Наскільки доступні міста Донеччини та чому треба повчитись у країн ЄС

Експерти розпочали подорож з Краматорська, Дружківки та Слов’янська. На черзі Маріуполь та Старобільськ. Після дослідження ці міста потраплять до рейтингу доступності міст України “Тостер”. Як саме оцінювали? І що з доступністю в інших містах України й за її межами? Розібрався “Східний варіант”.

“Ми приїхали, щоб ще більше надихнути мешканців та керівництво міста працювати у сфері інклюзії. Для того, щоб питання доступності для маломобільних груп населення завжди було на часі. Щоб під час реконструкції чи будівництві нових об’єктів до цього привертали особливу увагу”, — каже голова організації “Доступно.UA” Дмитро Щебетюк.

Він підкреслює: проєкт покликаний зробити Україну в цілому доступнішою. Бо ж кожне місто, яке потрапляє у рейтинг доступності, впливає на розвиток інклюзії в країні. 

У 2011 році Дмитро отримав серйозну травму хребта та спинного мозку. З того часу він пересувається на візку. Десь через рік почав займатись плаванням та вже у 2015 році підтвердив звання майстра спорту. Того ж року піднявся на сьомий рядок світового рейтингу з плавання у своїй групі. Згодом був ведучим спецпроєкту  “Паралімпіада-2016. Студія” на телеканалі “UA: Перший”.

Від участі в підготовці до Паралімпійських ігор у Токіо Дмитро відмовився, щоб повністю зосередитися на громадській діяльності. У 2015 році він заснував організацію “Доступно.UA”, яка поширює ідею повноцінного включення людей з інвалідністю у життя суспільства та доступності міського простору. А ще почав розвивати власний влог. 

“Замість творчості чи науки ти витрачаєш купу енергії на те, як подолати перешкоду”

“Більшість людей ніколи не зіштовхувалися з людьми з інвалідністю. Вони бояться навіть комунікувати з ними. Основна мета нашої ініціативи — подолати ці бар’єри, познайомити людей БЕЗ інвалідності з людьми З інвалідністю”, — пояснює Дмитро.

“Піти у супермаркет чи ще кудись — це не особлива потреба. Замість творчості чи науки ти витрачаєш купу енергії на те, як подолати перешкоду. Коли кудись збираєшся, то думаєш: мені важко з ліжка пересісти на коляску, потім спуститись, потім буде бордюр, а чи доступний той заклад, куди я хочу...

Я отак все подумав і залишився в ліжку. Витратив енергію тільки на ті думки й відчув себе лузером. І це не тільки про людей з інвалідністю. Батьки виходять з дитиною в візочку прогулятись, подивитись навколо. А виходить так, що вулиця, зовнішній простір вводять тебе в стрес”, — каже Дмитро. 

Широку впізнаваність активісту приніс другий сезон програми “#@)₴?$0” з Майклом Щуром від “Телебачення Торонто”. У 2017 році він був ведучим рубрики “Інклюзія”, а в наступних сезонах з’являвся як запрошений ведучий програми. 

Автостопом Європою 

Того ж року Дмитро вщент зруйнував стереотипи про людей з інвалідністю. Він самостійно проїхав автостопом на візку 17 міст України та дістався Білорусі.

У 2019 році Дмитро розширив географію подорожей на країни Європи. Їздив так само автостопом, але вже разом з другом. На двох у них було лише 100 євро, а маршрут подорожі обирали підписники блогу.

Так хлопці відвідали понад 30 міст у 10 країнах. Зараз Дмитро пише книжку про подорожі автостопом. Згадує, що це надзвичайне почуття контрасту — коли ти декілька годин стоїш під палючим сонцем на трасі, а вже за мить їдеш в комфортному авто з вітерцем. Це повертає віру в доброту людей та додає любові до життя. 

На ютуб-каналі Дмитра є багато цікавих влогів з подорожей.

“Слов’янськ мав би бути чи не найдоступнішим містом в Україні”

Зі Слов’янськом Дмитра пов’язують, як він висловився, “специфічні спогади”. Він вже бував в місті раніше. Після травми у 2011 році проходив лікування на Слов’янському курорті та саме тут зробив пропозицію руки й серця своїй колишній дружині. 

“Слов’янськ мав би бути чи не найдоступнішим містом в Україні, оскільки тут розвивався курорт і багато людей з інвалідністю проходять лікування. Я був здивований, що тут поки що нічого не пристосовано для людей з вадами зору. Не побачив тактильної плитки, пониження, тактильних табличок. Я очікував більшого”, — зізнається Дмитро. 

“Біля санаторіїв Словкурорту чомусь немає навіть зручних вбиралень для людей з інвалідністю, хоча це основна цільова аудиторія. Чомусь у свідомості міської ради та власників закладів на курорті немає цього розуміння. Хоча бізнес розуміє мову цифр і без доступності втрачає чимало прибутку”, — згадує Дмитро.

Маючи за плечима чималий мандрівний досвід, Дмитро вже знає на якому рівні інклюзія закордоном та може порівняти її з доступністю в Україні. 

“Якщо хочеш приблизно побачити як в Європі, то вирушай у Львів. Там ситуація на вулицях за останні роки покращилась. Є певні міста, які виділяються прогресивністю в інклюзії, однак місто Чернігів, що посідає перше місце в нашому рейтингу доступності, навіть близько не може називатися доступним для маломобільних груп населення”, — каже Дмитро.

"Зробити місто доступним можна з мінімальними витратами"

Насправді зробити місто доступним можна доволі просто та з мінімальними витратами. Іноді навіть дивно, чому деякі методи досі не реалізували в Україні. 

Наприклад, звичайна бруківка замість спеціальної тактильної плитки як попередження людям з порушенням зору.

Або як може виглядати прибудований пандус до старовинної будівлі без втрати зовнішньої привабливості архітектури. 

А ось комбінування сходів та пандусу в старовинному німецькому місті Трір. Подібні варіанти зараз намагаються використовувати й в Україні. 

Чого повчитися у ЄС?

Україна може взяти за основу досвід європейських країн. 

Наприклад, німецький Мюнхен повністю пристосований до людей з інвалідністю. Є спеціально обладнані квартири, на візку можна пересуватись без будь-яких перешкод. Робочі місця, транспорт, вказівники, кнопки продажу квитків, виклику ліфтів та багато іншого. Люди з інвалідністю живуть повноцінним самостійним життям і не потребують допомоги. 

В іншому місті Бонні немає жодного підземного переходу тільки зі сходами, а світлофори обладнані датчиками. Всі бордюри тільки знижені, немає жодного місця, куди не можна було б заїхати на візку, до того ж є розмітка для людей з вадами зору. 

Головна політика Швеції — дати людям з інвалідністю максимум можливостей жити повним життям. З 2010 року була налагоджена судова система, повністю облаштований транспорт (автобуси, метро, залізниця, пароми, ліфти, парковки тощо), безплатна персональна допомога, а практика облаштування житла (пандуси, ліфти, автоматичні двері, поручні) офіційно затверджена з 1963 року. 

У кожного є право вибору — жити самостійним життям в облаштованій квартирі з допомогою при потребі, або з цілодобовим доглядом в будинках групового проживання. 

З 1994 року у Швеції діє Закон про соціальну допомогу людям з інвалідністю. Заборонена будь-яка дискримінація, а з 2008 року уряд Швеції ратифікував Конвенцію ООН про права людей з обмеженими можливостями. 

“В першу чергу нам не вистачає розуміння. В Україні є визначені норми, які прийняті були ще у 2006 році. Якби з того часу їх дотримувалися, то ситуація була б зовсім інша, набагато вигідніше. Так само є законодавча база, просто треба дотримуватись цього. Треба говорити, комунікувати, пояснювати, що це буде корисно для батьків з дитячими візочками, людей літнього віку. Не думайте що це тільки для людей на візках. Це про свідомість сприйняття загалом”, — каже Дмитро. 

“Підсмажений” рейтинг

Як вже згадувалося раніше, ініціатива “Доступно.UA” створила власний рейтинг доступності.

“Тостер” — це така гра слів, ми тестуємо місто. З іншої сторони головна ідея аби мерам міст “підпікало” від свого рейтингу, “підсмажувало” як хліб. Це змагальний ефект, бо мери люблять рейтинги. Коли ти не на перших місцях, то це знижує твою авторитетність”, — пояснює Дмитро. 

Отже, рейтинг доступності міст “Тостер” зараз виглядає так: 

• 1 місце — Чернігів з результатом у 19,46%
• 2 місце — Вінниця, 16,15%
• 3 місце — Черкаси, 16,02%
• 4 місце — Рівне, 15,79%
• 5 місце — Житомир, 15,38%
• 6 місце — Суми, 14,75%
• 7 місце — Полтава,  14,48%
• 8 місце — Чернівці, 10,32%
• 9 місце — Івано-Франківськ, 9,7%
• 10 місце — Кам'янець-Подільський, 6,44%
• 11 місце — Тернопіль, 6,38%
• 12 місце — Миколаїв, 6,17%
• 13 місце — Херсон, 5,59%.

На складання рейтингу впливає три основні напрямки: державні інституції та адміністрації (як ЦНАП, лікарні, дільниці поліції, вокзали), бізнес (ресторани, кінотеатри, магазини, аптеки) та свідомість людей (чи не створюються незручності для людей з інвалідністю, наприклад, хто паркується на спеціальних місцях на стоянці). 

Дослідження міста за окремими локаціями проводили активісти в рамках воркшопу. Після певного інструктажу учасники проєкту озброїлись рулетками, смартфонами та анкетами. Вимірювали ширину дверей, кут нахилу пандусів (норма має бути не більше 5 градусів), висоту поручнів і т.д. 

“На методологію одного об’єкту в середньому йде близько 18-20 хвилин. Але дає нам певне розуміння чи розуміють підрядники, будівельники що вони роблять і для чого вони роблять”, — каже Щебетюк. 

“У складанні рейтингу людський фактор відсутній. Показники вираховує автоматизована система. Після того, як ми внесемо та обробимо всі дані, передамо результати містам та надамо рекомендації владі. Ми хочемо й надалі співпрацювати, перевіряти міста повторно та робити їх доступнішими”, — говорить координаторка проєкту “Доступний Схід” Марта Білас. 

“Те що для нас “вау”, в Європі це нормально. Ми розказуємо про інструменти доступності, як це класно, хвалимо мерів, які найбільше в цьому напрямку працюють. Але це має бути нормою. В Україні поки найдієвіший інструмент це привернення уваги”, — каже Дмитро Щебетюк. 

Результати дослідження будуть готові вже за три тижні. Опрацьовані дані збираються та надаються рекомендації міській раді як саме та що саме можна змінити.

Як ми можемо зробити місто більш інклюзивним?

Своїми думками щодо ситуації з доступністю в Слов’янську поділились місцеві стейкхолдери. Всі зійшлись на думці, що тема інклюзії є найважливішою. 

“На жаль, Слов’янськ як місто-курорт залишилось лише на папері. Коли нам вдасться його відновити, поки невідомо. Проте, про дороги, тротуари й зони доступності нам треба говорити вже зараз. При формуванні бюджету потрібно ці всі витрати враховувати”, — вважає депутатка Слов’янської міської ради Ольга Алтуніна.

“Історично так склалось, що концентрація людей з інвалідністю у Слов'янську значно вище, ніж в інших містах. Зараз 21 століття і хоча б з цих міркувань не можна вважати відсутність доступності правильною. Всі люди абсолютно рівні й можливості рівні. Сучасні будівельні норми вимагають абсолютної доступності. Тому всі проєкти реконструкції, ремонту, будівництва повинні це враховувати. Зараз Слов’янський курорт переживає непрості часи та ми зобов'язані зробити його доступним”, — вважає Олексій Яковленко.

“Проблема в тому, що заходи, які вживаються, не системні. Ми не маємо системи забезпечення нормальної життєдіяльності людей з інвалідністю. Переходи, тролейбуси, потяги та інше не пристосовані як мають бути. Без сторонньої допомоги людина на візку може не впоратись. Моя основна мета як депутата залучити тих людей, кому це потрібно. Аби люди з інвалідністю могли піднімати ці питання та ініціювати їх рішення, адже ніхто окрім них не знає як саме треба зробити”, — зазначив депутат Слов’янської міської ради Олександр Беліменко.

Що ми можемо зробити вже зараз? 

В організації "Доступно.UA" виділяють 7 основних інструментів впливу на доступність міста:

• Написати заявку місцевим органам влади, писати запити та звернення комунальним підприємствам;
• Йти на особистий прийом депутата, комунальника чи держслужбовця, який відповідає за сферу;
• Написання електронної петиції;
• Участь в Громадському бюджеті;
• Організація мітингу, акції для привернення уваги;
• Проявити ініціативу власноруч разом з однодумцями чи самотужки (зробити пандус, парковку для колисок тощо);
• Спробувати себе як депутата чи комунальника (впливати на сферу зсередини).

“Інклюзія це не про людей з інвалідністю, це про суспільство. Стать, гендер, колір шкіри, всі процеси життя й отримання послуг. Важливе сприйняття людей самих себе, щоб вони відчували себе частиною суспільства”, — підсумовує Дмитро Щебетюк.