, зокрема й Авдіївки. 

“Тут нічого не розвивалося, все було пов’язано із Донецьком. Їхати з Донецька до Авдіївки було приблизно стільки ж, скільки з центру міста до віддаленого спального району”, — розповідає волонтер, воєнний капелан Олександр Решетник.

Світлодарськ — ближче до більш розвиненої на той час, але окупованої тепер Горлівки. Після 2014 року зв’язки з окупованими містами розірвалися, і ці міста опинилися відрізані від культурних центрів.

Ми побували в обох містах та поспілкувалися з людьми, які організовують дозвілля для молоді.

Молодіжний центр та культурно-мистецький фестиваль за мінним полем

На під’їзді до Авдіївки здалеку видніються труби з димом — це “коксохім”, як називають його місцеві. Тут же, на краю міста, видніється сумнозвісна “дев’ятка” або “разукрашка” — дев’ятиповерховий будинок, одразу за яким починається “сіра зона”. 

Будинок досі без вікон, з численними слідами від мінометних обстрілів та відомим далеко за межами України муралом — портретом місцевої вчительки, яку намалював на посіченій стіні австралійський художник Гвідо Ван Хелтен.

За 4 роки фарба на стінописі трохи вицвіла, місцями полущилася, а одразу під зображенням насипали гору будівельного сміття. 

Ми рухаємося ближче до центру міста та прямуємо до місцевої школи, де нас зустрічає Олексій Савкевич, учасник громадських організацій “Сила ідей” та “Музична варта”.

Піднімаємося на третій поверх. Тут немає учнів, але не через карантин. 

“У 2014 році в Авдіївці закрилося кілька шкіл через те, що багато дітей виїхали з міста. Дві школи, які найбільше постраждали від обстрілів, вирішили більше не відкривати, а учнів розподілили по інших школах”, — пояснює Олексій Савкевич.

Руйнувань від обстрілів на школі не видно, тут встановлені нові металопластикові вікна та оновлена черепиця.

Уздовж стіни на поверсі в ряд розставлені картини великого розміру. Олексій розповідає, що це виставка робіт місцевих художників, створених в межах проєкту “АРТ-студія” під керівництвом німецького художника Алана Мейера (представника благодійної ініціативи “Heart for Ukraine”, м. Берлін) та художниці Анни Статіви з Краматорська.

Виставку картин презентували три роки тому на першому фестивалі мистецтв “Авдіївка ФМ”. Перевезли сюди їх не випадково — школу планують перетворити на молодіжний культурний центр. 

Культурно-мистецький фестиваль в Авдіївці організовують вже третій рік поспіль. Два роки його організовували одразу після Великодніх свят. Цього року він відбувся восени. Попри те, що фестиваль безкоштовний, організаторам вдається залучати відомі музичні та театральні колективи. 

“Ми виграли невеликий грант від USAID — близько 90 тисяч грн. Залучили обласне управління культури, яке надало сцену, радниця Міністерства культури Анжеліка Рудницька привезла музичну програму. Приїхав Сергій Жадан”, — пригадує Олексій Савкевич.

Фестиваль став найбільшою культурною подією та значно активізував місцеву молодь. Разом із українськими режисерами з проєкті “В.І.Д.Л.І.К” (м. Київ), “Enter.Ua”(м.Львів), “Театру переселенця” (м. Київ), “Lutsk junior theatre” (м. Луцьк), “Склад 2.0” (м. Львів), місцеві молодіжні колективи Авдіївки готували свої вистави на соціальну тематику, які презентували на фестивалі.

“Основну частину фестивалю проводили в нашому палаці культури. Це крайня локація, за якою вже починаються мінні поля, тому це було навіть трохи ризиковано”, — каже Олексій.

У 2018 та 2019 році на фестиваль приїжджав Сергій Жадан. На перший фестиваль — з музичною програмою, на другий — з літературною. Цього року, попри епідемію коронавірусу, фестиваль також проводили, хоча і з меншим розмахом. На наступний рік запланували театральну та рок-школу.

Фестиваль дав поштовх до створення двох громадських просторів — музичного та культурно-освітнього. 

“Ми звернулися до місцевої військово-цивільної адміністрації з проханням виділити приміщення і нам віддали два класи”, — каже Олексій Савкевич.

В одному з приміщень облаштували музичну студію з професійними музичними інструментами та шумоізоляцією на стінах. Простір можна використовувати як студію звукозапису, так і для регулярних репетицій місцевих гуртів, а також для навчання. 

“Музичні інструменти нам передали партнери із Франції. Ми там зробили концерт, закумулювали певну суму коштів і нам прислали за це гітари, клавіші, мікшер. Щось віддали місцеві музиканти, деякі інструменти ми докупили”, — каже Олексій Савкевич.

Зараз, за його словами, громадська організація виграла грант на купівлю музичного обладнання. Планують придбати нову барабанну установку, професійні колонки.

У містечку, де, за офіційними даними, проживає близько 30 тис. людей, а насправді значна частина людей виїхала через близькість до лінії фронту, є кілька музичних колективів, які час від часу проводять тут репетиції та майстер-класи.

Зокрема, це гурт “Метаморфози”, кавер-бенд зі школи №6, який сформувався із випускників музичної школи.

Під час рок-школи в Авдіївці утворився ще один рок-гурт “Епізод”. Зараз він розпався, соліст переїхав до Харкова, але він продовжує музичну кар’єру.

Час від часу у простір приходять учасники місцевого колективу виконавців, яким уже 40-50 років. 

“Вони грають у гаражі та інколи виступають на міських святах”, — каже Олексій Савкевич. 

“Спочатку було боязко пускати у цей простір різні колективи, хвилювалися, щоб не зламали інструмент, — зізнається він, — але з часом ми зрозуміли, що в кожному колективі є відповідальні люди, всі працюють за певним графіком”.

Інший простір — освітньо-культурний. Тут проводять різноманітні заходи для молоді.

“Ми відкрилися тільки в січні, тому встигли не дуже багато. Перед карантином у нас були безкоштовні кінопокази — ліцензійне артхаусне кіно, клуб іспанської мови. Також проводили активності зі школами міста. Один із напрямків, який реалізуємо із ПРООН — активне громадянство. Намагаємося згуртувати школи міста, щоб вони могли реалізувати якість проєкти”, — каже Олексій.

У планах — проводити вечори настільних ігор, розмовний клуб англійської мови. Простір відкритий для інших ініціатив. 

Також у приміщенні школи є студія брейк-дансу, танцювальні студії та музична школа. Поверхом нижче — “заводська молодь”. Крім, того, за словами Олексія, планують зробити майстерню з обробки дерева. На створення майстерні отримали фінансування від Червоного хреста.

За його словами, майстерня функціонуватиме за принципом соціального бізнесу, адже потрібно буде покривати витрати на електрику а матеріали. Майстер-класи проводитимуть безкоштовно.

Вільний простір для молоді у Світлодарську

Схожий молодіжний хаб, який має назву VPN-zone, є і у Світлодарську. Ним опікується пара волонтерів — Ольга та Андрій Полухіни. Андрій приїхав сюди з Києва, Ольга — зі Львова в рамках місіонерської програми. У Світлодарську вони встигли не тільки долучитися до створення хабу, а й одружитися.

Ми приїжджаємо сюди якраз посеред заходу — Осінній mood fest. Потрапляємо на виступ місцевих виконавців PUNK CAKES та виконавця зі Слов‘янська —  Едуарда Смолякова.

Серед слухачів, в основному, підлітки та діти. Дехто з батьками. Загалом — близько 20 людей. Це одна з перших великих подій після карантинної перерви.

“Карантин дещо змінив наші плани. Навіть довелося закрити на деякий час наш центр. Ми відкрилися аж у вересні. До карантину в нас була щотижнева програма заходів”, — розповідає після завершення концерту один з учасників ГО, що займається молодіжною платформою, Андрій Полухін.

Молодіжна платформа існує в місті вже майже три роки та фінансується коштом грантових коштів та волонтерської допомоги. 

Перші пів року після відкриття команда організовувала творчі гуртки, перегляди українського кіно, вечори настільних ігор, вечірки.

Пізніше почали шукати фінансування на освітні програми. Зокрема, отримали грант від Програми розвитку ООН. 

Фінансування дозволяло надавати безкоштовні юридичні консультації в рамках школи адміністративного права, проводити мовний клуб, щотижневі тренінги на різні теми – від критичного мислення до фотосправи. Проводили освітні заходи проти булінгу і домашнього насильства, Marvel-клуб. Уся діяльність відбувається завдяки зусиллям волонтерів. Центр відкритий впродовж шести днів на тиждень.  

“Місцева влада нам взагалі ніяк не допомагала. Наприклад, це приміщення ми винаймаємо за кошти доброчинців, в тому числі й церковної громади. Оскільки все почалося з місіонерського руху на сході, нам багато допомагала церква “Добра звістка” зі Слов’янська”, — розповідає співзасновниця молодіжного центру Ольга Полухіна.

Молодіжний центр став куточком для прихильників всього українського. 

“Бути проукрраїнським у Світлодарську набагато складніше, ніж, наприклад, у Києві чи Львові”, — каже Андрій Полухін. 

Окрім україномовного кіно, невдовзі тут планують організувати україномовний розмовний клуб. 

Активна хвиля заснування громадських просторів розпочалася у прифронтових містах майже одразу після звільнення окупованих територій. Такі простори з’явилися у Слов’янську, Краматорську, Дружківці, Торецьку, Костянтинівці. Переважно завдяки ініціативі місцевих проукраїнських активістів чи волонтерів з інших областей. 

Частина з них проіснувала недовго, інші працюють і досі. Більшість просторів стали активними платформами для проєктів різноманітного спрямування, пов’язаних з активізацією громадянського суспільства, освітніх та культурних проєктів. Вони відіграли значну роль у згуртуванні проукраїнської молоді. 

Здійснення проєкту "На лінії зіткнення" стало можливими завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Матеріал є особистою думкою автора та не відбиває офіційну позицію USAID. 

Автор тексту: Рихліцький Володимир