Великодні традиції: як на сході України відзначають Воскресіння Христове

Повномасштабне вторгення рф змінило мільйони життів українців. Проте кожен з нас памʼятає сімейні традиції, з якими щорічно зустрічали величне православне свято. Східний Варіант зібрав історії жителів Донеччини та Луганщини про їхні власні родинні традиції. А ще дізнався про те, як на сході України відзначають Великдень.

“Великдень для мене завжди був сімейним святом”, Марія Лазуренко м. Маріуполь та м. Краматорськ 

Марія родом з Краматорська. Навчалась та працювала у Маріуполі, потім — у Святогірську. Але після повномасштабного вторгнення евакуювалася з родиною до Чернівців, де зараз працює адміністративною асистенткою благодійного фонду “СОС Дитячі Містечка”. Ось що Марія розповідає про традиції святкування Великодня у своїй родині:

“Великдень для мене завжди був сімейним святом. Зазвичай починали готуватися у четвер, пекли пасочки, фарбували яйця. В останні років 10 ми з мамою полюбляли фарбувати їх каркаде та куркумою, ще до того, як це стало популярним. Коли я була маленькою, у неділю зранку на Великдень тато йшов освячувати великодній кошик, а потім ми всією родиною вирушали до моєї прабабусі.

За столом збиралася вся родина від малого до великого! Найбільше дійство, що мені подобалось, це битися яйцями, а переможець забирав яйце суперника та міг його з'їсти.

Бувало, що на Великдень до нас у Краматорськ приїжджали родичі з Маріуполя, тоді ми всі разом їхали на виноградник на шашлики.

Коли прабабусі не стало, ми зазвичай їхали відмічати Великдень до Маріуполя. Зранку у неділю ходили на службу, а потім славили Господа, зібравшись всією родиною. Після Пасхи ходили на цвинтар, прибрати могили родичів, запалити поминальні свічки й прочитати молитви за душі померлих. В цей день “годують покійних”, родичі збираються разом і їдять на могилах, потім залишали там чарку зі спиртним, яйця-крашанки та щось із солодощів.

Коли я вийшла заміж, наші традиції трохи змінилися, ми не святкуємо це свято в широкому колі, а тільки маленькою сім'єю.

Цей Великдень буде друга, коли чоловіка не буде поруч. Він захищає нашу країну. Що минулої, що цієї в тому форматі як зазвичай я святкувати не планую. Дуже хочеться, щоб родиною ми збиралися не тільки на Великдень чи інші великі свята, а кожен день! А на Пасху просто раділи Воскресінню Ісуса, прославляли його, і раділи життю”. 

“Моя традиційна випічка на свято – це великодні кекси”, Анна Сенцова, м. Сіверськ 

Анна до повномасштабного вторгнення проживала з родиною у Сіверську, що у Бахмутському районі. Та через небезпечну ситуацію родина вимушено виїхала до Чернівців, де Анна працює соціальною педагогинею благодійного фонду “СОС Дитячі Містечка”. Анна так розповідає про традиції до Великодня у своїй сім'ї: 

“У нас у районах святкування завжди відрізнялося. Навіть сусідні села могли святкувати по-різному, не так, як у місті. У ніч перед Великоднем ми з родиною ходили у церкву, святили паску, яйця, ковбасу, складали заздалегідь великодній кошик.

Мої батьки жили поруч у селі, вони теж ходили у церкву та святили смаколики. Відверто кажучи, батьки завжди робили це більш свідомо. А ми, щоб віддати дань традиції.

Мабуть, тому, що ще не приходило розуміння важливості цього свята. Після того, як святили, їхали до батьків. І завжди у цей день у нас було заведено йти на природу, смажити шашлики. Брали те, що зранку святили у церкві. На природі й святкували Великдень. І якийсь час перед тим, як йти на природу, ходили на цвинтар пом’янути рідних. Але згодом перестали ходити на Великдень, а почали на Красну гірку (свято – ред.). Ввечері всі роз’їжджалися по домівках.

Так було останні роки. Минулого року ми навіть не бачились. Але, звичайно, привітали один одного. 

Моя традиційна випічка на паску – це кекси. Я їх заливала кремом, робила присипку. Це було через те, що у мене діти не їли великі паски, а великодні кекси – залюбки.  

Цього року теж не буде великого святкування. Усі рідні – у різних областях. Максимум привітаємось по відеозвʼязку.

Я з дітьми планую піти до церкви зранку у неділю. Прийдемо додому, скуштуємо свяченої пасочки, я спеку великодні кекси.

Якщо погода дозволятиме, погуляймо парком або поїдемо на ставок”. 

“Ми дотримуємось усіх традицій, пов'язаних із нашим православ'ям”, Ольга Жидкова, Сєвєродонецьк 

Ольга Жидкова родом з Луганська. Після 2014 року переїхала до Сєвєродонецька, а у 2022 році – до Івано-Франківська. Ольга активно займається волонтерством, допомагає багатьом бригадам з оснащенням. Ось що вона розказала про традиції святкування Великодня у своїй родині:

“Ми дотримуємось усіх традицій, пов'язаних із нашим православ'ям. Кілька років тому навіть спробувала дотримуватись Великого посту, це досить складно.

Але один раз у мене вийшло! Минулого року, коли було повномасштабне вторгнення, ми не дотримувалися посту. Не було можливості.

Так вийшло, їли те, що могли дістати, і тоді, коли могли. Цього року теж не дотримувалась, але обмежила споживання м'яса та алкоголю.

А так, святкуємо як і усі. У чистий четвер ми прали занавіски, прибрали вдома. До вторгнення я завжди готувала багато пасок. Робила царську сирну паску, це дуже смачно! І завжди багато, щоб пригостити родичів та близьких.

Цього року готувати не буду. Я, як волонтер, цього року направлю ресурси з покупок для пасок на міношукач для наших бригад. Бо наші хлопці на фронті пасочок  може й не потребують, а оптика та міношукач потрібні.

Життя зараз змінилося. А що буде потім, я не знаю. Вірю, що зможемо повернутися до звичайного життя, але зараз так.

Це був день, коли до нас приходили у гості, або ми йшли до когось. Ми любили це свято. Зараз воно трохи змінилося. Я вірю, що наступного року ми будемо зустрічати Великдень як зазвичай”. 

*** 

Віримо, що після перемоги України над російськими окупантами усі родини, які вимушені сьогодні зустрічати Великдень окремо один від одного, возз'єднаються і зможуть надалі зустрічати Воскресіння Христове разом під мирним небом.