Скляна легенда. Історія ялинкових прикрас Костянтинівки

Раніше Костянтинівка славилася продукцією заводу скляних і майолікових виробів — красивими новорічними іграшками. Зараз унікальні кулі, ведмедики, котики, які видули та розписали вручну, можна побачити тільки в приватних колекціях або в міському краєзнавчому музеї.

Скло за бельгійські гроші

Скляна промисловість — одна з найважливіших галузей в Костянтинівці.

Місцеві заводи виробляли безліч найменувань продукції: листове скло, автомобільне, авіаційне і технічне скло, дзеркала, склотару, медичні ємності, столовий посуд, скловолокно, склоблоки та інше.

Виникнення скляного виробництва припадає на кінець XIX сторіччя, коли біля станції Костянтинівка Курсько-Харківсько-Азовської залізниці почали роботу перші заводи.

Тоді ж, 1897 року, почав роботу завод скляних і майолікових виробів. Переважно скляне виробництво в Костянтинівці було відкрито на гроші бельгійців. Кваліфіковані фахівці приїжджали для роботи з Бельгії, Франції, різних областей Російської імперії, зокрема Польщі.

Скляне виробництво розвивалося дуже активно і до 1916 року на скляному заводі працювало 1500 осіб.

А після була революція, націоналізація, адміністративні перетворення, Друга світова.

Зараз ніхто точно не може сказати, коли саме почалося виробництво ялинкових іграшок на Костянтинівському скляному заводі. Але ці прикраси цілком могли робити ще до революції. Адже старожили пам'ятають, що навіть після війни робітники продовжували працювати на дореволюційних формах, що належали ще братові німця Феттера, власника Микитівського ртутного комбінату. У цих формах виливали керамічні глазурові балончики для ртуті.

Новий етап

Після війни, в 1949-му році, тодішня артіль імені Горького відновила виготовлення ялинкових іграшок. З 1953-го року виробництво перейшло в цех майолікових виробів керамічного заводу (колишній скляний). У 1970 році в Костянтинівці шляхом об'єднання трьох окремих виробництв — дзеркального, ялинкових прикрас та майолікового — утворився завод Скляних і майолікових виробів, відомий також як фабрика «Зоря».

Ділянка ялинкових прикрас працювала протягом всього року. Найбільш «спекотна пора» наступала напередодні свята Нового року. В цей час виготовляли не лише типовий асортимент, а й іграшки великих розмірів спеціально для головних міських ялинок.

Існували два способи виготовлення іграшок: формувальний («російська красуня», «червона шапочка», «снігуронька», «дід мороз», «снігова королева», «шишки», «сніжинки», «бурульки», а також овочі, фрукти, кошики з букетами троянд, «гриби» та ін.), а також ручний, яким склодувами видувалися верхівки для ялинок і кулі. Все розписувалося художниками вручну (пензликами, штампиками і т.п.).

Самі художники та робітники створювали зразки, розробляли технологію і пускали вироби у виробництво.

Зазвичай зразки возили на затвердження до художньої ради в Москву, Київ. Там дивилися, щоб іграшки були високохудожнього змісту, несли виховне навантаження. Але особливої політизації не було. На зірках навіть не малювали серпи з молотами.

Особливо славилися кулі, підвіски, зроблені під замовлення філігранні верхівки, «самовари», «чайники», і т.п.

З 1974-го року були запущені склодувні автомати.

Спочатку іграшки зверху покривали дзеркальною поверхнею в цеху металізації, потім перейшли на сріблення. З 1975-го року ввели вакуумні машини для зовнішнього покриття.

З 1961-го року завод регулярно виставляв іграшки на виставку досягнень народного господарства в Москві. Вони користувалися популярністю і вважалися найкращими в СРСР. Заводчани неодноразово отримували нагороди та заохочення за своє мистецтво.

Дуже багато іграшок закуповували з Росії, тому що там їх видували тільки в Москві і в малій кількості. Попит був неймовірний. Тому і працювали в три зміни, часто виходили на вихідних.

З 1986-го року навчилися робити величезні кулі, які йшли нарозхват. З 1994-го року на кулі стали наносити зображення янголят. Це була дуже трудомістка робота — за зміну випускали всього десяток куль.

Останні іграшки випустили у 2000-му році. Ймовірно, ще у багатьох містян зберігаються ці, тепер уже унікальні, вироби.

Жертва деіндустріалізації

Колись Костянтинівка була центром скляної промисловості СРСР. На заводах Костянтинівки вироблялося 23% всього радянського скла. Але в умовах ринку заводи-гіганти, які робили практично всі види скла (від пляшок до корабельних ілюмінаторів) працювати не змогли. Величезна промзона Костянтинівки, що тягнеться уздовж траси Донецьк-Харків, сьогодні являє собою територію суцільних руїн і мертвих цехів, в яких ніколи вже не будуть нічого робити.

Експерти сходяться на думці, що промисловість Костянтинівки можна було врятувати, якби ще на початку 90-х вона опинилася в приватних руках. Фатальна деіндустріалізація стала наслідком неефективного управління, корупційних схем і відсутності інвестицій. Сьогодні іржаві руїни вже не відновити.

Читайте також: Дерев'яна легенда: чим відома Слов'янська олівцева фабрика

За матеріалами Володимира Березіна та Андрія Новосельського