"Жоден поранений не відмовився їхати зі мною, бо я жінка": як парамедикиня із "Госпітальєрів" рятує життя на сході

Історія Колесніченко Євгенії

Колесніченко Євгенія під псевдонімом “Ївга” є парамедикинею добровольчого медичного батальйону “Госпітальєри”. До батальйону прийшла в грудні 2022 року. Спочатку як волонтерка: чекала вишкіл та допомагала на базі. В січні 2023 року пройшла навчання й 1 лютого виїхала на свою першу ротацію.

“Це рішення прийшло відразу після загибелі чоловіка. Я зрозуміла, що маю наближати перемогу, про яку він так мріяв”, – розповідає Євгенія.

Друзі й близькі Ївги підтримали її рішення піти до добровольчого медичного батальйону “Госпітальєри” та різноманітно допомагали. Наприклад, родина Сергієнків забрала трьох дітей Ївги на 7 місяців до себе на проживання у Польщу.

“Перші поранення не дуже закарбувались в пам'яті, а ось перша масова евакуація – так. Коли чекали на 3 бійців, а привезли 8. І треба було всім надати допомогу”, – ділиться парамедикиня. 

Потрапивши до “Госпітальєрів”, Ївга відчула підтримку та дружнє ставлення. Проте в суспільстві, з її слів, багато хто досі вважає, що жінкам не місце на війні, бо “слабші та емоційніші за чоловіків”. Але варто зважати на те, що всі люди різні з відмінним емоційним рівнем стійкості та фізичною підготовкою.  

“Від побратимів ставлення до мене змінилось на повагу після певного часу, проведеного на ротації. Хлопці зрозуміли, що я професійно виконую свої обов'язки, не лякаюсь й можу приймати рішення”, – розповідає Євгенія. 

Парамедикиня зазначила, що на війні важко всім, а чи доведеться боротись з упередженнями – залежить від оточення й власного характеру.

Складність поглядає в тому, що жінкам часто не пробачають найменші помилки. І там, де чоловіку можуть сказати “нічого, ти навчишся”, жінки часто чують “не впоралась, бо жінка” або “а чого ви чекали, вона ж жінка”. 

“Завдяки моєму характеру й наполегливості вдалось швидко побороти упереджене ставлення”, – поділилась Ївга. 

Євгенія розповіла, що намагалася якісно виконувати свої обов'язки й багато говорити з чоловіками, що були поруч. Вона провела сотні годин в розмовах про рівність та це дало певні плоди. Героїня зазначила, що для цього потрібно мати великий емоційний ресурс, бо спочатку у чоловіків йде супротив цій інформації.

“Говорячи із побратимами, я завжди кажу, що ще жоден поранений не відмовився їхати зі мною, бо я жінка”, – ділиться парамедикиня. 

“Дільність розподіляється максимально комфортно для кожного й кожної”

Оля під позивним “Мурка” є прессекретаркою Медичного Добровольчого Батальйону “Госпітальєри”. В її обов’язки входить комунікація зі ЗМІ, партнерства з компаніями, а також розвиток медійності батальйону: робота над сайтом та сторінками в соціальних мережах. Східний Варіант розпитав Олю про гендерний баланс та розподіл задач у “Госпітальєрах”. 

Зараз в батальйоні понад 500 людей, які працюють в медичних екіпажах. Зі слів Олі, коли на початку повномасштабного вторгнення парамедики й  парамедикині були потрібні на всіх ділянках фронту: Київська, Харківська та східні напрямки, то люди не просто підтримали батальйон, а й почали вступати до його лав.

Станом на зараз анкету, яка потрібна для того, щоб записатися на вишкіл (спочатку людина походить вишкіл, а потім потрапляє до лав батальйону), заповнило понад 2 000 тисячі охочих.

Медичний батальйон не веде статистику щодо гендерного розподілу, проте відомо, що близько 95% екіпажів мають у своєму складі парамедикинь. Вони працюють на різних ділянках фронту й етапах евакуації: кейсевак (екіпажі на пікапі, які заїжджають на найскладніші території), медевак (броньована медична автівка призначена для вивезення поранених з поля бою), також стабілізаційні пункти, реанімаційне авто та реанібус “Австрійка”.

“На війни немає ситуацій, що якщо ти дівчина, то тобі легша робота. Тобто дільність розподіляється максимально комфортно для кожного й кожної з екіпажу й всі вкладаються на 100%”, – розповідає Оля. 

У медичному батальйоні є жінки, які краще працюють на стабілізаційному пункті, вони мають вищу освіту або здобувають її. І вони пліч-о-пліч з хірургами штабу проводять надскладні дії й рятують 20 або й 30 військових за зміну.

“Я їздила на стабілізаційний пункт й бачила, як  на звичайній легковій машині боєць ЗСУ привозить 2 поранених: в одного серйозна травма, була ампутація руки, а в іншого важка контузія. І їм на допомогу вийшли хірурги та наша госпітальєрка на позивний “Квітка”. Вона стала пліч-о-пліч із хірургами штабу й почала робити необхідні маніпуляції для порятунку життів”, – ділиться Оля.

Прессекретарка “Госпітальєрів” розповіла про ще одну парамедикиню під псевдонімом “Чека”, яка є старшою в екіпажі. Вона приймає важливі рішення стосовно екіпажу й поранених, а також безпосередньо контактує із керівництвом бригади. Її екіпаж вже більше ніж пів року працює зі спецпідрозділом ЗСУ. Вони – їхній медичний тил на спецопераціях.

***

Кількість військових, парамедикинь та волонтерок суттєво збільшилась із 2014 року. На це впливає також і суспільне сприйняття жінок на війні. Чим більше українське суспільство буде просуватися до гендерної рівності, тим комфортніше й вільніше жінкам буде йти боротися із ворогом та рятувати життя військовим.