Катерина Жемчужникова: досьє української журналістки та активістки з Донецька
Катерина Жемчужникова за освітою журналістка. Родом з Донецька, де пройшло її дитинство та юність. Зі шкільних років брала участь у мирних акціях, які просували українські традиції та культуру. Була з перших днів співорганізаторкою Євромайдану у Донецьку. У 2014 вимушено залишила рідне місто через війну, яку розв'язала росія на сході України, та переїхала до Києва.
Журналісти Східного Варіанта поспілкувалися із Катериною Жемчужниковою і підготували досьє про її життя та діяльність.
Освіта
Катерина Жемчужникова народилася у 1988 році у Донецьку. Закінчила Донецьку спеціалізовану гуманітарну середню школу № 65. Це була перша школа з українською мовою навчання у Донецьку, яка відкрилась ще за рік до проголошення незалежності України.
У шкільні роки їздила на олімпіади, займалась художньою гімнастикою, закінчила школу з медаллю. Катерина додає:
«Була потреба робити щось більше, ніж лише навчатись, тому я була Президенткою Ради учнівського самоврядування. Як учні, ми готували різні шкільні заходи».
Вищу освіту здобула у Донецькому національному університеті на філологічному факультеті за спеціальністю «Журналістика».
В студентські роки долучалась до різних екоініціатив: організовувала збір та передачу батарейок на коректну утилізацію, координувала акцію «Зробимо Україну чистою» в Донецьку. Крім цього Катерина пригадує, як вона з друзями організовувала акцію «Миколай про тебе не забуде», під час якої збирали від мешканців міста подарунки для дітей з багатодітних сімей, пакували їх та адресно розносили.
Трудова та активістська діяльність
Бувши студенткою Катерина вже була з чіткою проукраїнською позицією і мала звичку носити пов’язаний український прапор на сумці чи рюкзаку. В університеті познайомилась з однодумцями, які також мали бажання розвивати українську свідомість в Донецьку.
Так, дівчина потрапила до громадської організації «Поштовх», яка тільки починала свою діяльність. Учасники «Поштовху» проводили мирні мітинги, просували українські традиції.
«Там були люди, які були для мене однодумцями, я розділяла їхні погляди на життя, — розповіла Катерина Жемчужникова Східному Варіанту. — Мені не подобалося, коли хтось у Донецьку відверто нехтував українським. Мені бракувало такої єдності, однодумців з українськими поглядами й цінностями. Думаю, це була основна причина, чому я приєдналася до «Поштовху».
Спочатку учасниками «Поштовху» було кілька однодумців, однак згодом кількість людей в організації зростала. Під час мирних акцій вони, зокрема, читали українські вірші та співали українські пісні.
В студентські роки у 2010 році паралельно з навчанням розпочала свій трудовий шлях у ГО «Донецький прес-клуб», яка організовувала пресконференції та престури для журналістів на актуальні суспільно важливі теми.
У 2012 році почала працювати у першому і єдиному на той час україномовному новинному онлайн-медіа Донеччини — NGO.donetsk.ua, яке у 2015 році закрилось після того, як вся редакція змушена була виїхати через російську агресію.
Також паралельно з 2012 року працювала прессекретарем в Донецькій обласній організації Всеукраїнської громадської організації «Комітет виборців України» (ДОО ВГО КВУ).
«Я працювала в Донецькому КВУ на постійній основі, а на період виборів ми співпрацювали з Громадянською мережею ОПОРА для спостереження за виборами та висвітлення», — пояснює Катерина.
Журналістка розповідає, що з дитинства була футбольною вболівальницею, ходила на майже всі матчі ФК «Шахтар» у Донецьку та ігри збірної України з батьками та друзями.
«В студентські роки я стала частиною ультрас-руху донецьких футбольних вболівальників, малювала банери, їздила на виїзні матчі, — розповідає Катерина, — Зокрема на останній в історії матч Кубка УЄФА у Стамбулі, який ФК «Шахтар» виграв якраз на мій день народження у 2009 році. А у 2012 році навіть попрацювала коментаторкою футбольних матчів Євро-2012 для незрячих людей».
Крім цього вона була координаторкою руху «Friendly Ukraine» у Донецьку. Катерина пригадує:
«Коли на Євро-2012 почали підвищувати вартість оренди подобових квартир чи готелів, то з'явилась ініціатива в усіх містах, які приймали матчі, зробити базу того, що є безкоштовним для гостей — хто готовий безкоштовно поселити, хто провести безкоштовну екскурсію містом чи безкоштовно попрацювати перекладачем».
Участь у Євромайдані
21 листопада 2013 року Катерина дізналась із соціальних мереж, що у центрі Донецьку біля пам'ятника Шевченку зібрались кілька хлопців, які в знак солідарності з мітингувальниками Києва підтримували українську євроінтеграцію.
Катерина того ж дня вирушила на площу аби долучитися до цієї мирної акції. Так, дівчина стала учасницею першого дня Євромайдану в Донецьку.
«Євромайдан у Донецьку був проактивний, я б сказала, сповнений подій. У нас усе починалося з фотовиставок, з лекцій просто неба, читання віршів. Ми ставили Вертеп на Різдво. Це було місце, куди ти міг прийти та сказати, що ти невдоволений процесами, які відбуваються у твоїй країні», — розповіла активістка Східному Варіанту.
В перший день учасниками Євромайдану було кілька людей, а вже наступного дня біля пам’ятника зібралось кілька сотень донеччан. Мирні мітинги продовжувались до грудня 2013 року, однак згодом почали з'являтися проросійські люди, які поводились агресивно. За словами Катерини вони хотіли притиснути проукраїнських активістів.
«Памʼятаю, як, наче, в середині грудня зібралося кілька літніх людей з емблемами морського флоту російської імперії, привели вони групу молодих студентів, які, навіть, нічого не скандували, а були просто з плакатами. І ці їхні збори були завжди дуже убогі, вони завжди зводилися до персоналізованого, до приниження людей. Тобто це не проти ідеї, це про приниження людей, які виступають за цю ідею», — розповіла активістка Східному Варіанту.
Проросійські сили почали вистежувати мітингувальників, погрожували та застосовували пресинг. За спогадами Катерини у січні та лютому почались і фізичні прояви — знищення прапорів, штурханина, побиття активістів Євромайдану. Тому останньою акцією Євромайдану став мітинг-реквієм за загиблими на Майдані у Києві. Журналістка розповідає:
«Тоді довкола стояли кілька сотень агресивних проросійських мітингувальників з битками, металевими дрюками, а мітинг Євромайдану пройшов в очепленні поліції на кількох квадратних метрах біля пам'ятника Шевченку. Після цього оргкомітет вирішив, що неможливо більше закликати людей виходити на акції, бо це небезпечно».
Катерина активно висвітлювала події Євромайдану і була у «полі зору» проросійських сил. Їй почали надходити СМС повідомлення та дзвінки із погрозами.
За спогадами журналістки, по всьому місту почали розвішувати дані про активістів з адресою проживання з написами: «вороги народу, вороги Донбасу». Катерина не стала виключенням.
«Ці листівки 20 лютого 2014 року з'явились на стовпах усіх довколишніх вулиць за адресою моєї прописки. Це послання я отримала за те, що була журналісткою першого (і єдиного на той момент) україномовного регіонального новинного незалежного онлайн-медіа та активісткою Євромайдану в Донецьку», — нещодавно написала Катерина на своїй сторінці у Facebook.
З метою власної безпеки вона була вимушена певний час переховуватись. Тоді пішли чутки про нібито її зникнення, однак згодом Катерина вийшла на зв'язок і повідомила, що з нею все добре.
Після закінчення Євромайдану у Донецьку проукраїнські мітинги не припинилися, а лише змінилися на акцію «Донецьк — це Україна». Тоді виходили вже тисячі людей, однак вони теж зустрілися із жорстким російським спротивом.
«Фактично, всі акції «Донецьк - це Україна» були жорстоко побиті та розігнані 13 березня, — розповіда Катерина. — На цій акції відбулось перше вбивство, коли на центральній площі міста ножем був вбитий Дмитро Чернявський».
Виходячи з цих подій та з розумінням, що акції проводити неможливо, утворилось об'єднання «Комітет патріотичних сил Донбасу» (КПСД). Журналістка додає:
«Голосуванням ми обрали голову цього руху — ним став Сергій Гармаш. Ми збирали кошти на друк власної газети «Говорит Донецк» та розкладали її в поштові скриньки людям. Вночі обмальовували місто синьо-жовтою фарбою та обклеювали патріотичними наліпками, збирали та відвозили волонтерську допомогу першим передислокованим на Донеччину частинам української армії та навіть провели останню мирну акцію, що відбулась 17 квітня».
Згодом активістів почали забирати «на підвал», де їх били та катували. Там опинились знайомі та друзі Катерини, і дівчина зрозуміла, що її може очікувати подібне. В ніч на 3 травня 2014 року Катерина виїхала з Донецька до Києва.
Після переїзду у 2014
Після переїзду віддалено працювала у редакції NGO до закриття ресурсу у 2015 році. Також паралельно почала співпрацювати з різними редакціями та медіаоб'єднаннями у Києві, проводила акції та адвокатувала зміни до законодавства.
«З 2017 року працюю в центральному офісі Громадянської мережі ОПОРА. Крім того, з 2015 року журналісти Донеччини та Луганщини проводять Донбас Медіа Форум. Зокрема, перший такий форум після повномасштабного вторгнення у листопаді 2023 став найбільшим медійним форумом країни, зібравши майже 700 учасників», — розповідає Катерина.
Крім цього, як людина з досвідом у виборчій тематиці, журналістка долучалась до офіційних міжнародних місій спостереження за виборами в інших країнах. Зокрема, на парламентських виборах у Молдові у 2021 році та на парламентських виборах у Польщі у 2023 році.
Після повномасштабного вторгнення
На момент 24 лютого 2022 року Катерина знаходилась у Києві. Вона пригадує, що того дня прокинулась від гучних звуків і не відразу зрозуміла, що сталося. Однак, коли вибухи повторились і Катерина почитала новини, то зрозуміла, що це російські ракетні обстріли.
Вона прийняла рішення виїхати з Києва до батьків. Повернулась назад у квітні, як тільки російські війська відступили. Катерина розповідає:
«Там долучалась до локальних волонтерських ініціатив з приготування їжі для переселенців, ТРО та для передачі військовим на лінію фронту. Постійно в телефонному режимі допомагала знайомим, які звертались із запитами скоординувати якийсь процес, наприклад, отримання дозволу на ввезення техніки подвійного призначення, або сконтактувати між собою людей, які можуть одне одному допомогти з купівлею бронежилетів, шоломів тощо».
З весни 2022 року журналістка є головою Наглядової ради ГО «СпільноHUB». Катерина розповідає:
«З початком повномасштабного вторгнення активісти цієї ГО допомагають критично важливим структурам у Запоріжжі. Зокрема, роблять закупівлі апаратури для Центру крові, захисних костюмів для ДСНС. Тож, допомагаю їм як експертка з комунікацій, коли вони потребують таких порад у своїй діяльності».
Нині Катерина продовжує працювати в ОПОРІ, щороку долучається до Оргкомітету Донбас Медіа Форуму і періодично працює як експертка з комунікацій для різних громадських організацій та громад.
«Працюю паралельно на кількох роботах, щоб мати можливість побільше донатити, — ділиться Катерина. — Для себе проходжу різноманітні тренінги з набуття корисних навичок для виживання — від зупинки кровотеч, серцево-легеневої реанімації та пожежної безпеки до стрільби, адже ця війна надовго і треба бути готовими до всього, якщо за ці 10 років ще не встигли. А для зняття стресу від нашого сьогодення — вчусь грати на барабанах».
Соціальні мережі
Про роботу і суспільні активності Катерини можна дізнатись детальніше з її особистої сторінки у Facebook.
***
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю медіа і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.