"Над нами все літає, багато що падає": як тримається Костянтинівка, яку окупанти знову почали обстрілювати "касетами"

Сергій Горбунов, очільник Костянтинівської МВА, розповідає Східному Варіанту: над містом щодня, без винятків, літають не лише ракети та авіабомби, а й ворожі дрони, які моніторять ситуацію в місті. Тож про те, що обстрілюють цивільних – а часто й малолітніх дітей – окупантам відомо. І все ж вони продовжують убивати людей.

«Ми на сьогодні під щільним наглядом ворога – над нами все літає, зокрема й дрони, які бачать усе, що відбувається. Багато що падає. Ви самі розумієте: у нас крок вліво чи вправо – і може лежати такий предмет, що ти не запідозриш, що це міна, поки вона не вибухне. Тому інтернет і всі сайти «киплять» інструкціями для місцевих, щоб вони навіть не думали про лісопосадки, дивилися під ноги. Бо багато в нас було й КАБів нерозірваних, і мін… Ми їх розміновуємо й вивозимо, але все, що лежить у високій траві, чи то у полі біля ставка, чи в ньому – ми це розміновуватимемо десятиріччями. Тому натрапити можна будь-де на щось, що може вибухнути під ногами. Та й був випадок, коли КАБ прилетів просто під під’їзд багатоквартирного будинку. На щастя, тоді він не розірвався і його вдалося знешкодити», – каже очільник МВА. 

Водночас днями в одному з районів міста сталася трагедія, яка розпочалася цілком «нейтрально»: костянтинівці знайшли ноутбук. На вигляд – абсолютно цілий та безпечний, просто «забутий» просто неба. Його забрали додому. Коли увімкнули – той розірвався. Виявилося, що техніка була «начинена» сотнями грамів вибухівки, яка здетонувала під час натискання кнопки. Найгірше – що ноутбук, від якого постраждали дорослі, лежав на видному місці, де бувають діти. І постраждати від вибухівки з великою ймовірністю могли саме вони. 

Щобільше, додають місцеві, трагедії б не вдалося уникнути – оскільки навіть дорослі не зрозуміли, що ноутбук «вибуховий». Він був на вигляд неушкоджений, запаяний – і не мав жодних ознак будь-якого втручання «в нього».

«Ми просимо місцевих, щоб вони телефонували нам, чи у поліцію, чи в ДСНС – будь-кому, аби лише телефонували, коли помічають щось поблизу. Чи то міна, чи снаряд, чи якийсь буденний предмет, якому нібито не місце там. де він знаходиться. Наші спецслужби все відразу приберуть і знешкодять. Головне – безпека людей», – зауважує Сергій Горбунов. 

Нині до міста знову долітають касетні міни, як і минулоріч – до моменту, коли окупантів вдалося відтіснити. Тоді, у 2023 році, ці боєприпаси забрали життя десятків місцевих людей. І попри це – костянтинівці лишаються у місті. 

«Мене звідси вони не проженуть. З 2014 намагаються, і що? Я досі тут. Вірю, що наші хлопці триматимуть місто, а якщо ні – то я тільки з ними виходитиму, останньою. Може, прикриватиму когось. Але у мене тут батьки поховані, дочка. Куди я без них? Як їх тут покину?» – зауважує в розмові з журналістами місцева мешканка Світлана Повницька.

«У людей різні причини відмовок: хтось не хоче їхати, бо вже намагався – невдало. У когось – городи…» 

На сьогодні у Костянтинівській громаді лишаються близько 30 тисяч населення. Серед них – і діти, хоч у деяких населених пунктах їх вдалося вивезти. Щоправда, не без непорозумінь із батьками.

«Була примусова евакуація у громаді в кількох населених пунктах, де ми розуміли, що там є діти, а вже за два кілометри від них – фронт. Тому в тих місцях уже немає дітей. Але ж ви розумієте: ми приїжджаємо у Миколаївку – село на в’їзді до Часів Яру – і кажемо, що родину треба евакуювати разом з дитиною. А у відповідь чуємо, що люди цього не хочуть. Крім мене є ще й поліція, військові, і ми пояснюємо, що тут не «хочу», а «треба». А нам все одно кажуть: «Хлопці, є Конституція, ми хочемо бути тут і нікуди не поїдемо». І все. Відбувалося все те саме, що й у Торецьку, і в Бахмуті, і в Авдіївці. Люди не хотіли їхати навіть заради дітей», – пригадує голова адміністрації.

Разом з тим тяжко дається й евакуація дорослого населення. Попри те, що місто без перепочинку обстрілюють, місцеві тримаються за свої домівки – хоч і розуміють, що  це може коштувати життя. 

«Люди не дуже хочуть евакуюватися. У всіх різні відмовки: у когось тут житло, в когось – город, хтось каже, що виїжджати дорого, а хтось кричить: «ВПО скасували». У когось мотивація «Я тут народився – тут і помру». Людям тяжко, деякі вже пробували виїжджати, але повернулися. Усі хочуть бути вдома. Тому наразі збільшення охочих евакуюватися немає. Але того тижня виїхало аж 14 людей, хоча зазвичай – 2-3. Я навіть сам здивувався», – з усмішкою розповідає журналістам Сергій Горбунов. 

Для того, щоб місцевим дати бодай якийсь комфорт (всупереч обстрілам), у Костянтинівці намагаються максимально забезпечити життєспроможність громади – і світлом, і газом, і водою. З останньою, щоправда, значні проблеми – тож адміністрація влаштувала щоденні підвезення води населенню. А віднедавна у місті відкрили 7 пунктів видачі очищеної води – безкоштовно. Крім того, регулярно людям видають і гуманітарну допомогу. 

Крім того, у Костянтинівці лишаються підприємці. Працюють заклади торгівлі, магазини, банки й пошта працюють. 

«Ми на зв’язку із бізнесом, який тут є. Але підприємств, які надавали бюджету дохідну частину – немає, вони виїхали. У їхню промислову зону було багато потраплянь, вони релокувалися», – зауважує Сергій Горбунов. 

«У місті щодня ліквідовують наслідки обстрілів»

За словами очільника військової адміністрації, чи не найбільше заслуговують на повагу за щоденну працю комунальники. Зокрема, через те, що окрім прибирання міста вони взяли на себе й додаткові обов’язки.

«Комунальні служби працюють без вихідних, щодня тривають ліквідації наслідків обстрілів. Але працівники КП зайняті не лише цим. Тому багато хто з місцевих навіть каже, що до війни у місті стільки не робилося, як зараз. Особисто для мене зараз на першому місці – оборона України. Але місто повинно жити, воно має бути віддушиною. Тому хоч штат комунальних служб зменшився, люди працюють. Звісно, ворог псує нам плани, але все в місті прибирається, вивозиться. Комунальникам – низький уклін, бо вони роблять усе так, як і має бути», – каже голова МВА. 

Він додає: у Костянтинівці вірять у Збройні сили України, всіляко допомагають і «не стоять на місці». І попри спроби окупантів – віддавати їм місто ніхто не збирається. 

«Поки є змога, терпіння, моральна витримка й сили жити тут – люди живуть. Усі звикли, намагаються не думати, що «ось тут війна». Хоч громада справді щодня під обстрілом. Але ми віримо, що все буде добре, все буде Україна. І Костянтинівка завжди буде Україна», – зауважує Сергій Горбунов.

***