"Тут в кожній родині шахтар, і не один". Як жителі Донбасу оцінюють реформування вугільної галузі?
Таке дослідження організували Центр екологічних ініціатив «Екодія» та Представництво Фонду Фрідріха Еберта в Україні.
Виявилося, що питання закриття шахт для регіону дуже болюче, жителі готові виїхати та побоюються масових акцій протестів. Парадоксально, але і нинішня ситуація на державних шахтах не влаштовує нікого.
«Східний варіант» розповість більше.
Амбіції та реальність
Мономіста — для Донбасу явище звичайне. Тоді місто не просто залежить від одного підприємства, а немов «виростає» навколо нього. Найчастіше ним є шахта.
З іншого боку, Україна взяла на себе амбітні зобов'язання закрити збиткові шахти. Наприклад, 29 з 33 державних шахт нерентабельні та виживають тільки завдяки щорічним багатомільйонним дотаціям. Тут є і питання екології: щоб стримати глобальне потепління на рівні 1,5-2 ° C, як того вимагають вчені, передбачається повна відмова від використання викопного палива в наступні 20-30 років.
Але що ж буде з людьми, які поколіннями працювали на шахтах? Дізнатися їхню думку і залучити до неї увагу місцевої та центральної влади — ось основне завдання дослідження «Майбутнє справедливої трансформації в Україні: сприйняття в шахтарських містечках». Його презентували та активно обговорювали 19 листопада.
Справедлива трансформація (Just Transition) — це модель розвитку регіону, яка передбачає гідне життя і чесний заробіток для всіх працівників та спільнот, на яких вплине процес відмови від викопного палива (ліквідація виробничих потужностей, вугледобувних підприємств і т.д.).
"Шокову терапію ми не витримаємо"
Дослідження проводили в липні та серпні 2020 року методом фокус-групових дискусій. У ньому взяли участь жителі Добропілля, Мирнограда, Новогродівки, Покровська, Вугледара, Селидового та Торецька. Зокрема, людей запитували про проблеми їх міста. Скрізь вони виявилися схожими: це інфраструктура, медицина, можливості для освіти, економічні проблеми.
«У мене старшій дитині видаляли апендицит. Ось у нас було чотири хірурги в місті. Залишилося двоє дуже літніх людей, які вже й очима не бачать», — розповіла учасниця опитування з Торецька.
Обговорювали з місцевими жителями й монопрофільність їх міст. Серед мінусів назвали такі:
— залежність розвитку міста від одного підприємства, його успішної діяльності, що впливає на впевненість у майбутньому;
— відсутність вибору професій, зайнятості. Водночас спостерігається зниження престижу професії шахтаря, вона не викликає інтерес у частини молоді;
— важка праця на підприємстві з неконкурентною зарплатою, яку часто затримують.
Але бачать люди шахтарських містечок і свої плюси такого стану речей: підприємство є головним і стабільним джерелом поповнення міського бюджету (за умови, якщо воно не дотаційне) і робочих місць для населення.
«Шокову терапію ми не витримаємо. Нам ніде працевлаштувати людей. Так, зараз великі проблеми. Ми дуже залежимо від містотворчого підприємства. У нас вже 3 місяці немає надходжень до міського бюджету, тому що були затримки на шахтах. У мене в цьому місяці виконання бюджету 11%. А на нас дитячі садки, освіта», — говорить голова Вугледарської ОТГ Андрій Силич.
Варто відзначити, що негативні моменти відзначають саме в роботі державних шахт. Приватні вважають сучасними, модернізованими та популярними.
"Шахти — візитівка міст"
Гостро і болюче — так реагували учасники дослідження на перспективу закриття шахт. Навіть визнаючи їх збитковість, імовірніше хочуть модернізації, а не ліквідації. В іншому випадку прогнозують масові протести або міграцію людей в інші міста. Адже якщо в місті працює лише шахта і магазин, коли закриється перша — покупців не буде і в другому.
Люди також зазначають, що у більшості місцевих жителів освіта пов'язана саме з роботою в шахті. Значить, мова йде і про перепрофілювання. Люди готові працювати й в інших професіях, але з гідними зарплатами: у сферах IT-технології, психології, юриспруденції, в поліції. Не проти займатися ремонтом сільгосптехніки, виробництвом соків, кондитерських виробів, а також цегли або плитки.
Безболісно закрити шахти: можливий рецепт
Одним з важливих аспектів максимально безболісної реформи респонденти назвали її поступову реалізацію та інформування людей про всі етапи. А ще обов'язкову співпрацю. Основні тези такі:
— налагодити тісну комунікацію представників влади з мешканцями міста, створити робочу групу, яка буде включати шахтарів, що знають ситуацію зсередини;
— забезпечити соціальний захист населення, яке постраждає від закриття шахт. Працівникам передпенсійного віку дати можливість допрацювати або сприяти достроковому виходу на пенсію.
— створювати та розвивати підприємства, які забезпечать зайнятість населення після закриття шахт. До будівельних робіт залучати колишніх шахтарів; відходити від монопрофільності міста за допомогою розвитку різних напрямків;
«Важко виконати справедливу трансформацію. Навіть потужна компанія ДТЕК не змогла в нинішніх умовах спрацювати, були простої шахт з 1 квітня. Без чіткої державної програми ми нічого не зможемо трансформувати. У нас зараз шахти знову передають державі, створюється Добропільська компанія з видобутку. Але коштів якихось на перші кроки у генерального директора немає», — зітхає заступник Добропільського міського голови з питань трансформації вугільних регіонів Володимир Плетньов.
Екологія — плюси та мінуси
Серед переваг закриття шахт для екологічної безпеки учасники дослідження відзначили поліпшення стану повітря, водних ресурсів, а також ліквідацію териконів, які тліють і є джерелом радіаційного забруднення міста.
Водночас респонденти бачать і екологічні ризики при закритті шахт, наприклад високі ризики просадки ґрунту та підтоплення міста, пов'язані із затопленням шахт.
«Думки людей, які ми почули, збігаються з тим, що говорять експерти. Все ж залишаються питання про те, чи варто зосереджувати увагу на малих та середніх підприємствах. Це теж потрібно вирішувати у співпраці з місцевими жителями. І, звичайно, кошти. Без вкладання коштів в реформу, виплати боргів, без модернізації перспективних шахт не буде справедливої трансформації. Завершити цей процес за 10 років — дуже амбітно. Якщо говорити про міжнародний досвід, це питання середньої перспективи до 30 років», — резюмує координаторка проєктів Представництва Фонду Фрідріха Еберта в Україні Марія Коваль-Гончар.
Повністю результати дослідження читайте за посиланням.