Єднання перед обличчям спільного недруга. Як Естонія допомагає переселенцям з України

В Естонії всього за два місяці обладнали школу спеціально для українських дітей. Волонтери з-поміж місцевих громадян цілодобово чергували на прикордонних пунктах пропуску. А на вулицях естонських міст знайти синьо-жовті кольори не складніше, ніж кольори прапору Естонії.

«Східний Варіант» побував в Естонії і розповідає, як наші партнери сьогодні підтримують Україну та українців, що знайшли свій прихисток за тисячі кілометрів від рідної землі.

Навчальний візит відбувся у рамках спільного проєкту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру міжнародного розвитку за підтримки Посольства США у Києві та Міністерства закордонних справ Естонії.

Якомога далі від війни

За даними Департаменту поліції та прикордонної охорони, з кінця лютого до Естонії в'їхали 118 190 українських переселенців. З них за станом на 11 грудня 64 165 залишилися в країні. Частина з цих людей опинилися в Естонії через росію, оскільки проїхати через лінію фронту просто не могли. Найчастіше українці перетинали кордон через КПП «Лухамаа» на півдні країни та через КПП у місті Нарва, на півночі країни.

Найбільше українців з окупації прибували в Естонію у квітні і травні. Кордон було дозволено перетинати навіть пішки і багато хто користувався цим. 

Естонські прикордонники розповідають, що у той час кожен день тільки КПП «Лухамаа» перетинало від 200 до 600 українців.

Тут вони мали можливість випити гарячий напій, поїсти, трохи відпочити. Для переселенців з України також обладнали приміщення, де вони могли заночувати. Умови не готельні, але після кількох десятків годин важкої дороги й усього пережитого люди були вдячні за ці прості прояви турботи.

До початку вторгнення перетнути кордон з Естонією українці могли лише за біометричним закордонним паспортом. Після 24 лютого це правило спростили — підходили будь-які документи, що посвідчують особу. Втім, були й такі випадки, коли люди їхали зовсім без документів.

«У таких випадках ми перевіряли їх за своїми каналами. І якщо особа людини дійсно підтверджувалася, ми дозволяли їй перетин», — каже представник прикордонної служби.

Але іноді доводилося і відмовляти. Привід — людина не вважає себе громадянином України і надає на кордоні паспорт так званих «днр» чи «лнр».

Також через КПП їхали неповнолітні українці без супроводу дорослих. У прикордонній службі розповідають, що це не рідкість, коли батьки залишилися в окупації, а дитина їде до родичів у країни ЄС. Тоді вони зв’язуються з родичами в інших країнах, щоб упевнитися, що дитині є куди поїхати.

Українці у Нарві

Естонське місто Нарва стоїть на березі річки Нарова, по якій проходить естонсько-російський кордон. У перші місяці після початку повномасштабного вторгнення через контрольно-пропускні пункти росії та Естонії у Нарву прибували біженці з областей України. Вони тікали з тих областей, де велися активні бойові дії й звідки неможливо або дуже важко проїхати на підконтрольну територію України через лінію фронту.

Опинившись у новій для себе країні, люди не знали, що робити далі. Але тут, у Нарві, їх були готові зустріти місцеві волонтери.

Незабаром після початку повномасштабного вторгнення у Нарві з’явилася благодійна організація «Друзі Маріуполя», яка надавала інформаційну допомогу біженцям, в незалежності від того, планують ці люди залишитися в Естоніїї чи хочуть їхати далі. Волонтери організації розв'язували побутові питання.

«Люди приїжджали розгубленими. Вони не знають, де їм краще заночувати, де дешевше. Часто у людей немає карток, і їм потрібно допомогти купити квитки»,  — розповідає волонтерка фонду Поліна Коссе.

Назва «Друзі Маріуполя» була обрана не випадково. Поліна зазначає, що найбільше українців прибувало саме з Маріуполя, тож і назву обрали таку. Але допомагали і продовжують допомагати тут всім біженцям з України.

Зараз потік людей значно знизився. Змінюється і кількість волонтерів, але завжди є ті, хто допомагає на постійній основі. Раніше люди постійно чергували на автовокзалі, куди прибували біженці.

Організація базується у будівлі міської управи, звідки добре видно контрольно-пропускний пункт, який перетинають українці. Раніше тут також розміщувалося Українське земляцтво.

Українське земляцтво — це об’єднання земляків заради допомоги один одному. І ця допомога, знов таки, дуже знадобилася нашим співгромадянам після початку повномасштабної війни.

У Нарві Українське земляцтво розміщується у Домі народів, де також є земляцтва інших народів. Кімната нашого земляцтва схожа на клас вивчення української мови, літератури та культури. На стінах — портрети Тараса Шевченка і вишиті рушники, на полицях — книжки українських авторів, а на манекенах — елементи традиційного українського одягу.

Цікаво, що Нарва — доволі унікальне місце з точки зору розподілення етнічної приналежності. Тут проживає багато етнічних росіян і розмовляють тут в основному російською мовою.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну в Естонії вирішили прибрати пам’ятники радянської доби. Після звільнення від радянської окупації і повернення незалежності в Естонії тривали декомунізаційні процеси. Втім, до недавнього часу у Нарві залишався і радянський військовий пам’ятник — Т-34. У серпні цього року його демонтували і відправили у військовий музей.

Місцеве населення виступало проти демонтажу, навіть організовувало мітинги. Але це не змінило рішення естонської влади. Натомість у місті «по той бік ріки», російському івангороді, встановили копію танка Т-34 і спрямували його дуло вбік Естонії.

Школа вільних людей

«Школа Свободи» у Талліні була побудована буквально за два місяці спеціально для дітей, що покинули України разом з батьками, рятуючись від війни.

«Ця будівля не дуже схожа на школу. І це правда, тому що кілька місяців тому школи тут не було. Воно було перебудоване влітку за місяці. Раніше тут були різні державні органи. Але останні кілька років воно було порожнім», — розповідає комунікаційний менеджер «Школи Свободи» Владислав Лушин.

Усього у «Школі Свободи» навчається близько 570 дітей з України. Класи доволі маленькі, як для Естонії — в одному класі навчається 20-22 осіб.

«Ми розуміємо, що в нас навчаються діти, яким важко отримувати освіту на естонській та українській мові. Ми прийняли рішення сформувати невеличкі класи, щоб у вчителів була можливість втілювати індивідуальний підхід», — каже Владислав Лушин. 

У школі викладають за методом мовного занурення — одразу українською та естонською мовами. Окрім того, у школярів 5 годин естонської мови на тиждень, а також декілька уроків, що викладаються державною мовою: музика, мистецтво, фізична культура, технологія. Історія, математика, біологія, хімія та географія викладаються частково естонською мовою.

Чому для естонців таке важливе питання вивчення їхньої рідної мови іноземцями?

«Не дивлячись на те, що ми всі хочемо, щоб діти та їхні батьки як можна скоріше повернулися назад в Україну, ми також розуміємо, що ця можливість не завжди і не у всіх є. Міста, з яких вони приїхали до нас, досі знаходяться у дуже важкому становищі. І це означає, що, ймовірно діти та їх родини будуть вимушені залишитися на довший час тут, в Естонії», — пояснює Владислав Лушин.

Не виключено, що колись вчорашнім українським школярам в Естонії доведеться шукати роботу чи вступати у місцевий ВНЗ. Тоді й знадобиться знання державної мови.

Вчителі у «Школі Свободи» отримують близько 1600 євро. Це має бути людина з магістерським ступенем освіти. І, як зазначає Владислав Лушин, на такий рівень заробітної платні в інших сферах спеціалісти з магістерським ступенем не будуть згодні. 

Для кожної дитини освіта в естонських школах обов’язкова. При цьому він також за бажанням може відвідувати і українську школу у форматі онлайн. Але Владислав Лушин каже, що часто діти не справляються з подвійним навантаженням і через це не отримують якісної освіти у жодній зі шкіл.

***