"ЖираFF" у Кропивницькому: історія релокованого кафе з Рубіжного

Перше питання, яке напрошується, коли ти бачиш власників цього домашнього кафе, чому саме така назва. Жінка посміхаючись розповідає, що це поєднання їх імен – Женя та Іра, а букви «FF» — family food (сімейна їжа). Саме так у 2018 році у Рубіжному відкрилося їхнє перше сімейне кафе «ЖираFF», яке згодом переросло у мережу.

«Згодом ми відкрили ще одне кафе у Рубіжному «Пармезан». Воно було з великою дитячою зоною, літньою терасою. Перед великою війною у грудні 2021 року ми подарували Сєвєродонецьку «ЖираFF». Це була улюблена справа, яка приносила не тільки матеріальне забезпечення сім’ї, а й величезне задоволення. Тепер є лише спогади», — згадує жінка.

Допомогли волонтери та бізнес

Але часу не спогади та жаль не лишилося, коли волонтери запропонували приміщення для майбутнього кафе. Ірина згадує цю шалену пропозицію.

«Ми відкрилися вже у травні. Це було хвилююче, але нам вдалося. Не дивлячись на те, що наше приміщення опалюється лише електричним обігрівачем, у нас завжди є відвідувачі. Особливо добре працює послуга з доставки їжі через наш сайт giraff.in.ua, який запустили ще у Рубіжному, у 2018 році», — додає вона.

І готує, і слідкує за кафе

Підприємцям вдалося не лише відродити власну справу, а й працевлаштувати чотири людини. Серед них є і переселенці. 

Разом з назвою, сім’я перевезла до Кропивницького свої власні рецепти. За своєю технологією жителям Кропивницького та всієї Кіровоградщини вони пропонують скуштували роли, піцу, бургери, боули, салати, різноманітні закуски, бізнес ланчі.

У кафе працює і сама Ірина. Вона і підстраховує кухарів на кухні, коли багато замовлень, і розробляє нові страви. В непростій справі її завжди підтримує родина і батьки.

«Все робили разом, бо маємо досвід. Мили, прибирали, купували, готували – все разом. Коли відкривалися, то чесно кажучи, ні на що не сподівалися. Була ціль хоча б просто працювати для забезпечення своєї сім’ї. Але все вийшло, тому йдемо далі», — каже жінка. 

Бізнес на Луганщині повністю зруйнований 

Назвати релокацією «ЖираFF» у Кропивницький не можна, бо наші герої нічого не змогли врятувати. За словами Ірини, приміщення, де були їхні кафе «ЖираFF» у Рубіжному та Сєвєродонецьку, зруйновані та розграбовані.

Жінка додає, що вони не збиралися нічого вивозити, адже були впевнені, що їдуть буквально на декілька тижнів — максимум один місяць. На початку березня 2022 року вони зібрали одну валізу на чотирьох — подружжя та їх двох дітей. 

«Я навіть сирокопчену ковбасу залишила у холодильнику, бо сподівалася на швидке повернення, а тому переживала, щоб по приїзду було щось перекусити», — сміється переселенка.

Евакуаційна машина зіштовхнулася з окупантами

Процес виїзду був досить нелегким. По дорозі з Рубіжного вони заїхали до села Стара Краснянка, де мешкали батьки чоловіка Ірини, аби обійнятися на дорогу. Ірина згадує, що саме у той час почалися страшні обстріли з градів та тяжкої артилерії на околицях міста Рубіжного.

«Ми обнялися і почали плакати. Важко було розставатися у такий час, але ми сіли у машину і поїхали, спочатку до Дніпра, а потім до родичів у Кропивницький», — говорить переселенка.

До Кропивницького вони приїхали 8 березня. Весь березень намагалися не лише звикнути до нового місця проживання, а й евакуювати батьків до більш безпечних місць.

«У них весь час пропадав зв’язок. Потім почалися проблеми зі світлом, тому говорити ми могли лише раз чи два на день. І до моїх батьків, і до чоловікових прилітало багато снарядів. Це були прильоти й у город, і біля дворів. Хати полишалися без вікон, батьки майже місяць прожили у підвалах», — розповідає Ірина.

Окрім безпекової ситуації, евакуацію ускладнювали стан здоров’я їх батьків. Через пережиті інфаркт та інсульт, вони не могли пересуватися на великі дистанції, та ще й під таким обстрілам.

«Нам пощастило й евакуаційний автобус приїхав до залізничної станції біля школи номер 5 у Рубіжному, де жили мої батьки. Вони поїхали в тому евакуаційному автобусі, яким керували хлопці з патрульної поліції. Навіть відео є у соціальних мережах від поліції цієї евакуації, коли вони наткнулися на ворожу БМП. Там видно було, як вони маневрували по місту на звичайному шкільному автобусі. Це був найстрашніший час. Але все закінчилося благополучно», — згадує вона.

Тоді лише залишилося вивезти батьків чоловіка, але це було вже дуже небезпечно, тому що траса прострілювалася ворогом. 

«Дякуючи Богу, наші військові вивезли батьків чоловіка лісовими шляхами до Кремінної, де вони змогли сісти на евакуаційні автобуси й приїхати до нас», — каже вона.

Тепер вся сім’я разом. Вони продовжують інтегруватися у нову громаду та розвивати власну справу.

***