Олексій Горленко: досьє волонтера з Лисичанська, який допомагає переселенцям і військовим

Східний Варіант поспілкувався з Олексієм та довідався детальніше про його життя і волонтерську діяльність.

Освіта

Олексій Горленко народився 26 червня 1990 року у Свердловську (нині Довжанськ).

Закінчив Свердловський ліцей №1. Зі шкільних років почав долучатися до волонтерської діяльності.

«Тоді ще не знали хто такий волонтер і про що це. Пам'ятаю як нам видали книжки, я прочитав і зрозумів, що хочу цим займатись. Я підійшов до керівництва школи і мене звели з «Міським центром соціальних служб сім'ї, дітей і молоді». Згодом ми з ними проводили всеукраїнську акцію «Від серця до серця». Збирали кошти для дітей з вадами, допомагали дитячим притулкам», — розповідає Олексій.

Згодом навчався у Східноукраїнському національному університеті ім. Даля за спеціальністю «Економіка».

Почав працювати з 14 років — був промоутером. Потім працював у торговельній сфері — продавцем-консультантом, торговим представником. У 2012 році переїхав до Луганська. Олексій додає:

«Наприкінці 2013 року у мене був свій інтернет-магазин. Він проіснував до 2014 року».

У 2014 почав займатись волонтерством

На момент російської збройної агресії на сході України у 2014 Олексій проживав в Луганську. Він відвідував проукраїнські мирні мітинги та пригадує як це вплинуло на його діяльність:

«Почалася хвиля хейту. Я того часу робив рекламу свого інтернет-магазину і багато клієнтів пішли від мене через це. Так сталося, що більшість моїх клієнтів були з Криму, Луганської та Донецької області. Потім мої посилки почали губитися під Слов'янськом, там почалися активні дії".

Продажі в інтернет-магазині Олексія впали майже до нуля і він зрозумів, що варто шукати інші шляхи заробітку. Згодом за спогадами Олексія, біля його будинку поставили блок-пост так званої «лнр».

«Я зрозумів, що треба щось робити. Додому повертатися не було сенсу, оскільки рідне місто межує з двома російськими митними пунктами, — розповідає Олексій, — Тоді з другом порадились і я вирішив рухатись в іншому напрямку. Так я перевіз свої речі до Лисичанська, який на той момент був тимчасово окупований, а сам поїхав по Україні. Згодом у Лисичанську замайорів український прапор і я туди повернувся — жив у родичів».

Олексій пригадує, що з роботою було складно. На той момент там відкривався благодійний фонд і він пішов туди з метою пошуку роботи. Роботи не знайшлося, але Олексію запропонували зайнятися волонтерством. Він говорить:

«Так я почав волонтерити, потім мені запропонували роботу. Я працював до закриття фонду — до 2016. Потім я почав знову шукати роботу, розсилав резюме і так потрапив у Міжнародну благодійну організацію, яка базувалася у Слов'янську, але вони шукали людей в Луганській області».

Олексій допомагав внутрішньопереміщеним особам, а згодом, коли з'явилося більше знайомств і можливостей, то почав допомагати військовим. Волонтер говорить, що хоч і сам був ВПО, але він чітко усвідомлював, що не кожна людина спроможна «взяти в руки своє життя» і часом потрібно «хоча б просто вислухати та щось порадити».

Так Олексій почав працювати у благодійному секторі та співпрацювати з різними благодійними організаціями, займався новими проєктами. 

Згодом разом з однодумцями волонтер створив громадську організацію «Міст 3.10» із соціально-культурним напрямком діяльності. У 2019 році став засновником Фестивалю вертепів, який проходив у Лисичанську. 

«Тоді з'їхалися колективи з Луганської та Донецької області. Це був масовий захід, яким я пишаюся. Він набрав понад 1 млн переглядів. Все це було завжди лише волонтерським коштом. Також ми проводили міжнародний проєкт «Music Camp», який в Україні тоді був п'ять років, а на Луганщині його не було взагалі,  — ділиться Олексій. —  Тоді 150 дітей з Луганщини за 5 днів навчилися співати двоголоссям п'ятьма мовами та грати на двох музичних інструментах. Я був дуже скептично налаштований, я не вірив, що це можливо. Але засновниця цього проєкту, вона американка, дуже потужна жінка. Вона тоді приїхала до нас, хоча було чутно вибухи. Але ми це реалізували, і то було круто».

Після початку російського повномасштабного вторгнення 

На момент 24 лютого 2022 року Олексій був у Лисичанську і в той день прокинувся від вибухів. Волонтер почав телефонувати знайомим і переглядати новини. Він пригадує події того дня:

«Мені зателефонувала голова нашої громадської організації та сказала, що її син і чоловік вже пішли на війну. Вона додала, що шукає авто і треба їхати. І все так досить швидко сталося — ми виїхали в той же день». 

Олексій пригадує, що не хотів їхати та сподівався, що щось зміниться. Він розповідає:

«Я пам'ятаю, як сидів, пив каву та ще думав, що робити. І тут вибуховою хвилею відкрило двері. Я зрозумів, що це знак і варто їхати. Підійшов до шафи та відчув дежавю — знову одна сумка, знову все життя. Склав щось мінімально, ми зібралися біля авто і поїхали». 

Олексій розповідає, що їм вдалося зв'язатися з колегами-волонтерами, які були готові прийняти їх на певний час. Так він приїхав до Кривого Рогу та почав допомагати у волонтерському центрі. 

Паралельно Олексію надходили дзвінки від людей з Лисичанська з різними запитами. Так волонтер почав допомагати з евакуацією та гуманітарною допомогою місцевим мешканцям. 

«Я сів, взяв ноутбук, потім їх було вже два і три телефони. Так почався цей процес. Я не знаю звідки ті люди брали мій номер телефону, бо дзвонили не лише знайомі, а і зовсім не знайомі люди», — пригадує Олексій.

Згодом волонтер перекваліфікував свою діяльність на допомогу військовим. Деякі поїздки до військових на Луганщину він здійснював особисто, оскільки ніс відповідальність за ту допомогу, яку мав доставити. За словами Олексія кожен збір був унікальним. Він розповів Східному Варіанту одну з таких історій:

«Пам’ятаю, як розумів, що потрібно придбати тепловізор, який коштує понад 100 тисяч гривень. Це видавалося нереальним, але мій контакт передали людині, яка допомогла придбати тепловізор за кордоном та передати в Україну. І майже кожен збір був таким. Це дива!».

Тим часом ГО «Міст 3.10» продовжувала свою роботу. Волонтери очікували погодження гранту від донора на продовження проєкту по психосоціальній реабілітації ВПО та учасників АТО. Реалізувати цей проєкт вдалося трішки згодом —  вже у Львівській області. Цей проєкт мав назву «Соціально-психологічна підтримка мешканців Луганщини та інших регіонів, які зараз страждають від бойових дій внаслідок війни в Україні». Олексій розповідає:

«У Лисичанську у нас був меморандум з ГО з міста Червоноград Львівської області, яка була заснована ВПО з Донеччини. Ми з ними сконтактували, підписали новий меморандум у цьому проєкті та вирішили реалізовувати його там. Тоді я знову зібрав своє нічого і переїхав до Червонограда, де був керівником цього проєкту».

Восени 2022 року Олексій переїхав до Києва, де відновив свою роботу в інших благодійних організаціях.

Нині волонтер долучається до діяльності благодійного фонду, який займається впровадженням нової реформи в Україні. Для цього фонд об'єднав міжнародних партнерів, державу і бенефіціарів, яким надаються послуги. Олексій пояснює:

«Мета цього проєкту — зменшення дитячої інвалідності від народження до трьох років. Це дуже цікавий проєкт, він буде по всій Україні. Вже з дня на день він має стартувати. Більше деталей буде відомо згодом». 

Також Олексій продовжує допомагати військовим та оголошує грошові збори для їх підтримки. Волонтер додає, що наразі зібрати кошти стало набагато складніше у порівнянні з початком війни. Тому часом ту суму, якої не вистачає, доводиться додавати самостійно, аби якнайскоріше закрити збір і закупити все необхідне.

Соціальні мережі

Особиста сторінка Олексія Горленка у Facebook. Тут волонтер, зокрема, розповідає про свою діяльність, оголошує збори на підтримку військових та звітує.

***