Тетяна Жук
Айкідо щосуботи: як сержантка патрульної поліції проводить безкоштовні заняття для маріупольців
Маріупольчанка з 25 річним спортивним досвідом вчить містян бойовому мистецтву. Як зуміла організувати заняття і чому айкідо може навчитися кожен — дізнався “ВВ”
Бойові мистецтва розвивають дисципліну, загартовують дух і допомагають зняти стрес. Розповідаємо, як сержантка патрульної поліції Марина Волчкова вирішила проводити безкоштовні заняття з айкідо для всіх охочих.
Бойові мистецтва, курси охоронців, служба в поліції
До того, як Марина зайнялася айкідо, вона спробувала себе в карате і дзюдо.
«Вони мені просто не підійшли. Від фізичного навантаження на дзюдо я відходила тиждень. Можливо, це був жахливий підхід тренера — він не стежив за процесом, мене жорстко кидали на заняттях, потім голова дуже боліла, кріпатура була. Коли я прийшла в карате, там доводилося бігати, віджиматися, знову бігати та віджиматися. Ми так і не дісталися самої техніки бою», — згадує Марина.
Айкідо вона займається з 1994 року, у 2004 році почала викладати для дорослих і дітей, також проводила заняття з жіночої самооборони. У 2009 році Марина Волчкова отримала кваліфікацію охоронця в Маріупольському училищі професійної підготовки працівників міліції (зараз — Донецький юридичний інститут МВС України), але в цій сфері так і не працювала.
У 2015 році, з початком реформи поліції в Україні, Марина вирішила вступити до лав патрульних і більше не викладала. Вона склала фізичні нормативи та пройшла тести. Конкурс був великим, але на спортивні досягнення і знання бойових мистецтв комісія звертала особливу увагу.
«У першому наборі було дуже багато спортсменів з різних видів спорту — греко-римська боротьба, бокс був і так далі», — розповідає Марина.
Знання айкідо стало їй в пригоді при патрулюванні Маріуполя.
«Зазвичай поліція застосовує фізичну силу з людьми, які не виконують вимоги поліції. Це є і в законі «Про Національну поліцію». Наприклад, застосовується, під час затримання, під час конвоювання», — пояснює Марина.
У 2019 Марина отримала третій дан чорного поясу.
Для всіх охочих
Марина давно хотіла повернутися до викладання. Довгий час вона шукала можливість організувати заняття на безкоштовній основі. Крім нудьги, Марина прийшла до цього рішення, тому що багато хто не може дозволити собі платні заняття. Вона зверталася з цією ідеєю в поліцію, в громадські організації та до міської ради, але не знайшла в них підтримку.
Цього року Марина з тренерами-однодумцями прийняла рішення організувати заняття своїми силами. Тренування будуть проходити в спорткомплексі «Іллічівець» суботами, оренду залу тренери вирішили оплачувати самостійно.
Марина і її колеги збираються тренувати людей по черзі, залежно від розкладу своїх вихідних. Заняття будуть проводиться серед підлітків і дорослих. Дитяча група поки не планується.
Марина впевнена, що айкідо допомагає їй в самоконтролі та дисципліні. «Не бачила більш дисциплінованих людей, ніж люди, які займаються бойовими мистецтвами», — говорить вона. Марина вважає, що дітям і підліткам особливо важливо відвідувати спортивні секції та різні гуртки.
Так у них не буде часу і бажання «бігати заброшками». Також вона рекомендує батькам водити дітей на гуртки, але не тиснути на них: «Деякі батьки змушують [дітей], відбивають бажання. Змушують займатися музикою, наприклад, а людина після цього музику слухати не може, малювати не може».
Хто може займатися айкідо?
Для того, щоб почати займатися айкідо, не потрібні особливі фізичні дані, попередні дієти або підготовка. Техніки айкідо складаються з прийомів, в яких сила супротивника використовується проти нього самого. Крім спарингів, заняття складаються з аеробних навантажень, розминок, розтяжок, суглобової гімнастики. Нескладні фізичні навантаження роблять айкідо приязним для всіх.
На заняттях учні починають практикуватися з партнером зі схожими фізичними даними. «Вага не така важлива. Ну буде доросла жінка вагою в 40 кілограмів, поставимо її з хлопчиком 11-річним, нехай тренуються. [Потім] партнери міняються. Треба практикуватися на всіх, великих, маленьких, довгих, з різними руками, з різними ногами. Треба спробувати на різних людях. Починати на своїх [розмірах], потім переходити далі», — пояснює Марина.
Вік теж не важливий. Головне — свідоме бажання вчитися, з'явися воно хоч в 12, хоч в 30 років.
«Найскладніша річ у світі — дійти до зали», — сміється Марина.
Групу учнів вже укомплектували, але надалі Марина і її колеги-тренери хочуть відкрити ще одну секцію в Центральному районі. З Мариною можна зв'язатися в Facebook.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
140
