Маніпуляції та "комплекс меншовартісності": чому росіяни намагаються знищити українську культуру

російська пропаганда працює через загальні наративи

Євген Ворожейкін — кандидат філософських наук, старший викладач кафедри філософської антропології, філософії культури та культурології Навчально-наукового інституту філософії та освітньої політики Українського державного університету імені Михайла Драгоманова.

Євген пояснює, що російська пропаганда працює через загальні наративи, які вписуються в окремі історії. Наприклад, маніпуляція про те, що українська культура є побічною від російської. За версією росіян, спочатку була російська культура, а українську сформували штучно. І вже під ці загальні наративи підлаштовують всі фейки про мову та мистецтво. 

“На мою думку, культурні маніпуляції впливали на східну частину України, так само як і на центр, південь та північ”, — зазначив викладач.  

Маніпуляція “Великая русская культура”

Євген підкреслив, що російська теза “Великая русская культура” — це маніпуляція, яка цілеспрямовано створена для негативного впливу на українську культуру.

“Саме формулювання “Великая культура” — це вже міф. Додавання прикметника “велика” до слова “культура” свідчить про імперіалістичну позицію. В контексті культури немає показників, якими можна виміряти, яка культура є кращою або гіршою. Це не точні науки. Навіть якщо ми будемо намагатися це зробити, то яким чином? Кількістю написаних творів? Якщо говорити про те, що у росіян багато письменників, чиї твори стали натхненням для митців інших країн, то теж саме можемо сказати й про інші культури. Будь-які категорії, які будемо пропонувати для вимірювання, не підійдуть”, — пояснив культуролог. 

Викладач наголосив, що культура не може бути великою або маленькою, вона є унікальною. І повинна визначатися тільки залежно від внутрішніх характеристик, а не зовнішніх.

Викладач зазначив, що культура — це більше, ніж мистецтво. Культура включає економічні, соціальні та освітні аспекти. І маніпуляція “Великая русская культура” впливала на Україну саме на цих базових рівнях:

“Наприклад, якщо ви хочете бути кінорежисером, то потрібно навчатися тільки в Москві. Якщо ви хочете заробляти зйомкою фільмів, то теж потрібно їхати в Москву. Якщо з’являлася людина, яка здавалася ключовою або важливою для певної сфери, то вона пересилалася в центр. Тобто, в Москву. Не було різноманітності в областях, відбувалося економічне та освітнє центрування. Ще один приклад. Якщо ви  хочете писати музику і мати більшу аудиторію, то потрібно співати російською мовою”. 

Ще один важливий момент, це комплекс меншовартісності який розвивається у представників української культури через маніпуляцію “Великая русская культура”. 

“Якщо постійно розповідати митцям про те, що є певний стандарт, як потрібно творити, а все інше неправильне, то люди будуть рухатися в бік зазначених стандартів. Тому що рухаючись в іншу сторону, вони не будуть почутими, а будуть репресованими. Економічно або фізично. І якщо вони рухаються в “потрібну” сторону, то працюють за чітким шаблоном. А в мистецтві, роблячи за шаблоном, ти ніколи не зможеш розвиватися”, — розповів викладач.

Східний Варіант запропонував Євгену розібрати заяву так званого філософа із пропагандистського каналу “Донбасс решает”. “Філософ” заявив, що “Нужно убрать все токсичное из украинской культуры, например, Тараса Шевченко”.

“Це знову про певну вибірку, але ж культура — це не вибірка! Культура —  це ніби суп чи салат, де все перемішано разом. Це некоректно, намагатися щось “прибрати” із культури. Заява цього “філософа” підтверджує, що росіяни шукають митців та мисткинь, яких можуть вбудувати у “Великую русскую культуру”. А якщо такі особистості, як Тарас Шевченко, Іван Світличний, Василь Стус для них “занадто токсичні”, то вони прагнуть “викинути” їх із нашої культури”, — прокоментував заяву Євген. 

Культуролог додав, що росіяни постійно суперечать своїм же ідеям. Тому що теза “встраивать украинскую культуру в русскую” свідчить про існування української культури, як чогось окремого, що потрібно спеціально вбудовувати. Тобто, суперечить їхній відомій маніпуляції, що  “Украинская культура косвенна от русской”. 

Маніпуляція “Украинская культура косвенна от русской”

Євген розповів, що росіяни весь період існування радянського союзу створювали внутрішню міграцію. Перемішували людей із різних областей росії, всього простору України та інших країн, які входили до складу радянського союзу.

Часто це відбувалося таким чином, що росіянам давали пропозиції по роботі, а корінне населення депортували у різні куточки радянського союзу. Після цього заявили, що на території України живуть етнічні росіяни. Ця політична стратегія була створена для того, щоб зруйнувати національні спільності. росіяни це робили з усіма областями України, але особливо із тими, чию єдність боялися найбільше. Наприклад, території Донеччини та Луганщини. І на цьому вони будують наратив про спільність української та російської культури.

“Насправді це унікальний приклад колоніалізму, який відрізняє росію від європейських імперій. Вони розповідають про те, що ми однакові “У вас в країні живуть етнічні росіяни, і ми їх рятуємо”. Жодна з імперій цього не робила. Велика Британія ніколи не казала, що створила Індію”, — пояснив культуролог. 

Зі слів викладача, маніпуляція “Українська культура є побічною від російської” є певною політичною концепцією, яку вдало використовують росіяни. Вони вписують цей наратив в уроки історії та літературу. 

“У нас є багато суперечливих митців та ситуацій через примусову спільність. І наразі ми ділимо майно, як при розлученні чоловіка та дружини. Тобто, історії України та росії у певні моменти перепліталися, але чи є ми від цього однаковими?” — поставив риторичне питання Євген. 

Культуролог навів приклад російської статті, де згадувалася теза про те, що “Донбасс русский”:

“Пропагандисти апелювали до того, що Антон Чехов писав розповіді, де згадується територія Донеччини та Луганщини. І Олександр Купрін має літературних героїв з Донеччини та Луганщини. Проте письменники та письменниці пишуть історії про різні країни, і це не визначає їхньої приналежності до країни митця”.

Присвоєння українських митців та мисткинь 

Євген підкреслив, що національність — це свідомий вибір людини вважати себе причетним до певної нації. Тобто, добровільно обирати ким себе позиціонувати.

“Хтось мешкав на території сучасної росії рік або навіть декілька тижнів, а російська пропаганда вже привласнює митця, та заявляє, що він росіянин. Але навіть в такому варіанті, ми не можемо визначити, ким є цей митець. Єдине, коли ми можемо точно сказати, це коли людина самостійно проговорила або записала: «Я є українцем, я є росіянином або радянським громадянином»”, — розповів Євген.  

Дослідник наголосив, що складно говорити про національність в контексті радянського союзу. Пригадати шістдесятників, якщо ти говорив про себе як українця або українку, то був репресованим. А якщо визнавав себе “радянською людиною”, й зберігав життя… то постає питання, наскільки це було добровільно? 

Євген зазначив, що привласнення росіянами українських митців та мисткинь допомагало пропагандистам підсилювати наратив про “Великую русскую культуру”. І це було зроблено попри самовизначення митців як українців. росіяни знищували або засекречувалися архіви та згадки про тих, ким росія хотіла доповнити свою культуру. Наприклад, як було із роботами Казимира Малевича або скульптурами Олександра Архипенка. 

“Це небезпечно, тому що забирає нашу історію. А історія допомагає нації пам'ятати. Також це впливає на міжнародну спільноту, й демонструє наших видатних особистостей як російських. Наприклад, така особистість як Дзиґа Вертов. Він народився у Польщі та мав єврейське коріння, але багато знімав в Україні, і в тому числі на території Донеччини та Луганщини. Досліджував процес індустріалізації. Значно вплинув на український кінематограф. Але з іншого боку, певний час працював у Москві. Та зняв такі пропагандистські роботи як “Кіно-правда” та “Шоста частина світу”. Загалом важко визначити, хто він”, — пояснив культуролог. 

Небезпека російських культурних маніпуляцій 

Євген підкреслює, що культура — це про розуміння країни та її певних рис. Через неї йде формування образу країни у міжнародної спільноти. І це впливає на економічні інвестиції, взаємовідносини та домовленості: 

“Це розуміння спільності в контексті певних цінностей. Україні важливо, щоб нас сприймали такими, як ми є. Але якщо росія буде продовжувати вести активно пропагандистську роботу, то як міжнародна спільнота дізнається про нас справжніх? Сприйняття нас буде залишатися на рівні міфів та “побічної від російської культури”. Тому потрібно популяризувати українську культуру. Спілкуючись з іноземцями, виступаючи на міжнародних конференціях та працюючи з закордонними донорами, важливо спростовувати російські маніпуляції про українську культуру”.

Також культуролог підкреслив, що необхідно комунікувати із людьми, які підтримують Україну або потенційно хочуть це зробити. 

“Ще один важливий момент, що росіяни, говорячи про свою культуру, будують специфічний образ. Коли з однієї сторони вони рівняють цілі міста із землею, вбивають і гвалтують, але з іншої — творчість Олександра Пушкіна й Михайла Лермонтова. Вони просувають своїх митців та мисткинь міжнародній спільноті, через що на росіян починають дивитися інакше. Нібито їхню культуру потрібно зберігати, йти на домовленості, підписувати мирні договори… Це дає можливість росіянам спілкуватися із тими людьми, від яких нам зараз потрібна допомога. Наприклад, кошти та підтримка від міжнародної спільноти, які могли піти до України, будуть направленні на збереження російської культури. Наразі для нас це велика проблема”, — наголосив Євген. 

Культуролог резюмував, що культура є важливим представником цінностей та сенсів країни. Тому потрібно говорити та показувати, що українська культура є, і вона відмінна від російської.

***