День Луганська: місто козацької історії та промисловості шотландських коренів

Сьогодні, у День Луганська, пригадуємо шляхетну історію українського міста.

Землі козаків

У 40-і роки 13 століття територія Дикого поля, куди відходила й Луганщина, увійшла до складу Золотої Орди. А після її розпаду регіон степу знелюднів, хоча певні поселення тут усе ж були. У 17 столітті значно почастішали сутички між Московською державою та татарами, через що московити розпочали будівництво нової укріпленої лінії. Водночас тривала й народна колонізація краю. «Покозачену людність» регіону, яка складалася з міщансько-селянських верств населення, часто називали «черкасами». Про це йдеться в «Історії Луганського краю» за редакторства кандидата історичних наук та доктора педагогічних наук Віталія Курила. 

Тимчасові козацькі стани Війська Донського на Луганщині почали зʼявлятися вже в 16 столітті, а постійні поселення — у першій половині 17 століття. Містечка козаків, йдеться в «Історії Луганського краю», мали особливі риси забудови й були типовими. Запорозькі козаки на цих землях почали селитися в другій половині 17 — на початку 18 століття. А найбільш раннім населеним пунктом була місцевість поблизу сучасного села Суходіл.

У ці часи на території теперішнього Луганська з’являються козацькі зимівники, які поступово розвивалися і ставали селищами. Найвідомішими тутешніми поселеннями козаків у 18 столітті були Камʼяний Брід та Велика Вергунка, які станом на сьогодні входять до сучасного Луганська і є найдавнішими частинами міста.

У книзі «Історія Донбасу» автори Віталій Курилов та Володимир Подов пишуть, що Камʼяний Брід відмічався, як географічний обʼєкт, у гирлі річки Міус у кінці 17 — на початку 18 століття. Можливо, цим терміном позначалося місце подолання водяної перешкоди. Але цей Камʼяний Брід не мав відношення до поселення, яке виникло в 1754 році на Лугані.

«Кам’яний Брід (село Кам’яне) на Лугані засновано в 1754 році як шанець 3-ї роти слов’яносербського кінного гусарського полку Івана Шевича. Третю роту потім змінила 4-та, а після утворення Бахмутського гусарського полку тут розташовувалася 10-та рота цього полку, тому село Кам’яне (Кам’яний Брід) отримало ще одну неофіційну назву — Десята Рота», — пишеться в «Історії Донбасу».

Після ліквідації Запорізької Січі козаки перестали займати окрему ланку суспільства й поступово злилися з іншими верствами населення. А землі Луганщини повністю перейшли під контроль Російської імперії.

Чавуноливарний завод шотландського походження

У 1796 році біля Камʼяного Броду почали будувати чавуноливарний завод, який став першим на території України та всієї імперії, де доменні печі працювали не на деревному, а на кам’яному вугіллі. Важливу роль у його заснуванні та побудові відіграв шотландський підприємець Чарльз Ґаскойн. Саме він у 1794 році провів дослідження східних земель України з метою пошуку місця для спорудження потужного металургійного підприємства та почав проєктування заводу. Підготовчі роботи проводив англійський майстер Томас Ропер.

З початку заснування завод на річці Лугань називали Катеринославським, а з 1797 року — Луганським. З цього ж року так називали й заводське поселення, яке вже будувалося поруч. Для будування та роботи заводу на нього переводили людей із Російської імперії. Перші робітники селилися в навколишніх селах Камʼяному Броді та Вергунці.

«Вони будували завод, а поряд із ними казарми із хворосту і глини, а також землянки, де потім селилися самі. Так виникло робітниче селище ливарників на Лугані в Донецькому повіті, який незабаром був перейменований у Слов’яносербський повіт. У першу чергу було побудовано 11 кам’яних будинків для англійських спеціалістів і дві казарми. Будинки спеціалістів утворили вулицю, яку називали Англійською. Казарми й землянки утворили другу вулицю, названу Петроградською», — йдеться в «Історії Донбасу».

Вугілля для роботи заводу добували на першій копальні Донбасу, яка розташовувалася в Лисичій балці (сучасний Лисичанськ).

Попри видатну роль Луганського заводу, його закрили в 1887 році, бо чавун виходив низької якості. А на його місці пізніше запрацював Луганський патронний завод.

Але поселення довкола заводу розвивалися. У Луганському діяли пошта, госпіталь, аптека, бібліотека, музей. У 1823 році тут відкрили першу на Донбасі гірничу початкову школу для дітей заводських працівників, в 1839 році — початкову гірничу школу в Кам’яному Броді, а в Луганську — гірниче училище, середній навчальний технічний заклад. У 1837 році в заводському селищі відкрито метеорологічну станцію — першу на Донбасі. Розвивалася торгівля.

Уже в 1847 році в губернії обговорювали питання перетворення поселення Луганського заводу на місто й перенесення сюди центру повіту зі Словʼяносербська. Уже проводили підготовчі роботи. У 1882 році Луганський завод і Камʼяний Брід об’єднали, дали статус міста та єдину назву — Луганськ.

Під час Української революції в Луганську проходили проукраїнські рухи. Після проголошення Української Народної Республіки сюди переїздить отаман Донецького кряжу Михайло Малашко, який активно розповідає про Українську Центральну Раду та український національний рух. Його діяльність мала свої результати. 8 жовтня 1917 року на повітовому селянському зʼїзді в Луганську більшість делегатів прийняла рішення вивісити над державною установою жовто-блакитний прапор. Тож доцільно вважати, що саме в Луганську вперше на Донбасі був вивішений український стяг.

Після поразки українських сил, Луганськ відійшов до Радянського Союзу, де його декілька разів перейменовували на Ворошиловград.

Новітня історія та російська окупація

Новітня історія Луганська почалася в 1991 році. Цікаво, що саме Луганський монетний двір випускав перші обігові монети вже незалежної України 1992–1996 років випуску, а також пробні монети 1991–1994 років.

Місто стало великим промисловим та культурним центром із майже півмільйонним населенням. Водночас з 1991 й до 2014 року воно перебувало під впливом проросійських партій та організацій.

Під час Революції гідності луганчани влаштовували акції підтримки Євромайдану, збиралися на площі біля памʼятника Тарасу Шевченкові, виступали за євроінтеграцію. Навесні 2014 року державні будівлі Луганська були захоплені проросійськими бойовиками, а саме місто потрапило під окупацію так званої «луганської народної республіки».

Хоч сьогодні Луганськ перебуває під окупацією російської федерації, увесь цивільний світ визнає, що місто є українським. Переселенці з Луганська, які виїхали у 2014 році та пізніше, сьогодні живуть у різних куточках України. Кожен та кожна з них роблять свій внесок у підтримку нашої країни: засновують бізнеси, допомагають людям, боронять Україну від ворога, проводять збори тощо.

Віримо, що одного дня Луганськ буде деокупований і знов стане вільним! Віримо, що одного дня всі луганчани зможуть знов відвідати рідні вулички свого міста.

***