"Я хочу побачити маму". Три історії переселенців, що їдуть через КПВВ на Великдень

2 травня православні християни по всьому світу відзначатимуть Великдень. Багато українців цього дня всією сім'єю йдуть до церкви рано вранці, щоб освятити кошик з пасками та крашанками. Традиція така, що більшість на Великдень йдуть до батьківської домівки, щоб зібратися за одним столом великою родиною.

Можливість побачити рідних на Великдень, на жаль, є не у всіх. Ті, чиї батьки живуть на непідконтрольній території, передвеликоднього тижня стурбовані головною проблемою — як туди дістатися, щоб обійняти маму і тата, дідуся і бабусю.

«Східний варіант» поговорив з трьома українцями, щоб дізнатися, на що вони готові піти, щоб побачити свою сім'ю на цей Великдень, обійняти рідних і подарувати їм своє тепло.

Щорічно КПВВ на Донбасі в обидві сторони від лінії розмежування перетинають мільйони разів. Так було до початку пандемії коронавірусу торік. Якщо порівнювати кількість перетинів в березні 2019 року і в березні 2021 року, то вона знизилася у понад 20 разів.

«Східний варіант» запросив у Державної прикордонної служби України статистику про кількість перетинів КПВВ на Великдень. Однак в прикордонній службі нам відповіли, що така статистика формується тільки по місяцях.

Ми вирішили самостійно порівняти, кількість перетинів в «великодні» місяці. У 2016 році у квітні (Великдень припадав на 1 травня) КПВВ в обидві сторони перетнули 676 тисяч разів, у 2017 — 925 тисяч разів, у 2018 — 1 130 млн разів, у 2019 — 1 102 млн разів, у 2020 році КПВВ закрилися на карантин, їх не перетинали взагалі.

Цьогоріч надія побачити близьких є. Хоч це буде дуже непросто. Зараз працюють всього два КПВВ. Та й те одне з них — всього два рази на тиждень.

Варто відзначити, що цьогорічний Великдень ще й збігається з травневими святами. І прогнозувати, скільки людей поїде на непідконтрольну територію або звідти, непросто.

У прикордонній службі відзначили, що для свят немає спеціальної методики для посилення роботи КПВВ.

«У разі збільшення кількості пасажиро-транспортного потоку, за потреби, може бути збільшена кількість персоналу, залученого до перевірки», — відповіли нам в ДПСУ.

Переселенці ж не з чуток знають, як на КПВВ довго чекати черги на перевірку документів і багажу, і з якою, буває, скрупульозністю перевіряють автомобіль. Але на що не підеш заради того, щоб побачитися з сім'єю на традиційні свята. Адже зустрічі з близькими й так стали дуже рідкісною радістю. Саме про це історії наших героїв.

19-річний Тимур (ім'я змінено на прохання героя) вчиться в одному з вишів Харкова на третьому курсі. Спочатку додому в Луганськ намагався їздити кожні три місяці.

«Щоб поїхати в Луганськ, раніше треба було витратити цілий день і гривень 600 в один кінець. Тепер взагалі потрібно їхати через Росію, це десь 1800-2000 грн тільки в один кінець. Виходить утратно», — нарікає Тимур.

Друзі Тимура, які приїхали вчитися до Харкова з інших міст області, намагаються їздити додому кожні вихідні. Тимур же у вихідні гуляє або вчиться.

«Один раз було таке, що батьки мого сусіда з гуртожитку дізналися, що я з Луганська. І вони передали мені домашні продукти. Вони думали, я взагалі голодую, пожаліли мене. Коли я розповів про це мамі, вона сказала, що я живу, як сирота за живих батьків, і заплакала», — розповідає Тимур.

Сім'я Тимура намагається дотримуватися релігійних обрядів перед Великоднем — мама і бабуся постять. Сам Тимур зізнається, що не дуже вірянин, але до церкви все одно ходить з сім'єю, коли приїжджає додому, тому що так заведено з дитинства.

Після закінчення навчання Тимур не планує повертатися до Луганська, але зізнається, що і їздити туди-сюди втомився.

«Мені не дуже подобається моніторити постійно всі ці групи з блок-постами, плюс саме перетин дуже стресовий. До дівчат так не ставляться на кордонах на КПВВ, а хлопців оглядають ретельно.Така підвищена увага нікому не подобається», — додає Тимур.

Останній раз Тимур був у батьків взимку, їхав теж через Росію з декількома пересадками на митниці. Перевірили «з ніг до голови», ретельно звірили фото на закордонному паспорті з обличчям. Подекуди доводилося йти пішки до автобуса, годинами стояти на пропускних пунктах. Загалом дорога у Тимура тоді зайняла більше 20 годин.

«Як буде цього разу, я не знаю. Приїхати в Луганськ — пів біди. Виїхати звідти ще складніше. Знову ж таки, я їхав через Росію, а щоб не встановлювати "Дій вдома" після приїзду в Україну, платив водієві додатково 400 гривень. Він дає хабар українським прикордонникам», — пояснює Тимур.

Попри всі складності, на цей Великдень він теж поїде до рідних, але вже через «Станицю Луганську».

«Я маму хочу побачити», — так просто говорить Тимур про причини своєї найближчої поїздки.

Анна (ім'я змінено на прохання героїні) — ще одна переселенка з Донецька. Дівчина поїхала, коли почалася війна. Пізніше на підконтрольну територію переїхали батько і мати Анни. Вони живуть в невеликому селищі під Маріуполем.

У мережі дівчина познайомилася з хлопцем з Донецька. Вони жили в одному районі, зовсім недалеко один від одного, а проте ніколи не бачилися. Вперше Анна та Олег зустрілися у 2015 році, коли Аня зважилася приїхати до Донецька. Стосунки пари успішно зав'язалися і тепер вони разом живуть в Маріуполі.

«На все великі канікули в моєму університеті, взимку і влітку, ми завжди їздили в Донецьк до батьків Олега. Сам Олег працює віддалено, тому не прив'язаний до офісу і міг їхати в будь-який час», — розповідає Анна.

Цьогоріч вони святкуватимуть Великдень в Маріуполі, хоча до коронавірусу завжди їздили в Донецьк.

Разом з Олегом вони вже майже шість років. І попри такий довгий термін, батьки хлопця і дівчини досі не бачили один одного особисто. Аня вже називає Олега чоловіком.

«Хоча ми не поспішаємо з весіллям, все одно неприємно, що наші рідні ніяк не можуть познайомитися. Мені не подобається, що на свята нам доводиться вибирати, куди їхати — до моїх батьків у село або до батьків чоловіка в Донецьк. Немає такого типового застілля з батьками, щоб ми могли разом посидіти, щоб батьки згадали, якими ми були в дитинстві», — скаржиться Аня.

У сім'ї її хлопця дуже поважають Великдень і дотримуються всіх традицій передвеликоднього тижня.

«У чистий четвер робимо велике прибирання в будинку у батьків Олега, в п'ятницю печемо паски. Як мені пояснили, паски, випечені в п'ятницю, довго залишатимуться свіжими. У суботу моє улюблене — фарбування яєць. З дитинства подобається ця традиція», — розповідає Аня.

Пекти паски її навчила мама Олега. За один день в родині готують відразу 30 пасочок різних розмірів, щоб потім роздати всім близьким.

«Для мене це і є найулюбленіше у святах — можливість побачити всіх, з ким давно не бачилася. Разом сходити до церкви. До речі, ми з батьками Олега ходимо до тієї ж церкви, що з моїми батьками колись в дитинстві ходили. Ніколи не думала, що так буде», — ділиться дівчина.

Вона вже рік не бачилася з батьками свого хлопця і зі своїми рідними. Причина: складності з перетином КПВВ.

«Це і раніше було складно й виснажливо, а зараз взагалі нереально. У нас вдома лежать відкладені подарунки на всі дні народження, які ми не відсвяткували разом. Але ми дочекаємося, коли можна буде нормально їздити й тоді обов'язково всі разом зустрінемося. Зате потім будемо радіти за всі свята відразу», — каже Аня.

Цей Великдень вони з батьками відсвяткують по відеозв'язку. Аня вперше пектиме паски сама, без підказок свекрухи.

На відміну від двох попередніх героїв, пенсіонерка Лілія Семенівна їздить з непідконтрольного Донецька до дітей і онука до Києва. Вона ще не пропустила жодного дня народження свого п'ятирічного онука Вадима.

До Києва планує їхати й цього року. Попри свій вік — 67 років, вона вважає, що їй перетинати міждержавні кордони й блок-пости легше, ніж її синові та невістці з маленькою дитиною на руках.

«До нас, пенсіонерів, питань завжди менше, ніж до молодих. Тому я навіть їх не змушую їхати», — сміється Лілія Семенівна.

Раніше вона возила рідним «гостинці» — цукерки, трохи домашнього вина та інші не швидкопсувні продукти. Тепер вирішила відмовитися і від цього.

«Син багато разів говорив, щоб не тягла стільки всього. Я раніше відмахувалася. Тепер вже не вожу нічого, такий шлях того не вартує. Все купуємо вже там, в Києві. Цілішим буде», — вважає пенсіонерка.

Як каже сама Лілія Семенівна, перед довгою дорогою завжди не може заснути, хвилюється.

«Скільки я боялася, що щось трапиться в дорозі зі мною, що тиск підскочить, що вкрадуть щось. Але завжди все було нормально. Їхати дуже важко через всі блок-пости. Але мені допомагає молодь часто, хто в автобусі зі мною їде. Сумку допомагають носити, навіть місцем один раз хлопець поступився, хоча їхати по вибоїнах донецьких потрібно було години три», — згадує Лілія доброту місцевих.

Щоб зараз доїхати з Донецька до Києва потрібно витратити багато нервів, часу і грошей. Неважливо, дитина ви, дорослий або пенсіонер. Пільг немає і ставлення до всіх однакове.

«Поїхати до Києва — це десь 3-3,5 тисячі гривень в один кінець. За такі гроші часто вже не поїздиш, тому я вибираю час, щоб і дітям було зручно, і мені. Влітку я не їжджу — дуже жарко», — розповідає Лілія Семенівна.

Дорога з Донецька до Києва займає більше доби. Деякі перевізники з цієї причини відмовляються брати пенсіонерів. Не всім під силу витерпіти таке.

Але Лілія Семенівна сподівається, що все це — лише тимчасова міра.

«Все одно війна коли-небудь закінчиться, не буде цих блок-постів, можна буде просто поїздом їхати з Донецька до Києва. Хочеться тільки дожити до цього часу. Тоді будемо їздити не тільки на Великдень, а й на Різдво, і на Новий рік, і на всі дні народження. І діти мої тоді до мене зможуть приїхати», — сподівається Лілія Семенівна.

З української сторони щодня працюють сім пунктів в'їзду-виїзду, але фактично відкриті тільки два — «Станиця Луганська» (весь тиждень) і «Новотроїцьке» (тільки у понеділок і п'ятницю).

Час роботи — з 8:00 до 16:00. Через інші КПВВ Донбасу («Гнутове», «Мар'їнка», «Щастя», «Золоте» і «Майорське») їхати безглуздо, на дзеркальних КПВВ з боку «ЛДНР» нікого не пропускають.

Заздалегідь, ще вдома, встановіть собі додаток «Вдома». Важливо, що версія Android вашого телефону повинна бути не давніша за 5.0, інакше програма не встановиться. Також на проблеми з додатком скаржаться власники айфонів. Додаток контролюватиме, як ви дотримуєтеся самоізоляції.

Якщо їдете через «Новотроїцьке» без телефону або з кнопковим телефоном, вас відправлять на двотижневу обсервацію в медустанову в селищі Гостре. А ось на КПВВ «Станиця Луганська» вас з кнопковим телефоном або без нього взагалі не пропустять.

Обсервації можна уникнути, якщо здати на українському КПВВ безплатний або платний тест на коронавірус. Враховуйте, що безплатного тесту на вас може не вистачити, а вартість платного — приблизно 1200 гривень.

Правила перетину українських КПВВ значно простіші — ніяких додатків встановлювати не потрібно.

Але пам'ятайте, що проїхати можна тільки через два КПВВ.

За повідомленнями інформресурсів ОРДЛО, правила в'їзду відрізняються в залежності від того, чи є у вас «прописка» в «ЛНР» і «ДНР». Якщо є, то проблем бути не повинно, так запевняють на інформресурсах непідконтрольних територій.

Якщо у вас немає «прописки» в окупованих районах Луганської області, буде складніше.

Потрібно відправити порожній лист на електронну пошту [email protected], у відповідь прийде посилання на анкету.

Її потрібно завантажити та заповнити російською мовою на комп'ютері (не друкуючи та не скануючи). Разом з анкетою потрібно відправити скани або фото документів, що підтверджують причину поїздки.

Якими можуть бути причини поїздки: лікування, навчання, возз'єднання з сім'єю, догляд за родичем, поховання родича або близької людини, отримання грошової допомоги окремим категоріям громадян.

Перевірка заявки триває не менше 14 робочих днів. Вам на пошту надійде відповідь про те, чи можна в'їжджати та коли.