«Ми відкриті до пропозицій та комунікації»: інтервʼю з начальницею Сіверськодонецької МВА Євгенією Бойко
З червня Євгенія Бойко обіймає посаду начальниці Сіверськодонецької міської військової адміністрації. Східний Варіант зустрівся з нею та поспілкувався про її призначення, допомогу переселенцям та головні завдання міської адміністрації, громада якої тимчасово окупована.
Східний Варіант зустрівся з Євгенією Бойко в Києві. Окрім столиці, Сіверськодонецька МВА працює ще й у Дніпрі. Євгенія Бойко пояснює такий вибір міст тим, що в цих областях проживає найбільше переселенців їхньої громади — до 10 тисяч людей у кожній.
Неправдивий бекграунд у мережі Інтернет
— Пані Євгеніє, дякую, що знайшли час і прийняли нас. Чи багато в адміністрації зараз роботи в напрямку розв’язання проблем переселенців?
— Складно зрозуміти до кінця запити наших ВПО. У нас виходить так, що переселенці або мовчать, або є конкретні персоналії, які гучніше за інших, і вони декларують не стільки позицію ВПО, скільки свої особисті проблеми. Тому тут дуже важко вирізнити окремі проблеми й поєднати їх із загальними. Саме для цього ми запустили опитування, щоб дізнатися повнішу картину. Опитування триває з 1 липня. На сьогодні до половини тисячі вже його пройшло. Ми вже отримуємо дані й аналізуємо їх.
— Хочеться дізнатися про вас більше. Розкажіть, де й на кого навчалися після школи?
— Я народилася в Києві. Після школи закінчила Київський національний економічний університет і за освітою є юристкою.
— В мережі Інтернет є інформація, що ви навчалися в Миколаївському державному аграрному університеті.
— Ця інформація не відповідає дійсності, я не знаю, звідки вона взялася. У Миколаєві я була двічі у своєму житті на судових провадженнях у звʼязку з професійною діяльністю. У Київському національному економічному університеті я вступила на Факультет міжнародної економіки та права. Потім його відокремили в Юридичний факультет, і я закінчувала вже Юридичний факультет.
Ще є в Інтернеті інформація, що я працювала в Національному університеті кораблебудування, що я маю звання доктора економічних наук. Це теж не відповідає дійсності. У нас у родині є один доктор наук — це мій батько, це моя гордість. Взагалі мої батьки — це гордість для мене.
Так, я дійсно працювала в Державній інспекції архітектури та містобудування України. У 2023 році я очолила Департамент державного архітектурно-будівельного нагляду. Влітку 2024 року я звільнилася.
Наприкінці 2024 року я почала працювати в Сіверськодонецькій міській багатопрофільній лікарні. Пропрацювала декілька місяців, і потім мене призначили на посаду директорки комунального підприємства «Сіверськодонецьке агентство інвестицій та розвитку».
Через два місяці мене призначили першим заступником начальника Сіверськодонецької МВА, коли ним був Олексій Харченко. Коли пана Олексія призначили на посаду начальника Луганської обласної військової адміністрації, я стала виконувачкою обовʼязків начальника Сіверськодонецької МВА, у червні вийшло Розпорядження Президента про моє призначення.
— Завдяки цьому інтервʼю тепер є можливість дати більше правдивої інформації про вас для читачів.
— Якщо чесно, то я не бачу потреби щось спростовувати, на що це впливає? Якби я закінчила дійсно Миколаївський державний аграрний університет, на що б це вплинуло?
— На мою думку, людям важливо знати бекграунд людини, яка зараз очолює міську адміністрацію.
— Ну що вам скаже моя освіта? Якби ви дізналися, що я за освітою маляр, наприклад, а не юрист, на що б це вплинуло?
— Я зараз намагаюся пригадати маляра, який був також на такій посаді.
— Я знаю маляра, який свого часу наприкінці 1990-х років потрапив на підприємство, яке входило у фінансову групу, і згодом людина очолила Раду директорів доволі відомої страхової компанії. Тобто багато залежить від особистості, а не освіти.
— Із цим я погоджуюся. Та людям усе ж цікаво, кого обрали на цю посаду.
— Незрозуміла для мене цікавість. Що значить «обрали»? Це не виборна посада. Це призначення Президента. Мене ніхто до цієї посади не знав. А зараз обговорюють так, ніби знають про мене дійсно якийсь бекграунд. Насправді ж ні.
— Як сталося, що ви прийшли на роботу в Сіверськодонецьку лікарню? На якій посаді працювали?
— Я працювала на посаді заступника директора з загальних питань 2 місяці, після чого Олексій Андрійович Харченко запропонував мені очолити комунальне підприємство «Сіверськодонецьке агентство інвестицій та розвитку». Я розумію логіку такої пропозиції, тому що підприємство визначили учасником міської програми будівництва житла. Зважаючи на те, що я мала досвід роботи в Державній інспекції архітектури та містобудування, будівельна сфера для мене відносно близька.
— Розкажіть, чим займається це підприємство?
— Коли я прийшла на посаду, ця установа фактично просто продовжувала своє існування. Ми розуміли, що це підприємство має шанси стати потужним рушієм у реалізації наших програм. І я думаю, що це підприємство, коли ми отримаємо нарешті можливість будуватися, стане замовником будівництва й буде представляти інтереси нашої громади саме в процесі будівництва житла. А старт будівництва залежить від багатьох факторів. Але в першу чергу від можливості отримати земельну ділянку, де вестиметься будівництво.
— Чи правильно розумію, що ви кажете про анонс будівництва житлових будинків, так званого «Кварталу відродження», для переселенців Сіверськодонецької громади?
— Так, це дійсно «Квартал відродження».
— Повернемося до цього трохи пізніше. Хочу запитати, як було для вас почати працювати із Сіверськодонецькою громадою? Усе ж це інша громада, інша область.
— Це новий виклик для себе, але, маючи прагнення робити щось на благо, чому не спробувати. Я точно знаю, що я не буду робити нічого такого, за що мені особисто буде соромно, і нічого, що зашкодить громаді. Це ситуація, коли гірше точно не буде, зважаючи на умови окупації, чому не спробувати зробити краще?
Пріоритетні напрямки роботи
— Ви вже 2 місяці на цій посаді. Чи визначили пріоритетні напрямки роботи для себе?
— Вони є незмінні. Перший — це не дати громаді розсипатися та розчинитися в просторі. Це історія про те, що, знову ж таки, усім повторюю: треба гуртуватися і триматися разом, і створювати щось разом. Другий — забезпечити пріоритетні потреби наших мешканців. На сьогодні ми можемо реально фінансово підтримувати людей у придбанні житла. І надалі коли в нас зʼявиться можливість будуватися, забезпечувати житлом. Третій — це продовження соціальних програм підтримки наших мешканців, які не повʼязані із житлом.
На сьогодні існує ряд програм підтримки наших мешканців, які долучаються до Збройних сил України. Ми хочемо, щоб вони були забезпечені, щоби були захищені, бо ці люди нас боронять. Тим, хто мобілізувався з 1 липня, ми виплачуємо одноразову підйомну допомогу 50 тисяч гривень. Кошти виплачуються протягом тижня. Усі можуть отримати консультації від нашого Сіверськодонецького ТЦК. Минулого місяця запрацював спільний рекрутинговий центр Сіверськодонецької та Лисичанської громади. Ті, хто виявив бажання мобілізуватися, може звернутися до нього, з ним проведуть інформаційну роботу, розкажуть про місця служби, посади, дадуть декілька бригад на вибір.
Бути захисником України — це почесно, у першу чергу. І ми розуміємо, що процес мобілізації має проходити цивілізовано, без приниження гідності людини.
Працює програма із забезпечення наших мешканців гідним відпочинком, коли вони отримують відпустки в Збройних силах України. Ми розуміємо, що отримати відпустку буває важко для військовослужбовців. Мешканці нашої громади, на відміну від інших військовослужбовців, не можуть провести відпустку вдома, тому що їхню домівку окупували. Буває, що родина військовослужбовця за кордоном, а він служить. Тому ми хочемо, щоб наші захисники гідно провели відпустку, щоб могли відпочити.
Ми підписали ряд меморандумів із різними санаторіями в різних областях України: Львівська, Полтавська, Закарпатська, Дніпропетровська. Ми надаємо вибір військовослужбовцю, де він хотів би відпочити. Якщо обирається заклад, ми оплачуємо не тільки його перебування, а й перебування ще одного дорослого, це можуть бути мама, брат, дружина, й однієї дитини. Сумарно виплата складає до 75 тисяч гривень: 30 тисяч на кожного дорослого і 15 тисяч на дитину. Якщо немає бажання у військовослужбовця проводити відпустку в санаторії, ми видаємо 30 тисяч гривень, і він може самостійно обрати локацію, де відпочити.
Четвертий напрямок роботи адміністрації — це підтримка наших ветеранів. Ми допомагаємо їм, у тому числі починати їхні власні бізнеси. Це певний старт, щоби після звільнення вони мали можливість заснувати власну справу й розвиватися.
Також нам вдалося релокувати наші медичні заклади, в яких у нас дуже потужний кадровий потенціал. Їх треба підтримувати й розвивати.
— Які медичні заклади релокувалися із Сіверськодонецька й де працюють зараз?
— Релокувалися 3 заклади. Наш Центр медико-первинної санітарної допомоги, наша «первинка», яка дуже потужно представлена в Камʼянському. Релокувалися дві «вторинки» — це Консультативно-діагностичний центр та Сіверськодонецька міська багатопрофільна лікарня. Лікарі також є переважно мешканцями нашої громади. Центр повністю знаходиться в Дніпрі, але роблять виїзди, залежно від запитів, на інші локації. В основному це Дніпропетровщина. А багатопрофільна лікарня знаходиться в Українці Київської області.
— Розкажіть, скільки хабів Сіверськодонецької громади працює в Україні?
— Працюють 2 хаби — у Дніпрі та Тернополі.
— Коли ми приходимо в хаби, щоби поспілкуватися з працівниками та відвідувачами, майже всі кажуть, що зараз знижується увага донорів до гуманітарної допомоги. Чи продовжують видавати гуманітарну допомогу в хабах Сіверськодонецької громади?
— Продовжується. Це нелегко. Але це реально робиться. Партнери дійсно кажуть, що ми вже не є їхнім пріоритетом, і це правда. Це неприємно, але це правда. Кожного разу все важче і важче. Але є постійні партнери, яким ми дуже вдячні. Наприклад, GEM. Вони прямо кажуть, що їхні пріоритети — це допомога прифронтовим громадам та на фронті. Але вони знаходять можливості підтримати нас.
Видаються так само продуктові та гігієнічні набори тощо
— Чи є ризик, що через зміни пріоритетів у партнерів, видачу гуманітарної допомоги можуть скоротити або призупинити?
— Вона дійсно буде скорочуватися, але ми не збавляємо темпів комунікації з міжнародними партнерами. Усе, що від нас залежить у цій ситуації, будемо робити.
— Яку ще допомогу переселенці можуть отримати в хабах?
— У нас є послуги юристів, психологів. Працює наш Центр надання адміністративних послуг. Можна отримати консультацію наших лікарів, соціальні послуги. Надають роз’яснення фахівці обласної Служби зайнятості та Пенсійного фонду. На базі гуманітарного хабу у Дніпрі діє культурний центр, працюють гуртки, в яких наші діти можуть навчатися музики, малювати, співати, займатися туризмом і займатися декоративно-ужитковим мистецтвом.
— А чи спілкуєтеся ви з мешканцями Сіверськодонецької громади? Чи проводите з ними зустрічі?
— Як я розповідала, ми запустили опитування для наших мешканців, щоб не просто говорити з людьми онлайн, а виокремити для себе їхні конкретні проблеми й запросити в офлайн-спілкування. Для цього ми отримаємо найближчим часом ще один офіс біля хабу Старобільського району в Печерському району Києва. Там функціонуватиме наш хаб, який у першу чергу призначений для спілкування з нашими мешканцями.
Як тільки ми туди заїдемо й почнемо працювати, це буде місце, куди будь-який мешканець нашої громади може звернутися зі своїми проблемами.
Я не проводжу онлайн-зустрічі з громадою. Чому я цього не роблю? Я розумію, що «глас народу», у цьому випадку, це окремі постаті, які мають свої власні Facebook-сторінки та лобіюють власні інтереси. Переконувати в Zoom'i окремі постаті, які вже мають певне налаштування і певні установки, я не бачу сенсу. Мене цікавить позиція громади в цілому й конкретні питання, які я можу конкретно допомогти розвʼязати.
«Квартал Відродження» для переселенців із Сіверськодонецька та інші житлові програми
— Нещодавно стало відомо про деякі програми для забезпечення житлом переселенців. Наприклад, про те, що планується будівництво модульного містечка в рамках Меморандуму з благодійним фондом «Корона Князів Острозьких». Була інформація, що з міського бюджету Сіверськодонецька виділять кошти на проєктно-кошторисну документацію, а будівництво профінансує фонд. Розкажіть про це докладніше?
— Чекаємо руху по цьому проєкту. Але на зараз він призупинений не з нашої вини.
— А що планувалося?
— Ми уклали меморандум із Камʼяно-Бузькою громадою про можливість будівництва модульного містечка орієнтовної кількості на 800 осіб. Передбачалося виділення земельної ділянки 5 гектарів. Попередніми учасниками проєкту були заявлені Литовська Республіка й безпосередньо Почесний Консул Литви. Але воно призупинилося через те, що фінансування, яке планувалося, не надійшло. Тому проєкт поки на паузі. Але ми в контакті із цією громадою і підтвердили готовність реалізовувати проєкт.
Також, ще в Сіверськодонецьку в нас був проєкт із будівництва кварталу для переселенців. Але через початок повномасштабного вторгнення цей проєкт перенесли у Львівську область у місто Дрогобич. Безпосереднім замовником житла є Міжнародна організація з міграції. Це 2 девʼятиповерхових будинки.
— Щодо «Кварталу Відродження», в якому планується побудувати комплекс багатоповерхових будинків для переселенців із громади. На якому етапі проєкт сьогодні?
— Ми орієнтуємося на місця зосередження наших мешканців. Зважаючи, що Київщина є одним з місць переважного фактичного проживання наших людей, звичайно, нам би дуже хотілося, щоб це була Київська область. Разом із цим розглядаємо можливість будуватися в інших областях. Саме для цього зараз і запустили опитування, щоб дізнатися думку наших мешканців і потенційно їхню згоду на переїзд до громади, де буде житло. Але предметно про це говорити є сенс лише тоді, коли ми отримаємо право користування певною земельною ділянкою. На сьогодні наші переговори тривають, і ми очікуємо результату, який дав би нам право користуватися земельною ділянкою.
— Ще одна програма, яка нещодавно запрацювала для переселенців Сіверськодонецької громади, це відшкодування 50 % від першого внеску за «єОселею». Як зараз просувається проєкт? Чи є вже ті, хто отримав відшкодування?
— Сьогодні (14.08.2025 — автор) перша людина отримала відшкодування. Її заява розглядалася комісією минулого тижня. Вона отримала 160 тисяч гривень відшкодування першого внеску за «єОселею». Податися може будь-хто. Для цього слід подати документи такі ж , які й для «єОселі», а також підтвердження, що людина не має іншого житла, що вона з нашої громади, кредитний договір, іпотечний договір.
Я закликаю всіх мешканців громади довіритися в цьому питання місцевій владі. Ми довели, що це не просто анонс, це реально. І ми чекаємо ваших документів.
«Сьогодні Сіверськодонецьк заселений переважно росіянами»
— Хочу запитати про тимчасово окупований Сіверськодонецьк. Чи відомо, яка зараз гуманітарна ситуація в місті?
— Ситуація складна, тому що води та світла немає. Знаю, що в місто заїхало багато людей із росії. Сьогодні Сіверськодонецьк заселений переважно росіянами. Офіційно місто зруйноване на рівні 70 %, однак я думаю, що насправді ця цифра вища.
— Чи відома доля сіверськодонецьких підприємств? «Азоту»?
— Не можу сказати, не відстежую інформацію. Очевидно, що завод не працює. Зважаючи на те, які варвари там зараз мешкають, можливо й добре, що він не працює. Тому що це доволі шкідливе виробництво, яке може завдати суттєвої шкоди як місцевому населенню, так і за межами громади.
— Чи намагаються окупанти розвʼязати проблему житла?
— Я думаю, що в окупантів задача одна — знищити всіх нас..
— Пані Євгеніє, зараз у соціальних мережах багато дискусій про те, чи варто працювати адміністраціям тимчасово окупованих громад.
— Знаємо: «Усіх вигнати, усіх звільнити!». Добре, але що буде далі? Наприклад, бабуся 80 років, яка в Лисичанському гуртожитку живе на 2 поверсі, на якому, на жаль, немає кухні, і вона вимушена ходити на 1 поверх, щоб готувати собі борщ. Хто принесе їй той борщ? Хто купить їй плиту? Хто виділить їй кошти на цю плиту? Хто привезе памперси? Хто виділить 50 % на перший внесок «єОселі»? Хто ці люди? Якщо є відповіді на ці питання, я підтримую ідею всіх розігнати. І всіх на фронт. Це дуже правильна позиція.
— Як вважаєте, чи можуть дійсно відбутися зміни в структурі Луганської адміністрації та міських громад?
— Моя позиція наступна. В умовах війни будь-які органи державної влади мають виконувати дві функції: допомагати на фронті й забезпечувати потреби в тилу. Допоки ми маємо можливості та прагнення допомогти в тилу й на фронті, є доцільність функціонування таких органів. Як тільки органи влади не виконують ці функції, реально можна говорити про їхню непотрібність.
А ще не забуваймо, що є лікарі, які мають отримувати зарплату. А ще є діти, які мають навчатися в школах. Є вчителі, які викладають для цих дітей. А ще є дозвілля для людей, які опинилися в чужому місті, не рідному, можливо розірвали звʼязки зі своєю родиною, і які хочуть прожити свої дні у відчутті свого середовища. Вони приходять у хаб і отримують спілкування в першу чергу.
Непотрібна адміністрація, а що тоді потрібно? Нехай дадуть відповідь на це питання.
— Зараз несеться обговорення про перемовини з росією. І йдеться про замороження бойових дій на лінії фронту. І йдеться, що Україна мусить ніби як поступитися підконтрольними територіями сходу? Що ви думаєте про це?
— Я не коментую перемовини, чесно. Але можу сказати: Україна мегасильна держава завдяки своїм людям. І ми можемо зараз спілкуватись завдяки нашим Силам Оборони.
— Наостанок, що ви хотіли б сказати мешканцям Сіверськодонецька, які будуть читати цей матеріал?
— Я хочу, у першу чергу, сказати мешканцям нашої громади, що я готова до конструктивного діалогу. Ми шукаємо юристів, бухгалтерів, будівельників, проєктантів, архітекторів. Усіх чекаю. Нумо робити щось корисне разом. Ми відкриті до пропозицій та комунікації. Наші двері завжди відкриті.
