"Усе місто у бруді, а ми ще й у лайні": реалії окупованих Донецька та Макіївки

У Кіровському районі Донецька уже два з половиною місяці вода не доходить до верхніх поверхів. Натомість підвал затоплений, а на звернення людей адміністрація та комунальники так само не реагують. 

«Вулиця Щорса, самий центр міста. Тиждень у підвал нашого будинку тече каналізація з усього кварталу, забиті всі колодязі — жодна служба не реагує! На вулиці під 40 градусів спеки, сморід дикий, жити й дихати неможливо!» — обурюються місцеві.

У Кіровському районі водопостачання немає ще з першого червня. Місцеві обурені: аналогічна ситуація вже траплялася торік із сусідніми будинками на вулиці Лермонтова, жителі яких все літо провели без води й були вимушені тягати її з вулиць або купувати. Люди підозрюють, що є сенс підозрювати когось «зі своїх» — мов місцеві перекривають водопостачання умисно. 

У Петрівському районі воду місцевим дають замість 5 годин — лише упродовж 45 хвилин. Струмінь води — товщиною з сірник. І на будь-які скарги чи прохання адміністрація не відповідає, оскільки… слухавку просто не піднімають. 

Що цікаво — донеччани кажуть, що про будь-які ремонтні роботи КП «Вода Донбасу» повідомляє уже після того, як ці ремонтні роботи почалися. Тож у людей буквально немає можливості набрати запаси води (якщо та взагалі «за графіком» має текти з їхніх кранів).

Зауважимо, що в Донецьку доступ до води платний у будь-якому сенсі. Зокрема, плата за вхід на будь-який пляж — від 60 до 150 рублів за людину. Цей же прайс стосується й дітей. На обурення місцевих, що це незаконно, місцева влада… змовчала та не відповіла на це. Тож донеччани, як і раніше, не можуть ні прийняти повноцінний душ щодня (хоча регулярно сплачують за воду), ні змити бруд у місцевих водоймах (хіба що доплативши «зверху») приїжджим росіянам, які й окупували ці ділянки.  

Макіївка «тече та пахне»: як каналізація перетворила життя донеччан на сморідне пекло

У Макіївці ж комунальна проблема уже рік як смердить та тече — у прямому сенсі. Місцеві скаржаться, що їх комунальники навіть не помічають — нібито не хочуть сунути носа в «аромати» на вулиці Орджонікідзе. 

«Все місто брудне, а ми ще й у лайні. Скільки це може тримати, де реакція адміністрації? Уже майже рік тече каналізація, сморід нереальний. Вона навіть почала бити «фонтанчиком», дихати нічим. Все — під ногами, тому заноситься і в будинок, і у квартиру», — обурюються донеччани у розмові з журналістами Східного Варіанта 

Аналогічна ситуація і на вулиці Первомайській, де підвал багатоповерхівки затоплює каналізацією роками. Зокрема, з 2014 року місцевих годують обіцянками виправити ситуацію. Проте «ковтати» доводиться лише сморід, який просочив стіни будинку. 

«Роками пишу в усі інстанції, а віз і нині там. Над мешканцями Макіївки просто регочуть. Нам кажуть, що тривають військові дії, нібито ми тупі й не розуміємо! Але навіщо ми тоді сплачуємо комунальні послуги? Договори укладати комунальники відмовляються, це так. Нібито це спонсорська допомога, плюс жодної відповідальності з боку ЖЕКу немає. Але якщо нам кажуть про воєнні дії, то чому тоді беруть оплату і нічого не роблять? Бо, виходить, не дай боже не оплатиш комунальні платежі — квартиру офіційно відберуть. А якщо оплатиш — то добровільно ж? Значить, ніхто нічого тобі не винен і не зобов’язаний робити. Десять довгих років ми на скарги отримуємо відписки, а підвал топить роками. Натомість КП «Комунальник» зібрав по 9 тисяч із трьох під'їздів нібито за обслуговування будинку. І радіє, що ми — такі лохи», — обурюються у місцевому телеграм-каналі донеччани. 

Один з показових прикладів того, як окупаційна влада та комунальники виконують роботу, стався у Червоногвардійському районі Макіївки. Там забилася каналізація, проте на прохання про допомогу в КП заявку прийняли… Але не приїхали. Тож розчищати нечистоти донеччанам довелося за власний кошт.

Така ж ситуація — й у мікрорайоні, де розташована шахта Бажанова. Там протягом багатьох років з трьох люків виливаються стічні води, заливаючи не лише подвір’я, а й прилеглу територію. З грудня 2023 року каналізація почала заливати підвал будинку, фундамент руйнується. 

«Дихати неможливо, ми задихаємося від постійного смороду в наших квартирах. Всі звернення, скарги, прохання про допомогу протягом багатьох років не призводять до жодного результату», — зауважують донеччани.

Донеччанин Андрій (ім’я змінене у цілях безпеки — ред.) наголошує: у Макіївці люди чекають на спалах холери, яка може розпочатися із ділянок поблизу школи №5. Там упродовж кількох років витікає каналізація, і особливо критичною ситуація стала цього та минулого року. 

«Вся каналізація тече у ставок, який перетікає в інші ставки поряд, і в усіх них купаються. Всім начхати, особливо водоканалу, що діти купаються в прямому сенсі в гівні. І тече воно у ставки вже роками, а не кілька днів. Така ситуація по всьому місту. Макіївка потопає у гівні, смітті та собаках, які гризуть дорослих та дітей. Так і живемо, рік у рік — одна показуха в інтернеті, а насправді ще той треш відбувається по всьому місту», — скаржиться чоловік.

Ірина, місцева мешканка (ім’я змінене у цілях безпеки, — ред.) скаржиться: проблеми з водопостачанням, водовідведенням та каналізацією — хронічні для так званої «днр». Та найбільше від цього страждає її місто, про яке окупаційна влада забула й відверто відхрестилася ще до повномасштабного вторгнення, з 2015 року. 

«На вулиці Московській двір залитий каналізацією, яка заповнює ями у (прямому сенсі) повністю знищеному асфальті. Не допомагають звернення ні в адміністрацію міста, ні в адміністрацію «днр». А телефони комунальників та КП «Води Донбасу» не працюють уже місяць. Тому річки каналізації течуть по всьому Центральному мікрорайону», — розповідає жінка. 

По вулиці Театральній також течуть люки. І вони невдовзі можуть розмити асфальт — навіть нещодавно прокладений на вулиці Сонячній, якому «обіцяли» роки служби. А самі донеччани, які живуть у Макіївці, зізнаються: уже всерйоз чекають на епідеміологічну катастрофу. Оскільки не вірять, що після таких затоплень і життя фактично у каналізаційних відходах можна жити здоровим. 

«Цілодобово каналізація з кількох районів Макіївки зливається по вулиці Акумуляторній Гірницького району. Усі нечистоти вливаються в наше Макіївське море! Спека — 35°C. Щороку одне й те саме! Ніяк наша чуйна та уважна влада не зверне увагу на це. Може, вона цього року не дасть воді й морю забруднитися, а жителям — отруїтися? Ми про це тільки просимо, просимо і просимо», — наголошує Ірина. 

У соцмережах донеччани також скаржаться, що робота комунальників полягає виключно у тому, аби вчасно зібрати з ним гроші за псевдообслуговування будинків. Щоправда, про саме обслуговування комунікацій (справжнє) мова не йде. 

«Днями подала заявку про те, що нас перемагають підвальні земляні блохи. Через 20 хвилин передзвонюють і кажуть, що обробити підвальні приміщення у них нема чим. Зате коли потрібно забрати оплату за послуги ЖКГ, то ніхто з працівників не питає, чи є у людей гроші на це. Момент — і борг уже в поштовій скриньці. 

Скільки це триватиме? Підвали не ремонтуються, труби течуть. Каналізація стоїть по кісточку. Електрики взагалі немає. У під'їзді світло відсутнє два місяці. Самі б зробили, але немає дозволу для цих робіт. Загалом, повна… Все це неподобство відбувається на вулиці Жовтня, 22 А», — розповідає донеччанка. 

«Масажист був п’яний і в мокрих штанях»: як функціонує медицина в окупованому з 2014 році Донецьку 

Скарги донеччан стосуються не лише каналізації та комунікацій у багатоквартирних будинках, а й медичного обслуговування. Це, зауважимо, окупанти обіцяли «виправити» та «покращити» ще з моменту захоплення Донеччини та Луганщини. Проте та сама обіцяна медреформа чи якийсь її прояв виявилися повністю проваленими. Зокрема, навіть у тих випадках, коли це стосується дітей Донецька. 

«Лежала з дитиною у П’ятій лікарні на Будьонівці, в інфекції. Носила дитину на інгаляції з четвертого поверху на другий — при тому, що у сина була висока температура та погане самопочуття. Поки я носила сина —  уявляю, скількох дітей ми заразили. 

Крім того, хотіла взяти направлення на масаж сину. А коли мені показали масажиста — він був п'яний і в мокрих штанях», — ділиться пережитим молода мама Тетяна (ім’я змінене у цілях безпеки — ред.). Вона додає, що на скарги в адміністрацію ніхто не відреагував. І навряд хтось понесе покарання за нетверезого працівника лікарні. 

Крім того, в Донецьку замість того, аби відкривати відділення для дітей, їх… закривають. Тетяна зауважує, що одне з дитячих відділень — у лікарні Енергетиків — окупаційна влада ліквідовує. Тож тепер мамам із того району доведеться їздити із дітьми всім містом, аби просто здати аналізи, зробити щеплення чи взяти медичну довідку у дитсадок або школу. 

Хамство та грубість від медпрацівників спостерігається й відносно дорослих пацієнтів.

А щоб узяти талон до лікаря, необхідно телефонувати в запланований день відвідування — о 7:30 ранку. Якщо ж у реєстратурі кажуть, що місць уже немає або довго не беруть слухавку — це проблеми самих хворих. Вдіяти щось неможливо. Хіба що — за «чудодійний» хабар намагатися пройти поза чергою. 

«Хотіла піти у сьому поліклініку до окуліста. Телефонувала разів 15, поки нарешті взяли слухавку. Додзвонилась о дев’ятій, коли мені сказали, що талончиків більше немає — я це чула упродовж останніх двох тижнів. Попросила записати на інший день — сказали, що так час не «дають». Коли я запитала, що робити — мені сказали «не знаю»… І кинули слухавку. А коли я передзвонила й сказала, що буду скаржитись на таке обслуговування — мені ще й сказали «робити що хочу», і скаржитись куди завгодно. Виходить, щоб взяти талончик до окуліста — треба спершу отримати серцевий напад», — розповідає журналістам Альона, донеччанка, яка так і не змогла упродовж трьох тижнів потрапити до лікаря на прийом. 

Пізніше Альоні пацієнти поліклініки порадили… їхати за талоном до лікаря о шостій ранку. Це — єдиний варіант отримати бажаний запис. 

Окремий квест — отримати довідку від психіатра з психіатричної лікарні Макіївки. Лише задля довідки місцеві займають чергу з четвертої ранку. О сьомій перед лікарнею в черзі стоять до 70 осіб. Ще за годину — близько 90. Лише 20 видають талони до лікаря й вони можуть зайти до лікарні, решта вимушена чекати на вулиці. Це займає близько 1,5-2 години. Таких впускають три черги. 

«Прийшовши о сьомій ранку, потрапиш усередину до 12:30. Виснажений, стомлений. Це просто знущання з людей», — скаржаться у соцмережах донеччани. 

Занепад життя та смерті: суворі реалії дитинства та поховання на окупованій з 2014 року Донеччині

Виховання дітей у Донецьку — також нелегкий процес. Зокрема й через те, який режим роботи дитсадків офіційно запровадила окупаційна влада. 

Олена (ім’я змінене у цілях безпеки — ред.) розповідає, що з її чотирирічною дитиною влаштуватися на роботу неможливо. Фактично єдиний період, який може «перекрити» установа — ранок, вимагаючи при цьому немалі гроші за майже повноцінний день роботи. 

«У більшості дитсадків дітей треба забрати звідти вже о 12 ранку. А приводити — о восьмій. За чотири години перебування у дитсадку треба платити 6-8 тисяч рублів, а обіду при цьому вона може не дочекатися. Бо — банально — «кухарі вже пішли й не приготували». Це реальна відмовка, яку мені сказали у дитсадку. Часто у них навіть немає води, тому ні помити дитину, ні руки їй — неможливо. На питання, який сенс водити дитину в садочок, мені сказали: «Ну ранок у вас же вільний!». 

На весь Донецьк працює лише три дитсадки, де дітей можна привести на увесь день. Записатися туди неможливо — запис на кілька років вперед, за шалені гроші можна «обійти» чергу. Але коштують ці дитсадки від 12 тисяч рублів на місяць. З зарплатою у 20 тисяч — сума непідйомна, тому туди ходять переважно діти тих, хто працює в адміністрації й може собі таке дозволити», — каже Олена. 

Школи у Донецьку також функціонують на ладан. Попри обіцянки окупантів відновити навчальний процес у повному обсязі, заклади, які мали відремонтувати… просто зачиняють. Як, наприклад, у Макіївці школу №44. 

«Упродовж кількох місяців місцева адміністрація відписується шаблонними фразами про те, що школу планують ставити на капітальний ремонт. Але це лише слова, жодних конкретних термінів немає. Та ще й, виявляється (інформація з чергової відписки), відновити внутрішні пошкодження за бюджетні кошти неможливо. Сьогодні пішла друга половина червня, а ремонт так і не передбачається. Вересень настане дуже скоро, й наші діти хочуть піти в школу на очне навчання, а не в якусь іншу. Але стан школи просто катастрофічний», — скаржаться донеччани у телеграм-каналах.

Дитячі розваги в окупації також досить суворі. Зокрема, у Донецьку та Макіївці діти вимушені гратися на потрощених майданчиках, які стали жертвами вандалів, місцевих алко- та наркозалежних, і неконтрольованих підлітків.

«Це просто треш, немає слів. Нещодавно збудований, а вже розпався на очах. Майданчик розбили, він потопає у бруді. М'яку підлогу розібрали, завалили порожніми пляшками від слабоалкогольних напоїв та порожніх пляшок від горілки. Кошмар. Гойдалки всі роздерті. Це що, мами приходять, п'ють, а за дітьми не стежать? Діти що хочуть, те й творять. Адміністрації взагалі начхати. Змусили б бодай сміття вивезти, — сморід стоїть неймовірний», — обурюється донеччанка Анна у місцевому телеграм-каналі. 

З платних послуг — наприклад, басейну, — в Донецьку та Макіївці також невеликий вибір. Зокрема, у Макіївці 400 рублів коштує дитячий квиток на годину плавання. Дорослий — 450. А в Донецьку одне заняття мами та дитини у басейні (індивідуальне) коштує 1200 рублів, звичайне — 700 рублів. П’ять занять — 6000 рублів. 

Поховання — як окремий метод випробування нервів 

«Той світ» у Донецьку також важко назвати гарним, доглянутим чи дешевим. Місцеві скаржаться, що кладовище «Буроз» у Макіївці перетворилося на стихійне сміттєзвалище. Зокрема, на могилах уже лежать купи непотребу, які не помічає ні керівництво кладовища, ні адміністрація Макіївки, Донецька чи «днр».  

«Куди дивиться адміністрація? І чи є вона взагалі? Стихійне звалище сміття на могилі! І це у самому центрі, на Алеї Шахтарів. Поруч кинуті могили, на яких влаштували звалище і палять сміття. Люди! Не думаю, що будь-кому буде приємно побачити звалище на могилі своїх близьких», — зауважують донеччани у місцевому телеграм-каналі.

У коментарях донеччани зауважують, що померлих уже ховають попід териконами, де земля — як глина. Крім того, після дощу ні до могил, ні від них пройти неможливо, водночас грошей на кладовищі коштує немало. 

У розмові з журналістами місцеві зауважують: комунальні будні в «днр» нагадують приказку «Тяжко жити — шкода померти». Проте жодних змін чи тенденцій до змін вони не очікують. Навпаки — з кожним місяцем у псевдореспубліці приходить усвідомлення, що окупована Донеччина — шмат регіону, з якого росіяни лише висмоктують життя.

***