Наталя Петренко: досьє начальниці Шульгинської сільської військової адміністрації

Східний Варіант поспілкувався з очільницею громади та довідався детальніше про її життя, діяльність та протистояння окупантам.

Освіта

Наталя Петренко народилася 25 січня 1980 року в смт Новоайдар. Там навчалася і закінчила новоайдарську середню школу. З дитинства вона була активною, зокрема була капітаном КВК у класі, гуртувала навколо себе людей для впровадження різних ідей.

«Дуже люблю і поважаю рідне селище, це як свіжий ковток повітря. Але все дитинство проводила у дідуся і бабусі в селі Шульгинка і пишаюся цим — це наша українська Слобожанщина і, розвіюючи міфи, скажу, що там завжди розмовляли українською. І зараз у моїх друзів викликає таку цікавість, чому ж я так володію українською, а це тому, що я завжди нею розмовляла», — говорить Наталя.

Після школи навчалася у Луганському промислово-економічному технікумі. Потім закінчила Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля за спеціальністю «Міжнародна економіка». 

Також Наталя навчалася за освітньою програмою «Територіальне управління та місцеве самоврядування» у національному університеті ім. Т.Г Шевченка. Вона пригадує:

«Я завжди була активною людиною, завжди було цікаво спостерігати за цим світом. Переломний момент у моєму житті був, коли я пішла до першого класу. Весь час я проводила у селі та пішла в школу, яка була російськомовною. Можу сказати, що це не був страшний булінг, але я не розуміла чому я не можу розмовляти українською. Це було в селі і якийсь косий погляд, то для дитини було дуже важко. І я розуміла, що я не зможу вплинути на колектив, де всі розмовляли російською, тобто був вплив російськомовного оточення».

Трудова діяльність

За спеціальністю Наталя не працювала, оскільки досить рано вийшла заміж. Вона розповідає:

«Я тоді жила у селі, у нас було велике господарство і теплиці. Ми займалися садівництвом та тваринництвом. Потім я стала ФОП, працювала ще в магазині. Також мала хобі — пекла на замовлення торти та тістечка».

Згодом, у 26-річному віці, Наталя стала депутатом місцевої сільської ради — виграла вибори з дуже маленьким відривом. Згодом її обирали кілька разів поспіль:

«В селі виграти вибори у людини, яка місцева у поколіннях, а я сама з Новоайдару було не просто. Перші вибори були з різницею в один голос. А далі мене обирали знову — я три каденції пробула депутатом Шульгинської сільської ради».

Про події 2014-го

Наталя пригадує фейкові референдуми, які проводили росіяни після початку збройної агресії на сході України. Вона говорить, що все було формально і не серйозно. В деяких селах взагалі не проводили таких референдумів. 

«Коли говорять, що «ви на Луганщині не такі та з вас все почалося», то мені завжди огидно про це слухати. Тому, що саме 2014 рік довів зворотне, оскільки зупинилося все саме на Слобожанщині, — поділилась Наталя, — Там де індустріальний Донбас, там системніше впливали на людей роботою, зарплатою, колективами. А тут так все історично заклалося і я пишаюся цим. Шульгинка — це найстаріше село в Луганській області, з колосальною історією. Є про що говорити — це історичні факти, дике поле, де завжди селилися вільні люди, які навіть не були під впливом за царських часів». 

Наталя розповідає, що того часу до них в громаду почали їхати люди, які «шукали безпеки та прихистку і в очах читався жах та безвихідь». Сільська рада допомагала таким людям.

Протягом наступних восьми років Шульгинська громада запроваджувала патріотичне виховання в школах, організовували свята зосередженні на відродженні українського коріння, історичних фактів. Наталя говорить:

«Ми не вигадували якісь не зрозумілі речі, а навпаки показували історію. І це діяло. При цьому ніхто не забороняв російського телебачення і це було прикро. Також ніхто не забороняв співати російських пісень, слухати російську музику. Якщо не було державної цензури, то ми могли вплинути на це тільки альтернативою — співаючи свої пісні та говорячи більше українською». 

На посаді голови Шульгинської сільської ради

Згодом Наталю обрали секретарем Шульгинської сільської ради. А у 2020 році, за підтримки рідних та друзів, вона балотувалась на посаду сільського голови, де її обрали очільницею громади.

Так вона почала втілювати в реальність великий президентський проєкт «Нове Село», який стартував у 2021. У Шульгинській громаді побудували сервісний та освітній центри, аптечний пункт, супермаркет та відділення пошти. На відкритті побував президент України Володимир Зеленський.

Також був відкритий сучасний ЦНАП. Голова Шульгинської сільської ради розповідає, що сам проєкт реалізовувався без використання бюджетних коштів. Це відбувалося коштом злиття бізнесів для покращення сільських територій, тобто не великих громад. 

«Мається на увазі, що бізнеси акумулюють свої сили. У нашому випадку це була Нова Пошта, мережа стільникового зв'язку, мережа аптек і мережа локальних супермаркерів. Вони об'єдналися, вклалися і побудували цю бізнесово-соціальну споруду, — говорить Наталя, — Певна площа виділялася під бізнес, звісно, і це була пільгова ставка податку. Будівля належала Новій пошті. Земля наша, але в оренді за невеликий відсоток, звісно. При цьому 37 місцевих людей було працевлаштовано, крім адміністрації.  Все сучасне обладнання для ЦНАПу і всього проєкту надали міжнародні партнери ПРООН та USAID».

Крім цього у Шульгинській громаді була реалізована програма диджиталізації. Мінцифри протягло мережу інтернету по всіх сільських територіях у найвіддаленіше село. За словами Наталі це полегшило життєдіяльність села під час пандемії. Так, Шульгинська громада мала перспективи до розвитку та розширення можливостей.

«Мені є чим пишатися — всі вже знають про здобутки, які були напрацювання у нашій громаді. Великий проєкт дав нам круті можливості, але росіяни у нас їх поки відібрали, але ми їх повернемо», — поділилась голова села.

Початок повномасштабного російського вторгнення

Російське повномасштабне вторгнення у 2022 році застало Наталю саме на Луганщині. Як і безліч українців, вона до останнього не вірила, що таке могло статись і сподівалась на краще. Вона пригадує:

«Не вірилося взагалі, хоча пригадую, що були розмови серед близьких знайомих, що щось буде, але розуміння, що це буде настільки страшно не було, чомусь не вірилось. 24-го ми не прокинулись від вибухів, бо в цей день від нас це було на відстані, а потім ми все почули ближче».

Наталя говорить, що всі відчували розгубленість, оскільки силові структури виїхали з району. У Шульгинській громаді відбулася «тиха» окупація — громаду окупували просто зайшовши на її територію. Вже 27 лютого по селу було чутно гуркіт ворожої техніки. 

«Коли очільник області в перший день оголосив про евакуацію, то районна структура не спрацювала повноцінно і ми були в повному розпачі. Вже через три дні були повністю окуповані. Про легальну евакуацію в Україну вже і мови не було. Тобто, якщо і виїздити, то лише через територію росії. А тоді розуміння про колаборацію не було, тобто це була і паніка, і розгубленість», — розповідає голова села.

Наталя прийняла для себе рішення, що вона залишається у своїй громаді. Вона додає, що взагалі неможливо вмовити людей покинути власні будинки та майно, коли у Шульгинці не стріляли. Голова Шульгинської сільської ради зрозуміла, що ніхто не їде і вона не має права на це. 

«Ми допомогли виїхати родинам військовослужбовців, хлопці яких відразу в перший день пішли на службу. Вони розуміли в чому загроза, бо ці хлопці вже служили до 2022 року. Залишаючись на місці, ми гуртувалися», — говорить очільниця громади.

Коли російські військові під’їхали до ЦНАПу, вони почали руйнувати будівлю, таранили танком флагшток з українським прапором. Усі їхні дії фіксували камери спостереження. Наталя не витримала такого варварства в її селі та голіруч пішла на танки, не розуміючи до кінця на що вона себе наражала. Розстібнувши куртку, аби показати, що вона без зброї, очільниця громади лаялася на росіян і виганяла з села.

Наталя пригадує, що росіяни, зайшовши в сільраду, вимагали у неї готівку, не розуміючи поняття реформи децентралізації та адмінустрою територіальних громад в Україні. Вона розповідає:

«Їм було дико, і ця вже відома фраза, яку вони говорили, що «кляті америкоси зламали всю систему». Вони не могли це сприйняти та думали, що все буде просто, що в районі гроші, повноваження. А тут виявляється є очільники громад, які не піддаються, у яких є команда, до яких є довіра. Тоді почався тиск, бо ніхто не йшов на співпрацю. Ми пишаємося своїми колективами, що вони не пішли їм назустріч». 

Пробула в окупації понад місяць

Наталя пробула в окупації 42 дні. Вона пережила обшуки, моральний тиск та примус. Поки був зв'язок, очільниця громади кожного дня записувала відеозвернення до місцевих мешканців громади, де розповідала про поточну ситуацію.

«Коли передивляюсь ці відео, то зараз розумію, що ця тиха окупація так званих «своїх» з «лнр», можливо десь давала можливість не чіпати нас. Я до кінця не розумію. Там, де прийшли росіяни, то там було жорстоко. А у нас була окупація як зашморг — зайшли тихо, згодом почали попереджати, що будуть відправляти на підвал у Луганськ», — говорить голова громади. 

Наталя розповідає, що 7 березня представники самопроголошеної «лнр» прийшли в сільську раду і зняли прапор, який кинули в калюжу. На наступний день голова громади зібрала мітинг під радою і разом поставили прапор назад. Але згодом, задля безпеки, очільниця села видала розпорядження своїм підлеглим про дистанційну форму роботи.

Так працівники сільради почали роботу по допомозі людям, яки приїздили з прифронтової території. Місцеві мешканці приносили харчові продукти, одяг, побутові речі й у кого була потреба, той міг набрати все необхідне. Також очільниця громада займалась питаннями пошуку житла для тих, хто приїхав. 

Наталя пережила кілька допитів. Вона пригадує: 

«Сидиш на допиті та думаєш, що це якийсь сюрреалізм. Тобі говорять абсолютно дивні речі й ти в них не віриш. А потім мені говорять, що я повинна вийти та сказати, що вони тут «навсегда».  І говорили, що забудь про вибори — «такого здесь никогда не будет».

Для власної безпеки довелося виїхати із Шульгинки

Після чергового допиту 7 квітня Наталю випустили вночі, й на ранок вона з родиною виїхала з території Шульгинської громади. Вона пригадує:

«Ми не розуміли куди їхати, багато громад пропонували підтримку. І ми так кочували по громадах, їхали на Закарпаття. Але знайомі нас запросили в Прикарпаття і сім місяців я жила на Франківщині. Наш очільник запропонував ідею створення гуманітарних хабів «Луганщина моя».  Хаб нашої Шульгинської громади у Чернівцях».

Згодом Наталя переїхала з Франківщини на Київщину. Працівники громади працюють віддалено, проводять онлайн-наради. Також здійснюється онлайн-навчання. За словами очільниці  громади навчання не зупинялось і у Шульгинському ліцеї нині навчається 328 учнів. Це діти, які виїхали за кордон, а також ті, хто залишився на окупованій території та має інтернет-зв'язок. Наталя говорить, що батьки та діти з окупації дуже ризикують, коли навчаються за українською програмою та додає: 

«Перевірка телефонів і досі триває на тих територіях, переслідуються ці родини, але люди вірять і сподіваються. Ми все одно повернемось на ті території та потрібно боротись за ці покоління».

На посаді керівника Шульгинської сільської ВА

У серпні 2022 року Указом Президента України були створені військові адміністрації й подані кандидатури на співбесіду. Наталя представляла Шульгинську громаду і за результатами співбесіди була призначена начальницею Шульгинської сільської військової адміністрації (СВА). 

«Я вважаю, що це досить розумний підхід для збереження управлінського потенціалу, там де збереглись голови громад, — говорить керівниця СВА. — Коли ми зараз виїжджаємо на міжнародну конференцію представляти органи місцевого самоврядування, то досить важко окупованим територіям знаходити собі партнерства і доводити, що ми саме не військова адміністрація, як мілітарне утворення, а як орган, який створений для швидкого прийняття рішень. І тоді наші міжнародні партнери дивляться на нас іншими очима і з'являється розуміння і допомога. Тобто є військова допомога, а є цивільна допомога. І, коли ми говоримо, що ми про людей, то це простіший підхід до всього».

Нині Наталя як керівниця СВА продовжує опікуватись життєдіяльністю своєї громади в умовах війни. Вона проводить робочі наради, зустрічі, проходить навчання для подальшого розвитку своєї діяльності як керівниці. Нещодавно Наталя взяла участь у тренінгу «Побудова іміджу регіону: міфодизайн територій». 

Також вона провела дванадцять днів на інтенсиві у Швеції в рамках проєкту від ICLD - Swedish International Centre for Local Democracy «Жіноче політичне лідерство».

«Швеція відома своєю демократією та прогресивними законами, спрямованими на досягнення рівності між чоловіками та жінками, — написала Наталя на своїй сторінці у Facebook, — Щодо боротьби з корупцією, Швеція також відома своїми високими стандартами прозорості та ефективними механізмами контролю, які сприяють попередженню та припиненню корупційних практик».

Крім цього керівниця Шульгинської сільської ВА є заступницею голови всеукраїнської асоціації обʼєднаних територіальних громад і нещодавно взяла участь у засіданні керівного комітету плану дій Ради Європи «Стійкість, відновлення та відбудова» (2023-2026).

Сім'я 

Наталя одружена і з чоловіком вже 26 років разом у шлюбі. Мають двох синів. 

Меншому сину 15 років. Він самостійно вступив на бюджет в Коледжу графічного дизайну. Чоловік Наталі до війни був фермером і ніколи не брав до рук зброю. Нині він разом зі старшим сином подружжя боронить Україну.

«У нас з чоловіком двоє синів з різницею в 10 років, —  говорить Наталя. —  І зараз, коли пів родини захищають нашу країну, я з меншим сином тил для моїх хлопців. Для моїх найрідніших, які роблять те, що повинні робити. Для мене вони герої сучасності. Я живу від повідомлення до повідомлення. Є певні нюанси, але не можна втрачати віру».

Соціальні мережі

Особиста сторінка Наталі Петренко у Facebook.

Сайт Шульгинської громади за посиланням та сторінка СВА у Facebook.

***