Про агресію РФ, майбутні закони та полон батька — в інтерв’ю з нардепом від "Слуги народу" Горбенком

«Східний варіант» продовжує цікавитись, що очікує на окуповані території та вимушених переселенців найближчим часом. Для цього ми покликали на інтерв’ю народного депутата, заступника голови комітету з питань прав людини, деокупації та  реінтеграції тимчасово окупованих територій Руслана Горбенка. 

Пан Руслан жив та працював у Луганську до 2014 року. Був підприємцем та депутатом Луганської міськради. Після окупації переїхав до Києва та вивіз частину працівників своїх підприємств. А у 2019 році пройшов до парламенту за списком партії «Слуга народу». 

Ми поспілкувалися з Русланом Горбенком про те, як влада планує покращити життя людей в окупації та вимушених переселенців, коли чекати на ухвалення ключових законопроєктів та чи слід очікувати посилення агресії від Росії. А також про те, за що бойовики утримують в полоні його батька. Що розповів нардеп — читайте в інтерв’ю.  

Про актуальні законопроєкти

— Пане Руслане, почнемо з того, чим зараз займається ваш комітет. Над якими важливими для окупованих територій і ВПО законопроєктами ви будете працювати цього року?

— Зараз є 47 проєктів законів і кодексів,  з підготовки яких наш комітет визначений головним. Практично всі проєкти законів так чи інакше стосуються тимчасово окупованих територій.  Це і  порушення прав людини, і питання громадянства (бо наші громадяни отримують паспорти РФ), і питання нацменшин.

— Ви ініціатор закону про запровадження спеціального режиму господарської діяльності на території пріоритетного розвитку у Донецькій та Луганській областях. Розкажіть доступною мовою, для чого потрібен цей закон на вашу думку? Що він змінить?

— До 2014 року 70% експорту з Луганської та Донецької областей ішли до РФ. Внаслідок війни ці економічні зв'язки були розірвані й ті підприємства, які не змогли переорієнтуватись на інші ринки, закрились, збанкрутіли. Ми розуміємо: щоб підняти цей регіон, потрібен системний підхід, який повинен складатися з відновлення інфраструктури, створення умов для відновлення економіки, полегшення праці підприємствам та підприємцям.

Цей законопроєкт має мету  якнайшвидше відновити економіку Донбасу,  інтенсивніше  залучати та мотивувати  громадян, які проживають на окупованій території, переїжджати на підконтрольну Україні територію. 

Передбачається кілька рівнів і різні стимули. При цьому діючі пільги і стимули не будуть скасовуватися. На території пріоритетного розвитку будуть діяти «бізнес-няні». Якщо бізнес знаходиться поблизу лінії зіткнення, він отримуватиме більший обсяг пільг. Наприклад, це звільнення від податку на прибуток на 10 років, а не на 5, як для інших резидентів. Це і додаткові пільги з ПДВ, плати за спеціальне використання води, можливість застосування пільг на плату за землю та інші. 

Крім податкових пільг передбачаються й інші стимули як з боку держави (наприклад, компенсація вартості електроенергії), так і з боку фонду консорціумного фінансування. Передбачається страхування бізнесу від різних ризиків, в тому числі воєнних.

— Один з найбільших викликів, який стоїть перед депутатами й парламентом, це доопрацювання закону про перехідне правосуддя та ухвалення його? На якому етапі зараз робота над цим законопроєктом? Коли можна очікувати на винесення його в зал парламенту?

— Яким ви особисто бачите закон про перехідне правосуддя? Кого повинна стосуватися амністія, а хто має піти під суд на вашу думку?

— Особисто я розумію, що треба виконувати закони України. У нас в кодексах гарно виписані норми про правопорушення. Я за те, щоб ми «не ставали тим з ким боремося». Нам не подобаються «репресивні машини» сусіда, то не треба такі інструменти відтворювати, якщо «Україна не Росія», як писав у книзі Леонід Кучма.  Менше насилля та ненависті. Більше розуму та повернення ментально людей обличчям до своєї країни. 

Обов’язково, такі дії як вбивства, катування, зґвалтування та викрадення має бути суворе покарання. Але багато людей залишилися чи повернулися на окуповані території, тому що не знайшли в собі сил та ресурсів на нове життя. Я проти «стін» та ярликів, що там «погані люди», «вороги». Гарні люди є будь-де, і погані — будь-де.

— Взагалі, питання справедливого покарання для винних буде пріоритетом у цьому законі?

— Довго можна сперечатися про зміст слова «справедливість». Для когось це «око за око», для когось «знайти сили для прощення». Я не розраховую на швидкі покарання. Не найближча перспектива. Але я б не хотів, щоб ми закладали новий «виток спіралі» ненависті та конфлікту. 

— Чому президент України, на вашу думку, досі не підписав закон про воєнні злочини? Ви особисто голосували за цей закон? І яка ваша позиція щодо закону?

— Я голосував «За». Чому Президент не підписує,  треба напевно у нього запитати. Моя позиція викладена у моєму голосуванні. 

Про Мінреінтеграції та Ірину Верещук

— Ви були в одній фракції з нинішнім міністром з питань реінтеграції Іриною Верещук. Для багатьох її призначення було несподіваним. Як ви вважаєте, чому саме вона очолила міністерство?

— Більше того, я активно лобіював створення саме посади віцепрем'єра з цих питань. Якщо уважно подивитися біографію Ірини Андріївни, окрім того, що вона «відмінниця»  і правник за освітою,  вона розуміє, і що таке державне управління, і що таке військова справа, і що таке місцеве самоврядування. Попрацювала народним депутатом у такому серйозному комітеті, як комітет з питань нацбезпеки, оборони та розвідки. Всі компетенції та досвід у неї були. 

Але є і погані новини: кожного місяця на Луганщині та Донеччині людям суттєво легше не стає. Занепад і безробіття, відсутність якісних соціальних та медичних послуг — особливо у селах та селищах. Нема грошей, тому що нема бізнесу, нема підприємств, нема відповідних заробітних плат. 

Завжди після спілкування з людьми розумієш, що треба було робити більше та швидше. 

Про можливий наступ Росії

— Вся Україна живе в напрузі через ймовірність повномасштабного наступу РФ. У багатьох людей подеколи складалося враження, що влада бездіє і займається внутрішніми політичними іграми, замість того, щоб готуватися до ймовірного наступу. Як представник влади, як політик, ви могли б пояснити, що робить Україна, аби запобігти черговому нападу з боку окупанта?

— Президент України Володимир Зеленський, прем'єр-міністр, МЗС та усі, хто має право та мандат на перемовини та офіційні дії, працюють. Всі спецслужби, робота яких не публічна, працюють. Політики, які в таких важких умовах роблять «картинку та шоу» із нічого — то безвідповідальні політики. В промові президент чітко сказав, що «мета ворога — паніка, то не треба допомагати досягати йому мети». Поки застосовуються всі можливі дипломатичні інструменти та посилюється співпраця з союзниками. Ми кожного дня чуємо офіційну позицію США, Великої Британії та інших країн, і вона дає впевненість. 

— Наскільки ви особисто вважаєте реальною загрозу повномасштабного вторгнення РФ?

— Я особисто бачив, як йде підготовка перед наступом, коли жив на сході України до 2014 року. Тому в повномасштабний наступ країни-агресора я не вірю, бо в суспільстві немає передумов, щоб такий наступ відбувся. Хочу вірити, що здоровий глузд переможе в російських елітах та політикумі.

Про заблоковані КПВВ

— Окупаційна влада минулого року фактично заблокувала людей на окупованій території без можливості отримати сертифіковану вакцину від Covid-19 і лікування. Що робила українська сторона для того, аби виправити ситуацію? 

— Ця робота велася здебільшого в ТКГ (Тристороння контактна група). Ми робили все можливе, починаючи з того, що рівень представництва був дуже потужний з нашої сторони у ТКГ — вже на рівні голів комітетів та віцепрем'єр. Ми були готові оперативно ухвалювати рішення. Але, на жаль, то була одностороння готовність. 

Паралельно ми розв’язували питання щодо штрафів на кордоні з РФ, коли люди з ТОТ вимушені були таким чином їхати. З точки зору закону ми цю проблему нівелювали. Але окремі порушення, якщо вони досі існують, то це задача правоохоронців та внутрішньої безпеки прикордонної служби. 

Про особисте

— У грудні ви заявляли, що проти вас запустили інформаційну кампанію. Зокрема, щодо нібито торгівлі ваших компаній з компаніями окупованих територій. Поясніть, будь ласка, яка, на вашу думку, природа цих звинувачень?

(У грудні минулого року в інформаційному просторі почало поширюватися так зване «розслідування» проросійського блогера Анатолія Шарія, в якому він звинуватив Руслана Горбенка у торгівлі з окупованими територіями, — ред.)

— Це абсолютно фейкові звинувачення. Єдине, що я за весь час дізнався, мені сказали, що це «отвєтка за Медведчука». 

То маніпулятивне порівняння, бо всі ж розуміють, що масштаби наших особистостей, статків, впливів — не співставні. А головне — що у моєму випадку ці обвинувачення просто вигадані.    

Медійна пропагандистська машина працює як каток. Всі, хто з ТОТ (тимчасово окуповані території) — депутати, суспільні діячі, журналісти — всі, так би мовити, «під прицілом». Ми дуже вразливі тим, що ми звідти, там перебувають наші родичі, знайомі та близькі. Зараз мене розуміють, впевнений, відсотків 60-70 з тих, хто  належить категорії тимчасово переміщених осіб, при цьому незалежно від наявності офіційного статусу. Війна — це завжди родинні трагедії й одна з таких в моїй родині. 

— Ви також повідомляли, що ваш батько зараз перебуває у полоні у бойовиків? У чому його обвинувачують окупанти?

— Так, він близько 4 місяців знаходиться, як то кажуть, «на підвалі». Отримати достовірну інформацію складно, бо люди там бояться всього. І навіть якщо я отримаю її, то не буду робити її предметом обговорення у публічному просторі заради його безпеки.  

До нього нікого не пускали, тому про стан здоров’я також нічого невідомо. 

— Чому ваш батько не залишив окуповану територію?

— Я б хотів ще раз наголосити, що це родинні трагедії, бо я не можу зненавидіти свого батька, яке б він рішення не прийняв. Маю на увазі, що він вирішив залишитися.  Багато людей вже поважного віку залишилися у своїх домівках, займаючись справою життя. Мета всієї цієї війни — нав’язати нам ненависть і як наслідок — дати підтвердження, що в Україні «громадянський конфлікт», викликати бажання «перестріляти» один одного. Я розумію це. І я сам не хочу піддаватися ненависті й прошу людей цього не робити. 

— Які механізми ви використовуєте, щоб звільнити батька з полону?

— Окремо ніяких, бо свідомо розумію, що в правовому полі є тільки шлях офіційних дипломатичних перемовин керівництва країн, які зараз тривають, зокрема, стосовно обміну усіх, хто позбавлений волі на ТОТ, і тих, хто позбавлений її у РФ. 

Меседж до жителів ОРДЛО

— Наприкінці кожного інтерв’ю ми пропонуємо спікерам озвучити головний меседж до жителів окупованих територій. Що б ви їм сказали?

— Шановні громадяни, за нами правда, а в кого правда — той сильніший, і ми переможемо.

***