"Кожна обирає для себе": українки Донеччини про те, якою бачать роль жінки в сучасному суспільстві
У Міжнародний день боротьби за права жінок Східний Варіант запитав у незламних із Донецької області, якою вони бачать свою роль під час війни та в сучасному українському суспільстві. Ось, що вони відповіли.
«Жінки є і будуть рушійною силою», Софія Мелешко, військова перекладачка англійської мови з Маріуполя
«Всупереч багатьом різним думкам і поглядам на феміністичний рух (як часто буває в будь-яких політичних рухах) він дав жінкам головну можливість — вибір. Вибір бути багатодітною матірʼю і плекати родинне вогнище, бути карʼєристкою, військовою, отримувати третю вищу освіту, але в будь-якому разі бути вільною.
На мою думку, в Україні обов’язково має бути загальний призов, але, наголошую, з відповідним урахуванням усіх пільгових категорій. У родині, де один із батьків служить, другий примусово мобілізованим бути не може, так само як і матері-одиначки. Жінки, які не служать, та, власне, будь-хто, хто не служить, мусить так чи інакше долучатися до допомоги армії. Це може бути волонтерство в будь-якому зручному вигляді — донати будь-якого розміру, відкриття власних зборів та поширення чужих, виробництво окопних свічок, допомога ветеранам.
Ті, хто в тилу, мають розуміти, що саме на їхніх плечах лежить відповідальність за те, що відбувається в країні, та за те, як саме ми зустрінемо військових після війни. Впливати на владу й розподіли бюджету може й мусить кожен українець. Маю на увазі зміни в законодавстві, нові й старі корупційні схеми, розкрадання держбюджету, фінансування підрозділів ЗСУ чи його відсутність, «вкрай необхідна» бруківка в кожне місто. За це все несе й нестиме відповідальність усе цивільне населення перед військовими, а коли вони повернуться з війни — наш вибір і наш вплив, чи буде це країна, яка готова їм допомогти в будь-чому чи це будуть дуже красиві охайні міста з фасадами та дорогами, а ветерани проситимуть милостиню на вулицях.
Що б хто не казав, жінки є і будуть рушійною силою, тому бажаю не втрачати в собі цю силу й наснагу. Завдяки жінкам минулого, ми зараз маємо паспорт, освіту, право голосувати на виборах і служити в армії. Жінки — неймовірні, найкращі та надзвичайно сміливі».
«Жінка — це і любов, і турбота, і захист, і віра, і допомога», Валентина Чередник, вчителька української мови та літератури зі Словʼянська
«Жінка приходить у цей світ, аби дати життя, дарувати тепло, любов, турботу, аби робити цей світ красивим. Війна внесла корективи, і багато хто із жінок став до лав захисників, узявши до рук зброю, бо мусять захищати свою землю, своїх дітей. Велика кількість тих, хто волонтерить і таким чином допомагає захисникам, та навіть просто жінки, які виховують у своїх дітей любов до України — гідні поваги. Наші жінки сильні, тож витримають будь-які випробування. Чоловіки, які на фронті, мають знати, що їх вдома чекають, люблять. Що кожна мама щоранку й щовечора звертається до неба і просить про захист своїх синочків. Кожна дружина подумки звертається до чоловіка й бажає йому щастя та удачі. Отже, жінка — це і любов, і турбота, і захист, і віра, і допомога.
Як на мене, то Міжнародний день боротьби жінок за права «тхне» совєтчиною. Переконана, що час «Kinder, Küche, Kirche» (з нім. — «діти, кухня, церква) давно минув. Жінки в Україні займають високі посади, є депутатами, керівниками організацій і установ, стають до лав захисників, і їм, захисницям, найбільша шана й подяка. І, до речі, є чудові свята: День Матері в травні та День жінки в лютому, коли нас, жінок, матерів, вітають зі святом. Сьогодні найзапекліша боротьба на лінії фронту, де ми виборюємо право ЖИТИ, БУТИ. Тож, упевнена, що для багатьох жінок, чиї чоловіки, сини й дочки на передовій, найбільше бажання, аби вони повернулися з перемогою додому».
«У кожної жінки своя роль», Олена Руденко, директорка Багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування Костянтинівки
«У кожної жінки своя роль. Вона — багатогранна. Наші хоробрі жінки стали на захист Батьківщини, вони вступили у військо як медикині, як воїтельки. Інші виконують свою роботу на місцях, як, наприклад, ми в Костянтинівці. Наша задача — лікувати хворих та поранених, ми стоїмо на стражі здоровʼя мешканців нашої громади та прилеглих територій. Хтось бачить себе в ролі матері, хтось — у ролі волонтера. Так що тут у кожного своє. А ми виконуємо свої задачі.
Жінкам у цей день я хочу побажати щасливого життя під мирним небом у нашій рідній країні. І щоб мир наступив якомога швидше. І тоді буде щастя в родинах. А поки нам хочеться миру в нашій країні, перемоги, світлого майбутнього».
«Свою роль жінка обирає собі сама», Марія Бубнова, підприємиця з Маріуполя
«Свою роль жінка обирає собі сама. Є свобода вибору. Хтось обирає роль дружини та мами, хтось йде працювати та створювати свій бізнес. Хтось вирішив допомагати й волонтерити. А хтось — поєднує всі ці ролі водночас. Такий наш час. Це зумовлено нашим сьогоднішнім станом. Українські жінки сильніше, ніж в інших країнах. Вони мужньо тримають тил, поки чоловіки воюють. І не можна забувати, що багато жінок зараз на фронті. Вони обрали для себе такий шлях.
Я хочу побажати нашим жінкам поважати себе — це головне. Ніколи не принижуйте те, що ви робите. Не знецінюйте свій труд. Несіть голову рівно й не опускайте очі. Зараз я спілкуюся з підприємницями, які відкривають свій бізнес. Вони кажуть: “Я ж наче нічого такого не роблю”. Але ж це не правда. Жінки повинні цінувати те, що вони роблять, що вони створюють. І цінувати вибір, який вони зробили. Тож я бажаю любити себе та поважати себе».