Ірина Сельницька: досьє громадської діячки з Луганщини, яка допомагає ВПО та родинам загиблих захисників України

Східний Варіант поспілкувався з Іриною та дізнався про її життєвий шлях. Детальніше про освіту, трудову та громадську діяльність в досьє.

Освіта

Ірина Сельницька народилася, виросла та провела значну частину життя на Луганщині у Первомайську (нині Сокологірськ). Закінчила Первомайську школу №30.

Зі шкільних років була активною та ініціативною. Вона пригадує:

«Я влаштовувала різноманітні заходи в тому числі театральні вечори, тематичні дискотеки, екологічні суботники, туристичні походи та ще купа всього».

У 1990 закінчила Донецький комерційний інститут на факультеті «Товарознавство та організація торгівлі» за спеціальністю «Товарознавець».

З 2017 по 2019 рік навчалась у Східноукраїнському національному університеті ім. Володимира Даля у Сєвєродонецьку на факультеті «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність» за спеціальністю «Управління та адміністрування».

Трудова та громадська діяльність

Трудову діяльність розпочала у Первомайську на посаді торгового інспектора відділу організації торгівлі підприємства ВРП (відділ робочого постачання). З лютого 1996 стала приватним підприємцем. 

«До війни 2014 року був свій бізнес, працювала у сфері торгівлі та обслуговування населення, — говорить Ірина. — У липні 2014 року, на наше з чоловіком срібне весілля, у вікна нашої домівки постукала війна — почалися бойові дії у рідному Первомайську, прийшли російські «асвабадители». 

Під щільним вогнем у місті Ірина разом із сім'єю перебувала п’ять діб. Згодом їм вдалося виїхати.

«Одного разу почули інформацію що буде «коридор» і ми поїхали в сторону Золотого по мосту, який так і не став тією дорогою додому, але запам’ятався жахіттям. Річ у тому, що поки ми їхали на своїй автівці, по дорозі пішки йшли люди з торбами у руках і на «кравчучках» — було багато людей. І щойно ми проїхали — почався обстріл. Навіть уявити страшно, що сталося з тими людьми», — пригадує Ірина.

Згодом Ірина щільно зайнялась громадською діяльністю — стала ініціаторкою та засновницею ГО «Міст 3.10». Ця організація  об’єднала переселенців та місцевих жителів Луганщини. 

«З лютого 2017 року по теперішній час я є керівницею ГО «Міст 3.10». Місія організації —  захист прав і свобод громадян, особливо вразливих верств населення, задоволення суспільних інтересів через неформальну освіту та культурно-мистецьку діяльність, адвокацію громадських ініціатив та розвиток демократичних засад місцевого самоврядування», — розповідає громадська діячка.

Так, до лютого 2022 року ГО «Міст 3.10» працювала у Лисичанську. За словами Ірини було реалізовано безліч соціальних проєктів, які були направлені на згуртованість громади та на покращення соціальних напрямків життя мешканців громад Луганщини. 

Все це стало можливим за підтримки як міжнародних донорів, підприємців міста Лисичанська так і волонтерів. Ірина відмітила кілька вагомих проєктів:

• протягом 2015-2018 волонтери організовували у місті проведення «Різдвяного Вертепу». Згодом відбувся Перший Фестиваль Вертепів-2019 у Лисичанську, вже як міжрегіональна культурно-масова подія. На Фестиваль зареєструвалося близько 250 учасників, глядачами заходу були понад 1000 людей. Подію висвітлили 12 інтернет та два друкованих мас-медіа;

• театральний майданчик документального театру «Новий Ліссабон», засновницею якого Ірина стала у серпні 2017. Через такі культурні заходи «приверталася увага містян до болючих питань розвитку громади, налаштовується діалог та партнерські стосунки між спільнотами міст». У репертуарі 5 п'єс на основі реальних історій; 

• у березні 2018 за ініціативою Ірини на волонтерських засадах був реалізований міжнародний проєкт Music Camp Internationl у партнерстві з БФ «Music Camp International». Це музично-освітня програма для дітей віком від 11 до 16 років, які протягом тижня опанували базові навички гри на двох музичних інструментах, хорового співу іноземними мовами.

Крім діяльності у ГО Ірина має ще декілька напрямків громадської активності. Зокрема вона  представниця Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини у місцях несвободи (2017-2018), членкиня Ради ВПО у Луганській області (2019-2021). Також пройшла навчання в «Академії громадського активізму» на курсі тренінгів Фонду Східна Європа (2021-2022).

У березні 2022 року Ірина поновила підприємницьку діяльність — надає бухгалтерські послуги неприбутковим організаціям та підприємцям.

Про початок повномасштабного російського вторгнення

В перший день повномасштабного вторгнення росії на територію України Ірина відразу зібрала родини ветеранів АТО/ООС, оскільки вони якнайскоріше потребували переміщення на безпечні території. Вона розповідає:

«Вирішили їхати до Кривого Рогу, до побратима чоловіка з «Айдару». У дорогу вирушили 18 людей — жінки й діти. Так почалося моє друге вимушене переселення, а чоловік з молодшим сином з перших хвилин повномасштабного вторгнення росії в Україну добровольцями стали на захист країни — записалися уТрО Луганщини. Служили вони в одному підрозділі, були розвідниками».

Члени ГО «Міст 3.10» за ініціативою керівниці розпочали діяльність по гуманітарній допомозі мешканцям Лисичанська, які залишалися в зоні активних бойових дій, та волонтерській допомозі захисникам 111 бригади Тероборони Луганщини та іншим бригадам ЗСУ.

У червні 2022 ГО «Міст 3.10» була релокована до міста Червоноград Львівської області, де команда організації включилась у роботу з надання допомоги ВПО з постраждалих регіонів країни. 

За словами Ірини з червня 2022 року по лютий 2023 за підтримки Федерального Уряду Німеччини відбулася реалізація проєкту «Психосоціальна підтримка внутрішньо переміщених осіб з регіонів України, що постраждали в результаті російсько-української війни». Вона розповідає:

«Бюджет склав понад 2 мільйони гривень. Охоплено понад 1500 людей зі статусом ВПО. В рамках освітнього компонента проєкту під час дії Всеукраїнської акції «16 днів проти насилля» фахівці з Києва створили перший мурал в Червонограді, який в результаті конкурсу серед школярів Червонограду назвали «Я і ТИ». Цей мурал став основою для туристичних маршрутів, які планують почергово створювати. А потім прокладуть туристичний маршрут, який додатково принесе кошти Червоноградській громаді. Тобто переселенці є початком нового не тільки для себе, а й для громад, куди переселилися».

Про поточну діяльність

З 2023 до сьогодні Ірина є членкинею Ради ВПО Червоноградської ТГ та членкинею Ради ВПО Лисичанської ТГ.

З березня 2024 року відповідно до наказу Мінветеранів України громадська діячка входить до складу оновленої Ради родин загиблих захисників і захисниць України за рекомендацією ГО «Ветерани АТО Луганщини». Ірина говорить:

«Це волонтерська посада. Чому мені важливо бути там? Я маю досвід громадської діяльності, взаємодії з гілками влади різного рівня. Моя родина на собі відчула все, через що проходять близькі загиблих захисників та захисниць. Напрямки діяльності Ради різні. Наприклад, є певний розподіл родин «до 2022-го» і «після 2022-го». Я вважаю, це не вірно й цього треба позбуватися. Війна у нас уже йде одинадцятий рік, такого поділу не має бути. Є моменти врегулювання видачі документів для родин загиблих військовослужбовців. Гідне вшанування пам'яті захисників та захисниць — також дуже важливий момент. Є низка соціальних питань: психологічна підтримка, санаторно-курортне відновлення, медична допомога».

Громадська діячка сподівається на активність небайдужих людей та додає, що «кожен з нас має потенціал стати агентом позитивних змін».

Нині разом з партнерами  ГО «Центр людино-тваринної взаємодії «ДОКАДОГ» Ірина долучається до реалізації проєкту по відкриттю Центру каністерапії на Рівненщині.

«В планах відкриття таких центрів по всій країні, тому що каністерапія — один з видів психологічної реабілітації та відновлення людини за допомогою звичайних або спеціально відібраних і навчених собак під наглядом кваліфікованих фахівців, що є актуальним в наслідок війни», — пояснює громадська діячка.

Сім'я

Чоловік та молодший син Ірини долучилися до лав Збройних сил України ще у 2016 році. У 2022, в перші дні повномасштабного російського вторгнення, пішли добровольцями у ТрО Луганщини. Ірина розповідає:

«Мій чоловік, Сергій Сельницький, загинув 22 червня 2022 року у Привіллі (Лисичанська громада), при виконанні бойового завдання, рятуючи свого побратима. Після загибелі Сергія нагородили Орденом «За Мужність» ІІІ ступеня (посмертно)».

Похований Сергій Сельницький у Червонограді на Алеї Героїв. Громада міста надала йому звання «Почесний громадянин Червоноградської громади» (посмертно). Ірина говорить:

«У мене залишилися молодший син та старший син. Старший — волонтер з 2014 року. Й нині ми разом продовжуємо волонтерську діяльність».

Соціальні мережі

Особиста сторінка Ірини Сельницької у Facebook.

Детальніше про діяльність ГО «Міст 3.10» можна ознайомитися за посиланням.

***