Артур Прихно
Доступна для всіх реінтеграція: яких змін потребують люди з інвалідністю на Донбасі
Люди, які потрапили в окупацію, мріють про відновлення їх прав. В тому числі й люди з інвалідністю. Україна дає гарантії вразливим категоріям людей. А те, як вони реалізовуються на практиці в Луганській та Донецькій областях і як відстоювати свої права — читайте в матеріалі «Східного варіанту».
Зараз у Токіо тривають паралімпійські ігри, на яких змагаються люди з інвалідністю, а українці традиційно завойовують медалі. Спортивні успіхи українських паралімпійців можуть наштовхнути на думку, що в країні передбачені усі умови для розвитку людей з інвалідністю. Однак, на практиці не все так райдужно.
Нині, коли ми говоримо про реінтеграцію окупованих територій та надання людям належних умов для життя поза окупацією, інклюзивність в Луганській та Донецькій областях мають бути одним із пріоритетів та демонструвати, що на підконтрольній Україні території знайдуть себе усі, в тому числі й вразливі групи людей.
«Східний варіант» вирішив дослідити, яка ситуація з інклюзивністю на сході, які нагальні проблеми в людей з інвалідністю, та чи є прогрес у їх доступності до адміністративних установ і громадських закладів. А в кінці статті традиційно дамо поради та корисні контакти для людей з інвалідністю східного регіону.
Доступність на КПВВ: ментальна та фізична
Мама Світлани Лупарьової з Черкас вже два роки живе з донькою у центральній Україні, хоча до цього все своє життя провела в Краснодоні (з 2016 року — Сорокине), практично не виїжджаючи з області. У 44 роки вона потрапила в ДТП, після чого вимушена пересуватися на візку.
В окупованому Краснодоні за жінкою доглядала її молодша сестра, оскільки Світлана ще до початку війни переїхала до Черкас. Світлана каже, що завжди була спокійна за маму, оскільки вона максимально самостійна, та й до того ж мала підтримку сестри.
Та коли постала необхідність їздити на лікування через КПВВ, почались проблеми. В основному з боку окупантів.
«Її двічі “завертали”. Просто відправляли додому. Одного разу їм щось не сподобалось у документах її сестри Валентини, і сказали, що пропустять маму, тільки без супроводження. Мама відмовилась. А іншого разу була велика черга, вона кілька годин чекала, а потім до неї підійшли (бойовики, — ред.) і кажуть типу: нема часу з тобою возитися, приходь, коли не буде черги. Просто так, без причини. Враховуючи, що їй потрібно не більше часу для оформлення і переходу, ніж іншим людям», — зазначила Світлана.
Натомість на підконтрольній Україні території, за словами Світлани, завжди ставилися з розумінням і намагалися довго не затримувати. Але були інфраструктурні недопрацювання.
«Були проблеми на КПВВ з непристосованим туалетом і відсутністю спеціальних місць для людей з інвалідністю, куди можна було б заїхати безперешкодно. Але люди завжди допомагали, супроводжували та навіть підвозили», — говорить Світлана Лупарьова.
З початком пандемії кількість людей, які переходять лінію розмежування, зменшилася. Зараз на сході працює два контрольно-пропускних пункти — в Станиці Луганській та в Новотроїцькому.
КПВВ «Станиця Луганська» нині ремонтується. Через це труднощі виникають не тільки у людей з інвалідністю, а й у всіх, хто проходить через КПВВ. Зокрема, там поки нема накриття, тому люди вимушені чекати своєї черги на сонці або під дощем.
Та, як зазначила у коментарі «Східному варіанту» головна координаторка громадської організації «Донбас SOS» Віолетта Артемчук, передбачається, що після реконструкції приміщення КПВВ буде максимально доступним для людей з інвалідністю.
«Усі конструкції для людей з інвалідністю мають бути зручними у використанні, але мобільними, щоб не складалося враження, що це будується назавжди.
Ці конструкції мають легко розбиратися і переноситися за потреби в інше місце. Сталі забетоновані конструкції, на мою думку, не повинні бути», — зазначила Віолетта Артемчук.
На КПВВ «Новотроїцьке» нещодавно відкрили ЦНАП, де також передбачили пандуси для людей з інвалідністю, а для людей з маленькими дітьми — кімнату матері та дитини.
На думку Віолетти Артемчук на КПВВ не вистачає працівників, які опікувалися б людьми з інвалідністю. Так, як це роблять зараз представники громадських організацій.
«Коли люди з інвалідністю їдуть через Станицю Луганську, я спокійна, бо там працюють наші партнери — громадська організація «Проліска«. Вони забезпечують індивідуальне ведення кожного випадку. Наприклад, до нас звернулася жінка, яка їхала з Одеси в окупований Луганськ. Вона мала інвалідність і самій їй було складно. Працівники ГО зустріли її, допомогли пройти до буферної зони. Це хороша допомога. Але її надають силами громадської організації за підтримки міжнародних організацій. Було б добре, аби таких працівників забезпечувала держава», — зазначила експертка.
Поринемо в ідеальний світ — як мають виглядати усі заклади згідно з рекомендаціями інклюзивності
Урядовий уповноважений з прав осіб з інвалідністю розробив порадник щодо облаштування громадських і соціальних закладів. Рекомендації поділені за категоріями. Наводимо основні з них.
Прилегла територія
Ширина тротуару біля приміщення повинна бути не менше 1,5 м. Це дає можливість людині на візку розминутися з пішоходом.
На тротуарі не повинно бути сходів, вибоїн, а щілини між тротуарними плитами чи решітками мають бути не більше 1,3х1,3 см.
Стоки для дощової води мають бути накриті решітками, а місця перетину пішохідних шляхів/тротуарів, проїзди у двори, заїзди на автостоянки мають бути без бордюрів, з похилими з’їздами.
Вхід у будівлю
В першу чергу приміщення повинно бути обладнане пандусом. Вони можуть мати різну форму і розміри залежно від площі, яка виділяється для його встановлення. Над пандусом має бути навіс.
Бажаний нахил пандуса становить 5%, максимально прийнятний кут нахилу – 8%, небезпечний – 12%.
Якщо в приміщенні є сходи, то обов'язково має бути й пандус. Тобто, як мінімум один вхід має бути доступним. Рекомендують, щоб це був центральний вхід.
«Двері в будівлю і приміщення не повинні мати порогів, а при їх необхідності, висота порогу не повинна перевищувати 2,5 см. Ручки дверей повинні мати зручну форму, щоб можна було легко схопити рукою, а також без зусиль відчинити двері рухом кисті або передпліччя», — йдеться в рекомендаціях.
Сходи
Всі сходинки одного прольоту у будівлі мають бути однаковими. Їх висота не має перевищувати 15 см, а глибина має бути не менше 30 см. Покриття має бути нековзким та добре закріпленим.
Через кожні 15 сходинок має передбачатися майданчик для людей, яким складно долати великі відстані.
Краї сходинок мають бути контрастними. А перед першою та останньою сходинкою мають бути тактильні смуги для людей, що мають порушення зору.
Поручні біля сходів мають бути з обох боків, оскільки людині з ослабленою функцією однієї руки при підйомі необхідний поручень з одного боку сходів, а при спуску – з іншого.
Коридори
Щоб люди з інвалідністю могли вільно пересуватися всередині приміщення, ширина коридорів має бути не менше 1,5 м. Це дозволить одночасно переміщатися коридором двом людям в інвалідних візках.
Також крісла, дивани чи інші меблі та перешкоди не мають знаходитися на проході, оскільки люди з порушенням зору можуть їх не помітити.
Детальні правила облаштування доступного середовища для людей з інвалідністю можна знайти ТУТ.
ВПО з інвалідністю мають окремі гарантії
За даними, які озвучили в Донбас SOS, 52 тисячі вимушених переселенців мають інвалідність. Один із таких переселенців — Віталій Святошенко.
Він розповів про найголовніші гарантії для ВПО з інвалідністю.
Так, вимушені переселенці, які мають статус людини з інвалідністю, отримують в Україні щомісячну адресну допомогу. Вона прямо прив’язана до прожиткового мінімуму, який періодично змінюється. Відтак, наводимо актуальні суми такої допомоги:
- ВПО з інвалідністю ІІІ групи отримують 1854 грн;
- ВПО з інвалідністю ІІ група — 2 132 грн;
- ВПО з інвалідністю І група і діти з інвалідністю — 2410 грн.
Соціальне житло для ВПО з інвалідністю першої та другої групи має надаватися без черги. А якщо мова йде про тимчасове житло, то сам статус інвалідності додає балів вимушеному переселенцю, а саме кількістю балів визначається черговість отримання такого житла.
Також за словами Віталія Святошенка, зараз в Україні немає поділу на робочі та не робочі інвалідності.
«На кожному підприємстві існує квота робочих місць, де мають працювати люди з інвалідністю - це 4% від загальної кількості працівників», — наголосив Віталій.
Також 5 серпня запрацювали зміни до закону про «підвищення соціальних гарантій для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю».
Наводимо дві основні зміни, актуальні для людей в східних регіонах.
1. Закон розширив перелік осіб, які мають право на позачергове обслуговування в будь-яких касах, а також на підприємствах, які надають будь-які послуги населенню. Раніше без черги обслуговували лише людей з інвалідністю першої та другої груп. Тепер таке право мають:
- люди з інвалідністю незалежно від встановленої групи інвалідності;
- діти з інвалідністю;
- особа, яка супроводжує людину з інвалідністю першої групи або дитину з інвалідністю.
2. Закон встановив перелік людей, які мають право без черги проходити контрольно-пропускні пункти на лінії розмежування.
- люди з інвалідністю, які їдуть на лікування (за наявності підтверджуючих документів);
- люди з інвалідністю першої групи;
- діти з інвалідністю;
- одна чи дві особи, які супроводжують людину з вище перелічених категорій, а за необхідності — близькі родичі першої лінії спорідненості (батьки, чоловік або дружина, діти)
Головна проблема — відсутність доступу до приватних закладів
«Приватні заклади — проблема номер один для нас», — говорить «Східному варіанту« керівниця донецької обласної організації інвалідів Надія Паламарчук.
Жінка з дитинства має інвалідність — ураження опорно-рухового апарату. Отримати послугу в приватному закладі на Донеччині, за словами Надії, справжнє випробування.
«Є одна перукарня, яка мені в принципі подобається. Але через те, що вона недоступна для людей з інвалідністю — там елементарно немає поручнів, я нею не можу користуватися», — зазначила пані Надія.
Те ж саме і з іншими закладами — магазинами, кафе тощо.
«Вони (власники бізнесу, — ред.) нічого не пристосовують, бо кажуть, що не мають грошей», — додала Надія Поламарчук.
Школи — ще одна проблема регіону. Там, стверджує очільниця організації людей з інвалідністю, попри наявність інклюзивних класів, досі в більшості випадків не передбачили пандуси.
«Половина шкіл недоступні для дітей з інвалідністю. Як вони можуть називатися інклюзивними, невідомо», — зазначила Надія Паламарчук.
«Який сенс заробляти, якщо нема де витрачати?»
У Луганській області схожа ситуація. Там також боряться за безбар'єрність для людей з інвалідністю, говорить голова Луганської асоціації людей з інвалідністю Микола Надулічний. Він вважає, що доступність до розважальних закладів напряму пов'язана з мотивацією людей з інвалідністю працювати та розвиватися.
«Ми хочемо, щоб людина з інвалідністю жила повноцінно, а не стояла десь біля церкви, просячи милостиню. Навіть коли людина гарно заробляє, наприклад в інтернеті, деякі люди з інвалідністю ведуть онлайн магазини чи щось типу того, однак витрачати ці гроші люди не мають як. Вийти в магазин, або ж з дівчиною чи хлопцем у кафе — це справжнє випробування. Відтак, який сенс заробляти, якщо нема де витрачати. У нас зараз мало соціально відповідального бізнесу, яким люди могли б користуватися», — зазначив Микола Надулічний.
Представник уповноваженого з дотримання прав людини в Луганській та Донецькій областях Костянтин Черніков зазначив, що люди з інвалідністю відносно не часто звертаються до уповноваженого.
«Відсоток звернень з питань порушень прав людей з інвалідністю не високий. Щодо питань архітектурної доступності звертаються 1-2 людини на місяць», — зазначив Костянтин Черніков.
З початку року в східних регіонах провели 35 моніторингових візитів.
Здебільшого, в органах місцевого самоврядування та в закладах освіти. Моніторили безбар'єрність закладів.
Основні порушення, за словами Костянтина Чернікова, такі:
- відсутність пандусів,
- відсутність контрастного маркування дверей сходів,
- відсутність санітарних кімнат для людей з інвалідністю,
- відсутність виділених місць для паркування для людей з інвалідністю.
«Для нас без нас»
Навесні цього року дружина президента Олена Зеленська презентувала свою програму безбар'єрності. Для цього вона запропонувала створити Раду безбар'єрності, до якої мають увійти представники центральних органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадянського суспільства, експерти та науковці.
Цю ініціативу підхопив прем'єр-міністр Денис Шмигаль.
«Пропозиція Олени Зеленської про створення Ради безбар’єрності дасть змогу активізувати практичну реалізацію Національної стратегії зі створення безбар'єрного простору. Уряд підтримує таку ініціативу. Безбар’єрність стосується кожного. Це ознака сучасної та європейської держави, яку ми разом будуємо в Україні», – наголосив очільник уряду.
Та чи запрацювала ця ініціатива на сході?
«Ми її сприйняли з великою радістю, і думали, що нарешті інклюзія буде не тільки в указах президента до дня людини з інвалідністю. На початку все виглядало як серйозна боротьба з бар’єрністю. Але потім ми побачили, що команда для реалізації ініціативи зібрана з абсолютно здорових людей. Ці люди абсолютно не розуміють, для чого і кому це потрібно. Відповідно, немає і результату. Коли роблять для нас без нас — це бутафорія на папері для галочки», — зазначила Надія Поламарчук.
Натомість з державними закладами в Донецькій області ситуація набагато краща, каже пані Надія. Все тому, що їх доступністю займалися самі люди з інвалідністю. Здебільшого, це були люди з порушенням опорно-рухового апарату, які утворили так звані комітети доступності.
«Ми дуже серйозно підходили до кожного приміщення. Бо велике будівництво — це велике крадівництво. Однак, в результаті роботи й перевірок більшість соціальних обєктів в області є доступними — мають пандус, поручні, розширене фойє», — наголосила пані Надія.
Корисні контакти
- представник уповноваженого з прав людини в Луганській та Донецькій областях Костянтин Черніков — (064) 517-00-57, [email protected];
- урядова уповноважена з прав людей з інвалідністю Тетяна Баранцова — (044) 256-71-77, [email protected];
- донецька організація інвалідів — 066 997 7090;
- луганська асоцiацiя органiзацiй осіб з інвалiднiстю — [email protected]
- всеукраїнська організація людей з інвалідністю — 096 345 6565;
- гуманітарна місія «Проліска« - 093 202 22 32; 096 404 10 34.
Питаннями соціальних виплат і гарантій займаються служби соцзахисту:
- в Луганській області — (06452) 3 03 63
- в Донецькій області — телефони районних управлінь можна знайти ТУТ.
А дізнаватися про актуальні вакансії для людей з інвалідністю можна в обласних центрах зайнятості:
- в Донецькій області — (0626) 48-65-94;
- в Луганській області — (06452) 2-19-03.
Проєкт реалізується онлайн-виданням "Східний Варіант" за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
11628
