Троє воріт, три гравці та одна велика мрія: як Геннадій Кривоносов з Донеччини винайшов гру трибол

Втрачений через війну бізнес, переїзд до Києва та патент на нову спортивну гру. Про правила триболу, його соціальну місію та віру в український продукт, який може стати світовим трендом — розповів Східному Варіанту винахідник із Донеччини Геннадій Кривоносов.

Чоловік прийшов з ідеєю

Київ. Контрактова площа. Серед гамору міста виділяється яскрава пляма — кругла спортивна арена діаметром десять метрів. Всередині троє людей, один м'яч і три пари воріт. Динаміка така, що за п’ять хвилин гравці виходять мокрі, але з усмішками до вух.

За цим процесом уважно спостерігає чоловік зі спортивною виправкою та уважним поглядом людини, яка придумала цю гру. Геннадію Кривоносову 61 рік, він родом із Єнакієвого, довгий час жив у Донецьку, а з 2014 року — у Києві. Геннадій винайшов трибол — гру, яка перетворила колективний футбол на індивідуальний матч, де кожен грає сам за себе, але водночас — у команді.

Для Геннадія спорт ніколи не був просто хобі — це його стихія всього життя. Від вільної боротьби до легкої атлетики та воркауту (хоча тоді, у 80-х, такого слова ще не знали). Але головною любов’ю завжди залишався футбол.

«У 1982 році я вступив на істфак Донецького університету. Самі викладачі жартома називали його «футбольний факультет з легким історичним нахилом». Адже на курсі з 50 студентів завжди було хоча б дві потужні футбольні команди. А рівень гри був таким, що наші кращі гравці могли б спокійно не загубитися в командах профі», — згадує Геннадій.

Навіть після випуску Геннадій не полишав м’яча. Суботнього ранку у двері могли постукати 10-річні хлопчаки: «Дядь Ген, треба підсилити команду, ми там із сусіднім двором граємо!».

Ідея триболу зʼявилася випадково — якось Геннадій з друзями зібралися на орендованому полі пограти у футбол, проте прийшло лише троє людей.

«Грати «два на один» — нечесно, «сам на сам» — нудно. Я й  запропонував, мовляв, поставмо три лави замість воріт і кожен гратиме сам за себе?» — розповідає чоловік.

Гра захопила настільки, що Геннадій почав вираховувати оптимальний діаметр майданчика та шліфувати правила.

Шлях до визнання: від шкільних майданчиків до «Активних парків»

До 2014 року Геннадій Кривоносов був підприємцем. Його фірма була представником європейського бренду, що виготовляв матеріали для промислового обладнання — ножів, мішалок, шнеків. Майже усі його клієнти були зосереджені на сході України.

Коли почалася війна, заводи, з якими працював Геннадій, або зупинилися, або були розбиті від обстрілів. Влітку 2014-го він із родиною переїхав до Києва.

«Я переїхав і, як і більшість, починав абсолютно з нуля. Промислова активність впала, долар підскочив, імпорт здорожчав. І я просто згадав про свою гру і вирішив розвивати її. Думаю, а чому ні? Чому не спробувати?» — розповідає чоловік.

Геннадій пішов до Інституту інтелектуальної власності. Він мав сумніви, мовляв, у світі вже хтось це вигадав, та все ж вирішив перевірити. Виявилося, що ні. Геннадій отримав авторський патент на корисну модель спортивної гри трибол.

Масштабування триболу почалося з Дарницького району Києва. Геннадій, який сам мешкає на Лівому березі, провів тут шість чемпіонатів серед шкіл за підтримки районної адміністрації. Школи виставляли команди, результати матчів сумувалися, а переможці отримували кубки та м’ячі.

«Охочих команд було дуже багато, вчителі фізкультури казали мені, що ті, хто грав минулого року, знову хочуть на поле, а новачки теж просяться. Це був перший сигнал, що гра має системний попит», — розповідає він.

До 2019 року Геннадій уже мав домовленості з комітетом фізичного виховання Міністерства освіти і науки України. Трибол мав бути представлений на учнівських та студентських змаганнях. Проте спочатку пандемія, а згодом і повномасштабне вторгнення поставили ці плани на паузу.

Та вже у 2023 році почалася нова хвиля можливостей. Трибол інтегрували у всеукраїнську програму «Активні парки» та заходи центру «Спорт для всіх» завдяки співпраці з Міністерством молоді та спорту України. Тоді майданчики Геннадія з’являлися на Контрактовій площі та ВДНГ.

«Сьогодні мої майданчики це вже не просто вбиті цвяхами у землю ворота та накреслене крейдою коло, а професійна брендована арена. І, ясна річ, що вони тепер більше привертають уваги — люди просто не можуть пройти повз», — каже Геннадій Кривоносов.

Правила гри

Геннадій підкреслює, що трибол — це не просто футбол на меншому майданчику. Тут зберігаються всі базові футбольні навички, але змінюється сама логіка протистояння.

Винахідник виділяє кілька ключових правил:

• Майданчик має бути у формі кола діаметром 10 метрів. На окружності на рівній відстані розташовані троє маленьких воріт. Геннадій зазначає, що можна навіть намалювати коло крейдою на асфальті.
• Троє учасників грають з одним м’ячем. У кожного — свої ворота. Головна задача — забити якомога більше голів у будь-які ворота суперників. У триболі рахуються лише забиті м’ячі. Пропущені голи не фіксуються, що стимулює гравців постійно грати, а не стояти на захисті своїх воріт.
• Біля кожних воріт є півколо радіусом 1,5 метра. Під час захисту гравець не має права заходити всередину цієї зони. Також не зараховуються голи, забиті з аналогічної зони суперника. Це змушує гравців бити з середньої та дальньої дистанції.

«Найцікавіша та тактична частина гри — це ситуативне партнерство. Будь-хто може відпасувати м’яч іншому гравцю. Той, хто отримав пас, не може одразу забити у ворота того, хто йому цей пас віддав. Це створює короткочасні союзи двох проти одного, які розпадаються за лічені секунди», — пояснює Геннадій.

Гра доступна для всіх

Однією з причин, чому Геннадій продовжує займатися триболом, є його універсальність. Він порівнює свою розробку з панною — вуличним футболом сам на сам, де головною метою є прокинути мʼяча між ніг суперника. Проте успіх залежить від техніки та великого досвіду футболіста. Трибол, за словами Геннадія, доступний для людей незалежно від віку, статі чи навичок. Зокрема, ветерани з ампутаціями кінцівок також долучаються до ігор.

«У триболі я завжди ставлю на майданчик людей приблизно однакового рівня. Якщо це діти з футбольної школи — вони грають між собою. Якщо це чоловіки середнього віку, які востаннє бігали в школі — вони змагаються у своїй категорії. І гра від цього не втрачає азарту», — пояснює Геннадій.

Він згадує випадок на Контрактовій площі, коли в чергу до майданчика стали двоє друзів — одному 79 років, іншому 83. Попри поважний вік, вони відіграли свої п’ять хвилин і вимагали ще.

«Я радий спостерігати за різними гравцями та завжди радію бачити їхні реакції, адже майданчик стає місцем, де стираються соціальні кордони. Тут грають дівчата проти дівчат, батьки проти дітей, або команди, сформовані за принципом: один спортивний підліток, один вчитель і один новачок», — відзначає Геннадій.

Серед тисяч людей, які пройшли через майданчики Геннадія, йому найбільше запам’ятався випадок із часів, коли трибол ще не мав яскравої обгортки. Це було на Хрещатику — майданчик був імпровізованим — огорожа з щитів, ворота, що вбиті цвяхами в асфальт.

До Геннадія підійшли двоє чоловіків, що на вигляд, були без постійного місця проживання. Одному було близько сорока. Подивившись на гру, він запитав, чи можна спробувати. Тренер, звісно, не відмовив.

«Він зайшов на поле. Видно було, що колись він грав давно, і грав непогано. На моїх очах він змінився. Без перебільшення, я бачив, у людини з’явився блиск в очах, зникла ця характерна для його способу життя скутість. На ці п’ять хвилин він став тією дитиною, якою був до того, як життя його побило. Він вийшов з майданчика іншою людиною», — згадує Геннадій.

Сьогодні Геннадій бачить у триболі спосіб для комунікації й соціалізації підлітків. Він помічає, що нині діти та підлітки часто не вміють знайомитися в реальному житті — їм простіше написати в месенджері, ніж підійти на вулиці. Майданчик триболу, каже чоловік, працює як офлайн-соцмережа.

«Вони знайомляться тут, обмінюються номерами, домовляються про наступну гру. Я бачу хлопців, які соромляться підійти до дівчат, але після гри, на адреналіні, ця бар’єрна стіна зникає. Це комунікація в чистому вигляді», — каже він.

Попри соціальну спрямованість, Геннадій бачить у триболі чітку бізнес-модель. Окрім масових заходів, гру все частіше замовляють провести для корпоративів та тімбілдингів.

«Це ідеальний формат для компаній. Наприклад, експортний відділ грає проти відділу маркетингу. У триболі кожен за себе, але ситуативно ви можете об'єднатися проти сильнішого суперника. Це азарт, який дуже швидко знімає робочу напругу», — пояснює чоловік.

Провести гру також замовляють на дитячі свята та дні народження. За словами Геннадія, потенціал продукту реалізований зараз заледве на десяту частку.

Соціальна місія та віра в українське

Геннадій часто чує питання від знайомих, чому він досі в Україні. Йому кажуть, що в США чи Європі з таким патентом він давно став би мільйонером. Але у нього своя логіка, заснована на власних переконаннях та цінностях.

«Можливо, це і правда — там було б легше. Але я хочу спочатку реалізуватися саме в Україні. Коли цей продукт стане частиною нашої спортивної моди й вже звідси піде у світ — це буде правильний шлях. Я вірю, що це може відбутися саме так, як я задумав», — каже він.

Зараз Геннадій Кривоносов продовжує розвивати Instagram-сторінку, де розповідає про гру та публікує анонси майбутніх заходів, де буде змога пограти у трибол. Чоловік постійно шукає можливості показати та, що важливо, подарувати досвід гри для нових людей. Бо, як каже сам:

«Я вірю, що трибол може стати відомим у всьому світі — можливо, не так швидко, як хочеться, проте докладатиму всіх зусиль скільки зможу. Якщо ти навчився їздити на велосипеді — ти вже нікуди не дінешся. Так само і з азартом до життя»

Як підтримати та спробувати трибол?

Слідуйте за оновленнями на сторінці Геннадія Кривоносова в Instagram.

***

«Саме в мистецтві народжуються зміни»: мисткині Донеччини та Луганщини про роль мистецтва у збереженні памʼяті

До Дня підтримки жінок-мисткинь, що відзначається щорічно в останню суботу березня, Східний Варіант запитав у мисткинь із Донецької та Луганської областей про їхній шлях у мистецтві та про те, як вони працюють із пам’яттю регіону під час війни. Вони розповідають, як через живопис, колаж і документальні практики фіксують досвід втрати дому, переосмислюють власні місця і пояснюють, чому мистецтво сьогодні потребує підтримки. «Не ведіться на закиди, що ви “не такі, як усі”», Марія Проніна, актив

Східний варіант | Новини сходу України | Донецька і Луганська областіКузьмін Єгор