Допомогти кожному: як бойові медики рятують життя українських бійців на передовій

На одній з койок лежить боєць Антон. У нього контузія. Його нудить, час від часу зникає зір, свій стан він описує: “наче п’яний”.  Антон розповідає, за пʼять метрів від них поцілив ворожий танк.

Тоді на позиції їх було семеро, і тому, каже Антон, їм пощастило: 

“Зазвичай нас усього п’ятеро на точці. Ми з напарником відійшли від попередньої точки туди. Хлопці стояли та контролювали, щоб окупанти до нас не підійшли, двоє хотіли їхній танчик або броню поцілити з РПГ. Але прилетіло… Одразу троє “200”, один дуже важкий “300”, у мене контузія. Нам вдалось ще нашого “300” евакуювати. Я спочатку навіть не зрозумів, що відбулось, бо на адреналіні треба було “300” тягнуть. Якби нас п’ятеро було, не знаю, щоб робили”.

Антон лежить під крапельницею, бойова медикиня Ліза дає усі необхідні ліки та слідкує за загальним станом пораненого.

Відпочиваючи, Антон розповідає, кілька днів тому (розмова була 19 квітня – ред.) до окупантів приїхала нова партія техніки. Ворогу не вдається виштовхати українські сили з позицій, тому росіяни просто закидують точки з українськими військовими тяжкою артилерією:

“Вони знаходять наші позиції й просто розбирають тяжкою артою усе до фундаменту. Хочеш не хочеш – доводиться відходити, бо там нічого не залишається”.

Антона прокапали необхідними розчинами, щоб покращити самопочуття. Тепер йому потрібен відпочинок та відновлення.

***

Через деякий час до стабілізаційного пункту привозять пораненого із пневмогематораксом. Сталося поранення у грудну клітку з пошкодженням легень, внаслідок чого там почала накопичуватися кров.

Лікарі виконали дренування плевральної порожнини, щоб витягнути накопичену кров.

“У нас є гемокони, які ми заповнюємо спеціальним цитратом, щоб кров гематомкою не згорталась, щоб вона була в рідкому виді. Збирається в гемокон і робиться реінфузія крові, тобто пряме переливання крові до пацієнта, знову назад. Бо кров – це дороговартісний ресурс, який треба зберігати”, – пояснює та розповідає лікар-ординатор та керівник стабілізаційного центру Вадим Холоденко.

Зі сторони спини хірурги ушили місце поранення, заклеїли інклюзивною наліпкою. Бійцю було надано сильнодіюче знеболене.

Тепер чоловіка можуть транспортувати далі – у госпіталь, де йому буде надана повна професійна допомога. 

Вадим Холоденко розповідає, що стабілізаційний пункт – це один з багаточергових етапів допомоги пораненому бійцю. Першу медичну військовослужбовець  отримує на полі бою ротним або взводним медиком. Після цього бійця переводять на кейсевак, але під Бахмутом, в тяжких умовах для евакуації бійців, використовують спочатку гусеничний транспорт, а потім – кейсевак. Там медики оцінюють загальний стан пацієнта, крововтрату, обʼєми потрібної допомоги. Часто прямо в евакуаційному автомобілі бійця реанімують та повертають до життя. А після цього вже везуть до стабілізаційного пункту. 

“Тут ми надаємо високоспеціалізовану медичну допомогу. У нас є анестезіологи, хірурги, травматологи. Тут вже повністю стабілізується стан пацієнта до того моменту, поки не можна буде його вільно відправити на будь-яку дистанцію. Ми стараємося максимально, як ми можемо, стабілізувати бійців та відправити вже далі на наступний етап евакуації – у госпіталь. Там вже є можливість отримати повну медичну допомогу”, – розповідає Вадим Холоденко.

Кожен день у стабілізаційному пункті буває різна кількість поранених.  Лікарі готові приймати їх у будь-який час – і вдень, і вночі. 

***

Вадим Холоденко до повномасштабного вторгнення проживав у Києві, працював анестезіологом у першій лікарні, а також лікарем швидкої допомоги. 

У березні минулого року Вадим разом з фельдшером разом вирішили долучитись до служби як бойові медики. За цей час були на декількох напрямках, врятували не одне життя.

Одного разу Вадим разом з іншими лікарями врятували життя полоненому окупаційної армії. Це сталося приблизно місяць тому. 

“Хлопці піймали, у нього була поранена рука, перелом плечової кістки зі зміщенням. Всі лікарі відмовились його оперувати, вони мають право на це. Ну і довелось нашому командуванню ухвалити таке рішення, що треба його оперувати. Тому що він якраз підлягав обміну. Операція пройшла успішно, ще сім днів у нас тут лежав”, – розповідає Вадим Холоденко.

Вадим згадує, під час операції побачив у полоненому звичайну людину:

“Це не перший наш полонений. Вони були у нас і на Запорізькому напрямку. І мені тоді сподобалась фраза нашого хірурга-травматолога. Під час операції він сказав: “Я сподіваюсь на те, що наші поранені отримують таку ж медичну допомогу, яку ми надаємо їм”. І все, у мене з того часу такий стимул і залишився”.

***

Бойова медикиня Ліза розповідає, що до повномасштабного вторгнення вона заснувала волонтерську організацію “Наше майбутнє”, темою якої був захист інтересів дітей та підлітків. Тоді з іншими волонтерами дівчина їздила до будинків сімейного типу та влаштовували  свята.

“Ми з ними грали, привозили їм гуманітарну допомогу. Організовували патріотичні години, плели маскувальні сітки, були дитячі свята”, – розповідає Ліза. 

Зараз Ліза тимчасово призупинила волонтерську діяльність, з позицій це робити геть не зручно.

Після повномасштабного вторгнення Ліза прийшла до тероборони у Києві, щоб почали чимось допомагати армії. Їй порадили піти до медичної служби. І хоча у дівчини не було медичної освіти, то була сильна мотивація. 

“Я пройшла навчання, відбір, і мене забрала рота. Нас навчали п’ять днів, було мало практики, одна аптечка на цілий взвод. Але усьому вчилась поступово, зараз вже більше досвіду”, – каже Ліза.

Медики розповідають, що російські війська не зупиняються навіть перед евакуаційною машиною – обстрілюють усе. Не обходиться без трагічних випадків.

Приблизно два місяці тому територію стабілізаційного пункту обстріляв ворог, внаслідок чого один з лікарів зазнав поранення. Зараз він вже проходить реабілітацію.

“Нас тоді машина врятувала. Снаряд біля неї розірвався, всі осколки у машину полетіли, якби вона там не стояла, то нас би вже не було. А потім ми забігли у сховище, і коли один лікар перебігав з одного місця на інше – отримав поранення у лікоть. Це в нас так, а в інших підрозділах з лікарями, нажаль, були трагічніші випадки”, – розповідає Вадим Холоденко.

З початку року у стабілізаційному пункті не вдалося врятувати вісьмох бійців, але чотирьох вдалось реанімувати. Вадим каже, нещодавно у пункті заявився холодильник з кров’ю, тому переливання вдається робити прямо тут. Відтоді не було ще жодної смерті.

***

Бойові медики – не менші герої, ніж наші захисники та захисниці. Під кулями та артобстрілами вони готові рушати на виклик, аби врятувати ще одне життя. Тисячі медиків зараз знаходяться на лінії зіткнення, то ж цінуймо це і дякуємо.