Відчуваючи подих війни. Чим сьогодні живуть мешканці Краматорська

Журналісти Східного Варіанту поспілкувались з мешканцями Краматорська та дізнались, як вони живуть у місті. 

Гуманітарна допомога та комунікація з владою 

Мешканка Краматорська Алла у місті проживає разом з чоловіком Сергієм. Кажуть, їхати з міста не думали, та й нікуди. Проживають майже у центрі міста, отримують без перебоїв гуманітарну допомогу та пенсійні виплати. 

“Коли починається новий етап з отримання гуманітарки, ми бачимо оголошення. Наприклад: “Реєстрація з 1 до 18 числа”. Я реєструю себе, сусідів стареньких, а потім нам телефонують та говорять, куди прийти. В останній раз давали 5 кг борошна, олію, спагеті, консерви, цукор. Тобто, найголовніше. І ви знаєте, дарованому коневі в зуби не заглядають. Ми усім задоволені, це добра допомога для нас, пенсіонерів. Та є й люди, яким постійно не вистачає”, – розповідає Алла.

У цей день Алла відпочиває у парку та чекає чоловіка, який повинен був прийти з хвилини на хвилину. Жінка розповідає, зараз не добре зі здоровʼям, тому зранку була у лікарів. Та, на щастя, поліклініки та лікарні у місті працюють постійно, прийоми безплатні, навіть за інструменти для огляду платити не потрібно. Але, якщо треба терміново здати аналізи, то тоді, звичайно, доплачують. 

“За УЗД я заплатила. Але усе інше – безплатно. Пенсію отримуємо без перебоїв, я отримую на банківську картку. Пошти теж працюють, тому ніяких обмежень у нас із цим немає”, – говорить Алла.

Місцеві, каже пані Алла, постійно чують вибухи вдалині. Зараз добре чують, коли обстрілюють Слов’янськ:

“Зараз більше Слов’янську дістається, а ми чуємо ж. Квартира у нас ціла, але недалеко були прильоти. У людей з іншої сторони будинка й вікна повилітали, і балкони заділо. Недалеко є дім, який повністю розбитий. Ми чули цей приліт, був сильний поштовх. І люди тоді загинули, це просто жах”.

Алла каже, зв’язок з владою є постійно. Якщо у мешканців є питання або зауваження – вони можуть звертатися до контакт-центру міської ради:

“Мене там добре знають. Я зверталась щодо даху, а також щодо своєї сусідки. Вона виїхала, почався опалювальний сезон, а у неї вікна вибиті. То приїхали, склали акти, розкрили квартиру, зробили їй вікна, і потім все прибрали. Так потім з контакт-центру ще телефонують та питають: “Чи точно усе зробили? Наскільки якісно?”. Ось це дуже добре”.

Аллі подобається, що навіть під час повномасштабної війни, місто приводять до ладу – прибирають парки, висаджують квіти, слідкують за порядком. Та подих війни завжди поруч, особливо, коли декілька разів на день виє сирена повітряної тривоги.

Роботи мало, але жити можна 

Мешканець Сергій каже, у Краматорську мало роботи.

До повномасштабної війни чоловік працював у приватному підприємстві, а зараз – у кав’ярні:

“Не було вибору. Треба десь працювати, заробляти гроші. Бо війна чи ні, треба чимось себе годувати”.

Сергій не отримує гуманітарну допомогу, бо не підходить по критеріях. Та на це не скаржиться. Каже, навіть на маленьку зарплату баристи може себе прогодувати:

“Звичайно, зараз складно. Але я маю віру, що війна скоро закінчиться. Віримо у нашу армію, допомагаємо. Я сам займався волонтерством  майже увесь минулий рік. Бо хто, як не ми”.

Родина Зуєвих з Краматорська не виїжджала. Кажуть, власний дім треба постійно обслуговувати, тому про евакуацію навіть не думали. 

“У нас двоє дітей шкільного віку. Вони займаються дистанційно. На вихідних ходимо до парку, гуляємо. Чоловіку вдалось зберегти роботу тут з початку повномасштабної війни, тому залишаємось. Звичайно, страшно, але віримо у найкраще”, – каже Наталя Зуєва.

Якщо бути у центрі Краматорська, на хвилину може здатися, що війни вже немає. Бо усе квітне, прибирається, у повітрі чується запах свіжоскошеної трави.

Але тільки перейдеш дорогу – то побачиш вирву від ворожого снаряду на площі Миру.

***